Нам багато було сказано про Голодомор в Україні за радянської доби, але не всю правду. Добре відомо, еліта якого етносу 1917 року здійснила соціалістичний переворот. Згодом вона перегризлась, як це роблять пацюки. Не так вже й кепсько, що нинішні представники цього етносу руйнують пам’ятники попередникам. Чи вчиняли ті попередники під час Голодомору геноцид українського етносу? Елементи такого геноциду можна знайти, але говорити про геноцид у чистому вигляді буде перебільшенням хоч би тому, що до винищення українства долучалися й українці. Винищення зафарбувалося в більшовицький колір, а не в етнічний.

Замовчують, що найбільше потерпіли від Голодомору саме ті, хто найщиріше підтримував встановлення радянської влади, тобто біднота. Ця біднота мало що хотіла і вміла робити, крім дітей. Сім’ї у бідноти були багатодітними. Як і всі живі істоти, вони хотіли їсти, але змоги для цього не мали. Бажання бідноти випереджало її ж можливості. Будь-яка справа, де бажання не збігаються з можливостями, закінчується кепсько. У нас вважається шляхетним замовчувати, що у всі часи лінощі були важливим чинником бідності. Хотіли б ми того чи ні, але Голодомор вписався у теорію народонаселення Т. Мальтуса і постулат Ч. Дарвіна «Виживає найбільш пристосований».

Голодомор захопив переважно сільську місцевість. У містах ситуація була менш фатальною. Навіщо був Голодомор 1932—1933 років? Щоб змусити всіх селян піти в колгоспи і там працювати не на себе, а на державу. Працівникам у колгоспах давали баланду і трішечки ерзац-хліба. Це рятувало від смерті їх та їхні сім’ї. Від голоду помирали переважно бідні й вперті одноосібники, які в колгоспах не працювали.

Нині замовчують, що ті роки не належали до врожайних. Без голоду можна було б обійтися, якби на час невдалих врожаїв зменшити темпи будівництва соціалізму та їстівні ресурси спрямувати на внутрішнє споживання. Еліті ж хотілося соціалізму, і негайно! Еліта голодною не була. Соціалізм був фетишем. А коли є ідея-фікс, то здоровому глузду місця немає. Людське життя не цінували, бо менталітет керівної еліти був призвичаєний до мільйонних жертв під час Першої світової. Між закінченням війни і початком Голодомору минуло більш ніж 10 років. Забирали зерно, вивозили за кордон, продавали і на отриману валюту імпортували техніку для заводів, які будували в Радянському Союзі. Нині замовчують, що провина за Голодомор частково лежить на Заході, який купував те зерно, яке могли б з’їсти українці й урятуватися від голоду.

Радянська індустріалізація фактично була мілітаризацією, бо заводи споруджували передусім для випуску воєнної техніки. Наприклад, закуплені в Швейцарії два заводи з виробництва годинників націлювали не на випуск годинників для населення, а на випуск годинникових механізмів для мін.

Нині не згадують, що внесок в управлінський хаос комуністів зробив і перехід до обласного адміністративно-територіального устрою. В історичному минулому ми пережили «Архіпелаг ГУЛАГ», раднаргоспи, промислові й сільські обкоми партії, квадратно-гніздовий спосіб вирощування сільгоспкультур, будівництво ГЕС на рівнинних річках та інші забаганки керівної еліти.

Не дуже нині поширюють інформацію про мережу Торгсин (торгівля з іноземцями). Фактично мережа була призначена не для продажу товарів іноземцям, а для викачування золота й інших коштовностей в осіб переважно єврейської національності. Те золото, яке не зуміли відібрати в євреїв чекісти, успішно відібрала загроза голодної смерті. В українців, на відміну від євреїв, золота і срібла майже не було. Єврейська еліта СРСР познущалася і над рядовим єврейством.

Загадка для автора цих рядків — книжка Володимира Кубійовича (згодом він став одним з організаторів дивізії СС «Галичина») «Географія українських і сумежних земель». Опубліковано її у Львові 1938 року за польської влади. В ній немає жодного слова про Голодомор — ніби його й не було у Великій Україні.

Моя мама народилася 1922 року на півночі Полтавщини, а померла 2003-го. Голодомор 1932—1933 років пам’ятала добре. Росла в сім’ї середняка, де дітей було троє. Її батько (а мій дід) вважав, що колгоспу не оминути, як і смерті, й без особливих зволікань приєднався до нього. З горем навпіл, але ж вижили. Голод так налякав маму (в подальшому сільську вчительку), що вона найбільшою цінністю вважала їжу. Не могла заснути, якщо на столі не було їжі, шматочок якої можна було вночі вкинути в рот.

У радянські часи жартували: «Пережили голод, переживемо й ізобіліє». Ось якби лише нині не задавили людей тарифами.

Іван ДАХНО
для «Урядового кур’єра»