Сьогодні як ніколи гостро стоїть питання стабільності у банківській системі України. Її нинішні проблеми з обвалом гривні, неможливістю придбати валюту, зняти з рахунків депозитні кошти у всіх на вустах. Справді, як і економіка країни, вона перебуває нині у кризовому стані, чи не найтяжчому за всі роки нашої незалежності. Ліквідність банків досягла мінімуму. Цього року вже 32 банківські установи визнано неплатоспроможними. Для збереження ліквідності банки намагаються залучити на рахунки якомога більше депозитів, невпинно завищуючи процентні ставки. 

Депозити: заробляють лише ті, хто має великі гроші

На сьогодні гривневі кредити дають підприємствам та фізичним особам під 27—30% річних, а валютних зовсім не видають. Споживчі кредити надають під 85%, а мікрокредити — вже під 200% річних. Це нонсенс. У цих умовах позичальники (і великі підприємства, і малий та середній бізнес), не маючи змоги обслуговувати такі дорогі кредити, банкрутують. А це своєю чергою призводить до падіння ліквідності та банкрутства банків. Вслід настає неминуча втрата депозитів населення, яке в паніці починає забирати гроші з банків. Унаслідок цього банківські пасиви падають. Коло замкнулося. До того ж вилучені з банків депозитні гривні громадяни намагаються одразу конвертувати в долари, що, у свою чергу, ще більше тисне на гривню та призводить до її непомірної девальвації. Ситуація обтяжується діяльністю регулятора, який намагається заткнути дірки у фінансовій системі, кількість яких зростає в арифметичній прогресії через часто непрофесійні його рішення.

По суті, кредитно-фінансова система країни працює так, що доходи перерозподіляються з реального сектору економіки на користь власників депозитів, які нічого не виробляють і не створюють ВВП. За депозитної ставки 20% та обсягу депозитів 540 мільярдів гривень на оплату відсотків витрачається понад 100 мільярдів гривень на рік, або 7% ВВП, який становить на сьогодні приблизно 1500 мільярдів гривень.

Через таке господарювання наслідки логічні: покривати ці нічим не забезпечені відсотки можна тільки за рахунок реального сектору економіки на шкоду йому, а також за рахунок інфляції та падіння ВВП, яке досягло за останній рік майже 8%. Наслідком всіх цих процесів очікується інфляція мінімум 20% за рік та відповідна девальвація гривні.

З огляду на те, що за останні чотири роки надходження від експорту не збільшилися, а впали, то абсолютно закономірне падіння курсу гривні за цей період: уже майже вдвічі, що ми й спостерігаємо.

І нинішній уряд тут ні до чого. Просто попередні три роки падіння гривні штучно стримував уряд Азарова — Арбузова шляхом стерилізації національної валюти та обмеження кредитування. Але насправді ці заходи тільки погіршили ситуацію. Бо ніхто законів економіки не скасовував. Такі новації призвели до різкого падіння виробництва та ВВП, що відбувається останніми місяцями.

На жаль, негативні тенденції стрімко зростають, і в результаті деяких, не завжди добре прорахованих кроків регулятора банківської системи. Так, збільшивши ставку рефінансування до 20%, НБУ, по суті, витягнув із реального сектору економіки та спрямував до держбюджету (тільки за шість місяців цього року) майже 24 мільярди гривень. Уся ця маса грошей стала черговим внеском у збільшення інфляції.

Цьому загрозливому процесу посприяли й інші рішення: здійснення емісії в розмірі 157 мільярдів гривень. Майже всі вони (139 мільярдів) пішли не на кредитування економіки, а до бюджету — на виплати пенсій, заробітних плат вчителям, лікарям. Крок нібито виправданий. Якщо додати 116 мільярдів депозитних відсотків, 24 мільярди збільшення ставки рефінансування та 140 мільярдів бюджетної емісії, то отримаємо 280 мільядів гривень інфляційної маси за цей рік. Тому не слід дивуватися курсу гривні до долара — 15—16. Якщо так триватиме, то через рік курс зросте до 30 гривень за долар.

Непокоїть й інша вкрай небажана тенденція. За 2014-й із банківського сектору було вилучено близько 172 мільярди гривень депозитів, а на стабілізацію та підвищення ліквідності комерційних банків спрямовано лише 31 мільярд. Тобто про збереження ліквідності банківської системи не може йтись, а банкрутство значної кількості банків — явище неминуче. І цей процес уже розпочався. Якщо врахувати, що кредити в економіку зменшилися на 104 мільярди гривень, то і закономірність падіння ВВП теж сумніву не підлягає, як і те, що кожен українець збіднів за рік удвічі. Хтось зрештою повинен за це відповідати?!

Треба впроваджувати досвід США, Іспанії та Китаю

У ситуації, що склалася на депозитно-кредитному ринку, навіть за стабільних надходжень від експорту гривня і далі падатиме на 20% на рік доти, доки не знану ніде в світі депозитну кеш-машину не буде зупинено. Треба однозначно визнати, що високі депозитні та кредитні ставки породжують інфляцію та девальвацію гривні, гальмують економічну активність, призводять до падіння виробництва та ВВП. Неймовірна дорожнеча грошей руйнує та знищує реальний сектор економіки, а за ним і банківський сектор, і жодне рефінансування Нацбанком або докапіталізація банків проблеми не розв’яже. Зростання депозитно-кредитних ставок на 5% — до 25% річних за 2014 рік свідчить лише про те, що катастрофа в найближчому майбутньому неминуча.

До речі, така сама ситуація була в США за часів Великої депресії 30-х років минулого століття. З такими самими відсотками за депозитами і кредитами і з такою самою кількістю банківських банкрутств. Тоді для виходу з кризи вперше було застосовано жорсткі кроки з регулювання депозитних та кредитних ставок. У 1933 році в США було прийнято так званий новий курс Рузвельта. Головними в ньому були закони, зокрема закон Гласса-Стіголла, які разом склали правила регулювання банківської діяльності й отримали назву «Regulation Q». Ці правила визначали тарифи банківських послуг, зокрема як максимальні депозитні ставки (у розмірі 3%), так і кредитні. Для іпотечних кредитів — у розмірі 6%, інші ставки нормативно прив’язувалися до іпотечних, але не могли перевищувати 8%. Уже через рік США вийшли з кризи, а через 10 років країна мала найпотужнішу економіку в світі. Регулювання діяло аж до 1986 року, і саме цей час характеризується найбурхливішим розвитком американської промисловості, малого і середнього бізнесу, в результаті чого Сполучені Штати стали беззаперечним світовим лідером і створили так зване суспільство споживання.

Обмеження депозитних ставок використовували в той чи інший спосіб центральні банки майже всіх країн, зокрема Англії, Франції, Німеччини особливо у кризові часи. А країни, що розвиваються, цим методом користуються на постійній основі.

А найбільш повчальний для України, на наше переконання, досвід Іспанії. У грудні 2012 року центральний банк цієї країни водночас із рішучими кроками уряду зі стимулювання розвитку економіки жорстко обмежив кредитні ставки за депозитами: депозити терміном до року — 1,75% річних, до двох років — 2,25%, до трьох і більше — 2,75%. У результаті Іспанія першою з четвірки Середземноморських країн вже на початку ІV кварталу 2013-го вийшла з рецесії.

До речі, ще 2010 року цей досвід США та провідних країн ЄС Україна вже могла використати: з такою пропозицією-порадою до колишньої влади офіційно звернулися комерційні банки — «дочки» нерезидентів «ОТП банк» та «Ерсте банк». Вони пропонували ввести обмеження на депозитні ставки. Але тодішнє керівництво НБУ відкинуло цю пропозицію, пославшись на те, що таким шляхом ідуть тільки Росія та Білорусь. Як видно з наведеної вище інформації, це не так.

Ще переконливіший і показовіший для України щодо необхідності рішуче зменшити та жорстко обмежити депозитні ставки приклад Китаю. Піднебесна вже давно і рішуче обмежила депозитні ставки — на рівні 3%, а кредитні — на рівні 6%. Це безкомпромісне правило, введене Народним банком КНР ще 15 років тому, вважають одним із каталізаторів бурхливого зростання китайської економіки та залучення іноземного капіталу (50% світового обсягу інвестицій!) в реальний сектор економіки.

Ризики будуть, але вони виправдані

Що стосується ризиків банківської системи за умов обмеження депозитних ставок, то вони пов’язані з можливим відпливом депозитів. Але за економічно обгрунтованих ставок, що перевищують інфляцію, цей процес не повинен бути значний. Просто всі суб’єкти економічної діяльності, зокрема вкладники, мають зрозуміти, що нинішні 25% річних нічим не забезпечені. Вони абсолютно ефемерні й повністю анулюються інфляцією та девальвацією гривні, які обов’язково супроводжують такі депозитні доходи і просто знищують їх заощадження взагалі, і тому краще мати 5 чи 10% реальних і зберегти свої кошти. Тим паче, як показує практика розвинених країн, вкладники в пошуках альтернативних, більш прибуткових, розміщень коштів спрямовують їх у фондовий ринок чи нерухомість, що знову-таки сприяє підвищенню економічної активності й розвитку фондового ринку. За умови збереження банківської маржі на рівні 3—5% прибутковість банків не страждає, але зростає їхня ліквідність, оскільки й суб’єкти економічної діяльності, й домогосподарства можуть обслуговувати кредити за помірними ставками. Практика показує, що наслідком обмеження депозитних та кредитних ставок є бурхливе зростання підприємництва та споживання, зміцнення економіки та збільшення інвестицій.

Реальною перепоною обмежень на депозитні ставки можуть стати дві обставини. По-перше, більшість можновладців мають великі депозити в банках, і майже в кожного з них відсотки за депозитами становлять значну частку офіційних доходів. З ментальністю української «еліти» може скластися так, що вони швидше повністю розвалять державу, ніж поступляться своїми доходами. Для того щоб цього не трапилось, їм знову-таки треба зрозуміти, що ці високі депозитні доходи абсолютно ефемерні. По-друге, високі кредитні ставки за низьких ставок рефінансування НБУ завжди були головним джерелом корупційних доходів керівництва Національного банку. І якщо НБУ не підтримає обмеження кредитних ставок, то це свідчитиме тільки про те, що в питанні корупції у нас нічого не змінилося.

Законодавче обмеження, на наше переконання, депозитних ставок у гривнях на рівні 8—10% річних та кредитів на рівні не більш як 12—15% в умовах показників інфляції до 6—7% на сьогодні — єдиний шлях виходу з кризи — і банківської системи, й економіки загалом. У майбутньому ці показники мають ще знизитися. Валютні ставки повинні бути ще нижчі. Більше того, якщо обмежити доларові депозитні ставки, наприклад 2%, то ми розв’яжемо ще одну колосальну проблему: ажіотажний попит на готівкову валюту впаде в рази, тому що мрія кожного «депозитника» конвертувати гривні в долари і покласти знову на депозит під 12% втратить сенс, а водночас курс гривні стабілізується. Слід також обмежити банківські комісії, бонуси і подібні виплати задля запобігання прихованим відсоткам і за депозитами, і за кредитами.

Усе інше (адмінреформа, боротьба з корупцією тощо) може лише доповнювати ці кроки, але самостійно нічого не дасть і стане лише черговим марнуванням часу. На жаль, у нас вже нема цього часу, максимум ще два-три місяці. Або до цих кроків негайно вдасться на законодавчому рівні новий парламент, або ВВП та промислове виробництво і надалі стрімко котитимуться вниз разом із гривнею. І тоді країну чекає єдине: неминуче банкрутство.

Створити бізнесу цивілізовані умови кредитування

Це давно зроблено, як ми вже зазначали, у всіх розвинених країнах. Їхній досвід переконує: якщо бізнес зможе взяти кредит не за абсурдні, а нормальні відсотки, тоді він легко їх обслуговуватиме й успішно розвиватиметься, нарощуючи виробництво товарів та послуг. Та й домогосподарства, взявши дешеві кредити, які теж можуть легко обслуговувати, забезпечать необхідне зростання попиту. І економіка запрацює, і вал банківських банкрутств зупиниться — ринок сам наведе лад у цій сфері. Понад те, за наявності дешевих гривневих кредитів підприємства відмовляться від кредитів у валюті й започаткується зворотний процес нинішньої доларизації економіки. Національному банку слід перейти від емісії заради латання бюджетних дірок до емісії задля кредитування економіки, впроваджувати сучасні ринкові механізми таргетування інфляції, емісії та кредитування комерційних банків.

Банківська система — це серце економіки. Доки воно не запрацює ритмічно і стабільно, жодна економіка не працюватиме. Боротьба з падінням гривні адміністративним шляхом або шляхом стерилізації гривні та обмеження кредитування в умовах економічного спаду — це самогубство. В усьому світі в умовах рецесії й падіння економіки центробанки накачують економіку грошима та знижують ставки майже до нуля, а ми підвищуємо їх до абсурдних 25%. Майже всі останні рішення НБУ, нібито й мотивовані добрими намірами, прямо або опосередковано придушують у країні економічну активність. Різке падіння ВВП та бурхливе зростання інфляції — яскраве підтвердження цього. В усьому світі в умовах рецесії національні банки й уряди прагнуть всіляко стимулювати розвиток економіки, інвестують передусім у розвиток інфраструктури. А в Україні останніми роками все це зведено до нуля. Результати такого псевдогосподарювання нині загрожують уже самому нашому існуванню як суверенної країни.

Доводиться казати, на жаль, про елементарні базові речі, які давно засвоїв весь цивілізований світ: економіка може розвиватися лише тоді, коли грошей багато, вони дешеві та доступні. Найкращий, не гріх повторитися, приклад Китаю, де ставки депозитів та кредитів обмежені, а монетизація сягає 180%. Ще раз треба підкреслити: політика стерилізації грошей, обмеження кредитування, підвищення ставок задля утримання курсу гривні, вилучення коштів з економіки на користь бюджету неминуче призводять до економічного спаду, результатом чого буде інфляція та девальвація, а не ревальвація. Коло замикається, нескінченний рух по ньому неминуче веде до краху. Закони економіки об’єктивні та жорстокі й не дозволяють заробляти 25% річних, нічого не продукуючи, видавати кредити під 30% і в результаті мати інфляцію 25%. Розплата за це — банкрутство держави, яка таке дозволяє.

Тому, по-перше, потрібно зробити щонайменше два обов’язкові першочергові та невідкладні кроки в банківській системі, які абсолютно необхідні для виходу із кризи. Зокрема:

1. Обмежити на законодавчому рівні депозитні та кредитні ставки, скасувавши податок на доходи від депозитів, що дасть змогу:

• значно підвищити ліквідність банків;

• забезпечити збереження депозитів;

• зменшити попит на готівкову валюту, що допоможе стабілізувати курс гривні;

• підвищити економічну активність усіх суб'єктів економічної діяльності й у такий спосіб забезпечити зростання виробництва та ВВП;

• зменшити інфляцію та зупинити девальвацію гривні;

• запустити процес дедоларизації економіки.

2. Кардинально змінити політику НБУ. Треба відійти від емісії заради латання бюджетних дірок, впровадити сучасні ринкові механізми таргетування інфляції, емісії та кредитування комерційних банків для розвитку економіки.

По-друге, новому уряду конче необхідно напрацювати економічну політику, спрямовану передусім на підтримку виробництва, як це робить Китай і США, і стимулювати розвиток економіки. Тут знову нічого не треба вигадувати. Рузвельт 80 років тому робив це шляхом безпрецедентних державних інвестицій в інфраструктуру. Те саме робив Гітлер, будуючи перші в світі автобани. Він не тільки в найкоротший термін відродив Німеччину, а й підняв її економіку на неймовірний рівень без жодної копійки іноземних інвестицій. До речі, Гітлеру належить вислів: «Добробут народу визначатиметься протяжністю автомобільних доріг». У Німеччині на будівництво доріг було спрямовано майже всі кошти фонду соціального страхування від безробіття, залучено до праці на будівництві доріг мільйон людей, а безробіття за два роки було скорочено з 6 мільйонів до 400 тисяч. За п’ять років країні вдалося не тільки відновити кредитно-фінансову систему, досягти значного зростання економіки, створити нову інфраструктуру, а й побудувати майже з нуля найпотужнішу військово-промислову машину в Європі.

У Польщі в період реформування економіки було споруджено 17 тисяч кілометрів найсучасніших доріг. Нині, в 2014 році, для стимулювання своєї економіки країни ЄС ухвалюють програму реалізації інфраструктурних проектів обсягом 315 мільярдів гривень.

Та й наш власний досвід підтверджує все вищезазначене, але ми, не зважаючи на нього, не просто наступаємо на ті самі граблі, а постійно топчемося на них. У 2003—2007 роках економіка України зростала, бо ми збільшували монетизацію та спрямовували кошти в інфраструктурні проекти. У 2010—2012 роках проводили емісію та спрямовували кошти на будівництво об’єктів Євро-2012. Як наслідок, мали зростання виробництва та ВВП. Але доти, доки уряд Азарова для стабілізації курсу гривні не вирішив обмежити кредитування, стерилізувати гривню та повністю припинив фінансування інфраструктурних проектів, не розрахувавшись навіть з підрядниками Євро-2012. Ефект виявився абсолютно протилежним: почалося падіння виробництва, скорочення ВВП, зростання інфляції та обвал курсу гривні, який штучно стримували шляхом розпродажу валютних резервів.

А все тому, що проігнорували прописну річ: єдиний шлях стабілізації гривні — це зростання економіки. Нині вона тяжкохвора, а її діагноз — дефіцит та дорожнеча грошей.

Із кризи виведуть інфраструктурні проекти

За правильної кредитно-фінансової політики та заходів держави зі стимулювання економіки, передусім за рахунок державних програм розвитку інфраструктури Україна з її виробничими ресурсами, потенціалом працездатного населення та високою підприємницькою активністю може за рік вийти з кризи, а за два-три роки стати однією з найбільш бурхливо зростаючих економік світу. Або через 3—5 років це буде зовсім інша країна, або вона взагалі може зникнути зі світової мапи. На жаль, на сьогодні так склалася ситуація, що іншого нам не дано. Тому новій владі треба невідкладно прийняти програму реалізації інфраструктурних проектів. І за державні кошти, і з залученням коштів міжнародних фінансових установ та інвесторів, які готові підтримати Україну.

Це буде стимулом розвитку всієї економіки, в результаті збільшиться ВВП та надходження до бюджету, зростуть зайнятість та доходи населення, що стане базою для наступного витка спіралі економічного розвитку.

На підтвердження сказаного наводимо висновок, який нещодавно зробили провідні світові економісти Е. Брінолфсон, Е. Макафел, М. Спенс у статті «Новий світовий порядок», опублікованій у журналі «Foreign Affairs» (США, 06. 09. 2014). Її варто прочитати кожному депутатові й урядовцеві: «Збільшення інвестицій у держсектор, максимальне підвищення ефективності цих інвестицій у сфері освіти, науки і технологій, в інфраструктуру (включаючи дороги, аеропорти, системи водо- та енергозбереження, комунікацій тощо), консолідація бюджету та збільшення державних витрат в цих сферах стимулює економічне зростання нині та забезпечує реальний добробут майбутніх поколінь». 

Наведені кроки абсолютно необхідні під час реформування української економіки та подолання кризи. Але це ще не все. Потрібно (у цьому переконані провідні банкіри, юристи та економісти країни) здійснити ще певні кроки, що зроблять реформи достатніми для подолання кризи та зростання економіки:

1 Напрацювати фіскальну політику, спрямовану на підтримку інвестицій та розвитку малого та середнього бізнесу в галузі виробництва.

2 Чітко визначити законодавчо право власності та майнові відносини кредитора та боржника.

3 Законодавчо обмежити втручання силових структур у бізнес.

4 Законодавчо посилити відповідальність за перешкоджання діяльності бізнесу та завдання збитків і з боку держави, й інших суб’єктів економічної діяльності, окремих громадян та їхніх об’єднань та запровадити прийняття таких рішень у судовій практиці.

5 Законодавчо підсилити платіжну дисципліну, особливо державних органів та підприємств.

6 Законодавчо забезпечити право власності і фізичних, і юридичних осіб, яке має бути основою економічного зростання і підгрунтям протидії корупції. 

І ще одне істотне зауваження. Останнім часом із різних високих трибун що не день звучать слова про неминуче погіршення умов життя, яке стане наслідком проведення реформ. Виникає запитання: погіршення умов життя для кого? Для пенсіонерів чи державних службовців, які підлягають скороченню, для робітників підприємств, які закривають, чи приватних підприємців, доведених до відчаю непомірним поборами та податками, чи для жителів села?

На нашу думку, такі загальні висловлювання не сприятимуть реформам і не знаходитимуть підтримки населення. Особливо коли градус протестних настроїв у суспільстві й так занадто високий, і зайвий раз їх підігрівати не слід. Метою реформ має бути поліпшення життя кожної людини за рахунок перерозподілу надприбутків олігархів та великих промислово-фінансових груп. І про це треба прямо сказати суспільству, якщо насправді нова влада цього прагнутиме. 

ДОСЬЄ «УК»

Володимир СТЕЛЬМАХ. Народився в Сумській області. Має дві вищі освіти за фахом економіста та фінансиста. Йому75 років, з яких понад 25 років відпрацював у Держбанку СРСР та Банку зовнішньої торгівлі СРСР, а з 1992 по 2010 роки — на керівних посадах у центральному апараті Національному банку України, де майже 10 років з перервами — перший заступник або голова правління. Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого II, IV, V ступенів. Кандидат економічних наук, заслужений економіст України.

 

Василь ШАКУН. Відомий вчений-правознавець, доктор юридичних наук,член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор Національної академії внутрішніх справ, генерал-майор міліції. Народився у Полтавській області у 1947 році. Автор майже 100 наукових праць, серед яких «Урбанізація і злочинність», « Влада і злочинність», «Суспільство і злочинність». Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премії імені Ярослава Мудрого.

 

Від редакції. Автори статті порушили, на наше переконання, найгостріші проблеми з реформування економіки країни, пропонуючи саме на них невідкладно сконцентрувати зусилля нової влади. «УК» готовий надати можливість висловити й інші точки зору.  

Володимир СТЕЛЬМАХ,
екс-голова Національного банку України, кандидат економічних наук,

Василь ШАКУН,
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент
Національної академії правових наук спеціально для «Урядового кур’єра».