Кожна дитина хоче зростати у повній щасливій родині, де батьки дбатимуть про неї, плекатимуть і оберігатимуть. Та нині понад 3%, або 220 тисяч дітей, ростуть у сім’ях, які потрапили у складні життєві обставини. Найчастіше це брак коштів через втрату батьками роботи або інша кризова ситуація. За останні дев’ять місяців через надзвичайну небезпеку життю чи здоров’ю із родин вилучено 1214 дітей. Уявіть, що раптом осиротіло ціле село.
Щоб не лише словом, а й ділом допомогти таким сім’ям, наша країна стала п’ятою учасницею міжнародного проєкту «Право на сім’ю», в якому беруть участь Албанія, Білорусь, Вірменія та Північна Македонія. У нашій країні його реалізовуватимуть до 2025 року за підтримки федерального міністерства економічної співпраці й розвитку ФРН (BMZ).
«Працюватимемо у шести громадах трьох областей: Київської (Узинська та Фастівська), Луганської (Кремінська та Шульгинська) і Запорізької (Токмацька та Оріхівська). Їх обрали тому, що ситуація там найскладніша — загалом майже 11 тисяч дітей нині перебувають в інтернатах. Упевнена, що у партнерстві, яке консолідується навколо цього проєкту, ми всі разом зможемо напрацювати дієві інструменти якісної соціальної підтримки для родин. І швидко та ефективно впроваджуватимемо їх у життя», — зазначила під час презентації міністр соціальної політики Марина Лазебна.
Мета проєкту повністю відповідає пріоритетам уряду й Мінсоцполітики — зберегти родину для дитини через ефективну превенцію та розвиток сімейноорієнтованих послуг у громадах.
Держава підтримує не лише фінансами
«Держава підтримує родини десятьма видами цільових соціальних допомог, пов’язаних з охороною дитинства. Цим охоплено близько 9 мільйонів сімей, де є діти. Не менш важливо розвивати соціальні, реабілітаційні, освітні й медичні послуги, які діти й родини зможуть отримувати відповідно до своїх потреб саме у громадах, тобто якнайближче до місця проживання.
Для підтримки родини у скрутному становищі часто буває достатньо задовольнити лише одну, але ключову її потребу. Наприклад, знайти роботу для дорослих членів сім’ї, організувати денний догляд літнім людям, надати змогу перепочинку батькам дітей з інвалідністю, або, наприклад, допомогти працевлаштуватися дорослому членові родини з інвалідністю, забезпечивши йому супровід на робочому місці. Отримання саме таких нескладних послуг виводять родини із кризи чи стану бідності. Вони стають спроможними й економічно незалежними, а це значно знижує рівень соціального сирітства», — пояснила урядовець.
У територіальних громадах працюють майже 4 тисячі фахівців із соціальної роботи. За останній рік їх побільшало на третину. Майже в усіх громадах створено служби у справах дітей. Протягом 2021 року соціальними послугами за місцем проживання було охоплено понад 2 мільйони людей, зокрема 400 тисяч сімей, які перебували у складних життєвих обставинах. Міністерство розробило і затвердило 28 стандартів надання соціальних послуг. Цього року заплановано додати ще шість.
На початку січня 2022 року затверджено Державний стандарт супроводу під час інклюзивного навчання, на який давно очікували і якого дуже потребували громади. Цьогоріч відбудеться впровадження комплексної послуги раннього втручання, щоб запобігти інвалідності дитини з майбутнім потраплянням на утримання в державні заклади.
Ще один інструмент для виведення родин зі стану бідності — державна програма «Рука допомоги», яка сприяє
активним малозабезпеченим родинам започаткувати власну справу. Ідеться про 100% трирічний кредит до 100 тисяч гривень на закупівлю обладнання й матеріалів.
На 2022 рік удесятеро зросли видатки держбюджету на проєкт «Розвиток соціальних послуг». Передовсім це послуги для родин з дітьми, зокрема денного догляду для дітей з інвалідністю. А нині уряд напрацьовує дієві механізми, через які громади зможуть ці кошти ефективно використовувати.
Щодо областей, де працюватиме проєкт «Право на сім’ю», міністр зауважила, що саме там останнім часом зафіксовано зростання кількості дітей, які перебувають у закладах соціального захисту. А відсоток влаштування дітей-сиріт і малюків, позбавлених батьківського піклування, у сімейні форми виховання менший, ніж середній у країні. І там, на жаль, останнім часом майже не створюють прийомних родин. Тому партнерство, яке консолідується навколо цього нового проєкту, допоможе змінити стан справ на краще і зробити так, щоб діти росли у справді благополучних родинах, наголосила Марина Лазебна.
Шлях здолає той, хто йде
Представниця Офісу радниць уповноваженого Президента з прав дитини й дитячої реабілітації Олена Скрипко зауважила, що не все так погано. Адже нині сімейними формами виховання охоплено понад 63 тисячі дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. А це близько 93% усіх таких дітей.
Хоч на перший погляд, решта 7% — наче й небагато, та за кожною цифрою — доля конкретної дитини, яка досі лише мріє про родину. І втілити цю мрію в реальність — завдання для дорослих.
Наприкінці 2021 року Офіс радниць уповноваженого започаткував зустрічі з батьками-вихователями із прийомних родин і дитячих будинків сімейного типу, яких в Україні понад 15 тисяч. Щоб дізнатися, як їм ведеться і чим можна допомогти. Адже великі прийомні родини нетипові, в них виховують більш як п’ятеро, а подеколи й десятеро дітей.
«Серед проблемних питань — отримання стипендій дітьми, які хочуть здобувати вищу освіту після закінчення школи; відмова людям поважного віку ставати батьками-вихователями у прийомних родинах; проблеми з виходом на пенсію та отриманням соціальних виплат батьками-вихователями; придбання житла для дитячих будинків сімейного типу і дітей, що досягли у них повноліття та мають іти у доросле життя; організація літнього відпочинку дітей із прийомних родин; втрата субсидії через придбання автомобіля, який необхідний великій родині, тощо. І вирішення багатьох з них нині перебуває у компетенції саме місцевої влади. А ми ухвалили рішення, що відтепер такі зустрічі відбуватимуться щомісяця. Дізнаватимемося про проблеми, ретранслюватимемо до центральної та місцевої влад і самі допомагатимемо в межах своєї компетенції», — зазначила фахівець.
Запропонують вудку, а не рибу
Презентувала проєкт його національна координаторка, представниця благодійного фонду «СОС Дитячі Містечка Україна» Маріанна Онуфрик. Триватиме він понад 40 місяців і завершиться наприкінці квітня 2025 року. Його відмінність від інших у тому, що за цей час громади одержать технічну підтримку і після його завершення зможуть розвивати такі послуги в себе самостійно.
«Адже нерідко буває так, що доки триває у громаді певний проєкт, життя там повертає на краще. Та спливає час, проєкт завершується, благодійники йдуть, і життя у громаді повертається до того, з чого починалося. Нині так не буде. Громади та їхні соціальні працівники не лише одержать фінансову підтримку, а й здобудуть знання та навички роботи з родинами у складних життєвих обставинах. І ці напрацювання вони зможуть використовувати й після завершення проєкту, адже знань і навичок у них буде достатньо», — наголосила Маріанна Онуфрик.
Серед основних цілей «Права на сім’ю» вона назвала напрацювання змін до законодавства в галузі захисту дітей та підтримки сімей. Триватиме робота з удосконалення закупівель соціальних послуг на рівні громад, адже цим мають займатися не лише урядові чи комунальні установи. Такі повноваження можна і слід делегувати громадам і неурядовим організаціям. Тут враховуватимуть думку не лише фахівців і батьків, а й дітей про те, якої конкретної допомоги вони потребують.
«Ідеться й про підвищення рівня кваліфікації надавачів соціальних послуг, особливо для підтримки та розвитку альтернативних видів усиновлення (залучення до прийомних родин та дитячих будинків сімейного типу). Зокрема, у кожній пілотній громаді планують створити мультифункціональний центр, де працюватимуть фахівці, щоб діти залишалися в родинах. А якщо це неможливо, влаштовувати їх саме в сімейні форми виховання, щоб вони не потрапляли в інтернати. Для цього слід мати добре налагоджену систему соціального захисту в країні», — сказала представниця благодійного фонду.
Зміни на краще можливі
Голова Шульгинської територіальної громади, однієї з тих, де реалізовуватимуть проєкт на Луганщині, Наталія Петренко розповіла: послуги, які він надає, допомагатимуть особливо родинам із сільської місцевості. Адже раніше великі сім’ї з дітьми у глибинці могли лише мріяти, що у громаді, тобто просто вдома з дитиною займатиметься реабілітолог, логопед, психолог, а з родиною — медіатор, ментор, юрист, якому можна розказати про проблеми й не лише почути слова підтримки, а й отримати конкретну допомогу.
Адже ніде правди діти: якщо родина з дитиною-інвалідом не може отримувати необхідні послуги безпосередньо за місцем проживання, батьки змушені віддати її до спеціалізованого закладу. Спершу намагаються відвідувати часто, адже дуже скучають. Та з плином часу в сім’ї можуть з’явитися додаткові проблеми або народитися інші діти. Кількість відвідин поступово зменшується, згодом батьки й зовсім перестають бачитися з дітьми. Так обриваються родинні зв’язки. Тож слід зробити все для запобігання цьому.
«Ми у проєкті, адже його мета — якомога більше наблизити соціальні послуги до селян, щоб молодь не виїжджала до великих міст у пошуках кращої долі й не втрачала з роками свою ідентичність. Тому йдемо до найвіддаленіших сіл. А в селі важко приховати, що дитину виховує, скажімо, прийомна родина. Та й не слід цього робити. А треба голосно казати, що виховання в родині — це саме те, що потрібно дитині. І тут не так важливо, народилася дитина в цій сім’ї чи її взяли на виховання. Головне, що дитину там люблять, плекають і вчать жити саме в родині.
Нині в нас вже дві родини готові долучитися до патронатного виховання — це наш, нехай поки що невеличкий, але доволі вагомий проміжний здобуток», — наголосила вона.
А національний директор МБО Благодійного фонду «СОС Дитячі Містечка Україна» Сергій Лукашов наголосив, що якісної альтернативи вихованню дитини в родині немає. І якщо родина потрапила у складну ситуацію, малюка в жодному разі не слід вилучати, а спрямувати всі зусилля, щоб допомогти такій родині комплексно.
«Це не так уже й складно. І хоч поки що в Україні це не всюди і не на 100%, ми йдемо до цього. Нині — через міжнародний проєкт, який передусім працюватиме з громадами. І звісно, послуговуватимемося міжнародним досвідом і набуватимемо його найкращих практик. Адже дитина, яку виховують у родині із любов’ю, в дорослому житті неодмінно стане успішною людиною і добрим сім’янином», — наголосив директор благодійного фонду.
98% людей, які дітьми вийшли із сімейних форм виховання, виховують власних дітей самі. Здавалося б, так і має бути, й нічого видатного в цьому немає. Але це не так. Статистика свідчить, що чимало вихованців інтернатів у дорослому житті вважають припустимим і навіть подеколи буденним делегувати повноваження з виховання власних дітей державі. Мета проєкту — вплинути на це і змінити на краще.
Альтернативи вихованню дитини в родині бути не може. І хоч часом це непросто, слід шукати саме такий шлях розв’язання проблеми кризових сімей.
Однак улаштування дитини у прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу — ще не кінець історії. Родині, яка виховує десятеро, а часом і більше дітей, важко, і вона потребує допомоги, надавати яку мають усі: громада, місцева влада й держава. І лише в такій синергії виховуватимемо справді щасливих дітей.