Є припущення (і не безпідставне), що початку «руской вєсни» і виникненню самопроголошених «республік» на Донбасі дуже посприяли місцеві люди похилого віку. Старші жителі краю, повіривши у відродження СРСР та російські громадянство, пенсії тощо, справді тоді стали живим щитом для молодиків, які обеззброювали українських правоохоронців та військових і захоплювали будинки державної влади і саму владу. Немало сліз розчарування пролили за минулі п’ять років ці бабусі, збагнувши, що прирекли своїх внуків і правнуків на жорстке виживання в умовах підлої гібридної війни.

А й справді: чим нині найбільше переймаються діти і молодь Донеччини по обидва боки лінії розмежування? Чого вони насамперед вчаться і до якого майбутнього себе наполегливо готують?

А у нас цікавенний майстер-клас!

У ЗОШ №9 Краматорська — нинішнього адміністративного центру Донеччини, яку контролює українська влада, недавно школярі створили власне соціальне підприємство «Вакуваті» для виготовлення екологічних торбинок. Таку ідею свого часу запропонувало громадське об’єднання Shift, яке, провівши тренінги, допомогло старшокласникам здобути певну теоретичну підготовку. А далі вони використовували свої знання на практиці.

«Ми вирішили спробувати свої сили у підприємництві: щось виготовляти, рекламувати, продавати і здобути потрібний досвід. У нас спершу було кілька ідей, які можна втілити, та ми зробили вибір на користь виготовлення екологічних торбинок, рюкзаків, пеналів і схожих виробів», — розповідає куратор підприємства учениця 10-го класу Аліна Шарабан.

Юні жителі промислового краю, де не бракує проблем із забрудненням довкілля, кажуть, що свідомо взялися виготовляти екологічні товари, щоб замінити ними шкідливі пластикові. Тобто старшокласники власним прикладом показують, як можна і потрібно ставати агентами змін на краще. Вони тепер із гумором згадують: коли створювали підприємство, лише один чи два з них мали уявлення про шиття, але після майстер-класу в досвідченої майстрині навчилися всі й тепер власноруч шиють сумки чи рюкзаки, які не соромно самим носити і на продаж пропонувати.

Нині у шкільне підприємство входять учні 9—11 класів, які між собою попередньо поділили обов’язки: хтось опікується дизайном виробів, інші шукають тканину, ще хтось відповідає за поширення інформації на сторінках у соціальних мережах. Першу невелику партію екологічних виробів юні підприємці реалізували на першотравневих гаївках у Краматорську, а виручені кошти, звичайно, вкладають у подальший розвиток підприємства.

А тепер старшокласники взялися за серйозніше завдання: самотужки пошити для всієї школи спортивну форму із логотипом навчального закладу.

Приклад цікавої й корисної діяльності краматорських школярів не поодинокий. Бо навіть попри сучасні реалії прифронтового регіону, на Донеччині останніми роками завдяки міжнародним партнерам значно активніше залучають дітей і підлітків до громадського життя їхніх населених пунктів, участі в освітніх програмах і грантах. Приміром, ГО «Молодь Сходу України» практикує серед місцевої молоді тренінги з  написання проектів для участі в міні-грантах і надає переможцям кошти для реалізації планів: облаштування міст і сіл, цікавого проведення дозвілля тощо.

Те саме передбачає перспективний проект «Молода енергія громад» — частина програми ЮНІСЕФ «Зміцнення життєздатності та підвищення громадської активності підлітків і молоді у Східній Україні», орієнтований на жителів Донбасу віком 14—19 років. 

Можна продовжувати перелік програм і проектів, участь у яких охоче беруть представники підростаючого покоління, які живуть недалеко від лінії фронту. Різні програми мають певні відмінності, але єдині в головному: вони вчать жити і працювати юних донеччан та сусідів луганців виключно у мирному майбутньому. Звісно, це також допомагає повірити дітям прифронтового регіону, що гібридна війна не вічна і невдовзі на Донбасі настане давноочікуваний мир. Хоч реалії краю, на жаль, поряд.

«Пам’ятаю окупацію міста як щось дуже моторошне. А коли іноді чуємо телевізор чи радіо з Донецька, то складається враження, що вони розповідають не про нас, а про якісь інші Донбас та Україну. Бо лякають себе тим, що ми, українські школярі, день і ніч готуємося воювати і завтра чи післязавтра нападемо на «республіку» і знищимо всіх людей. А насправді ми дедалі частіше їздимо для обміну досвідом чи відпочинку до однолітків із західних областей України чи Європи. І нехай би й школярі з Донецька до нас приїхали і подивилися. Але  сам туди не поїду, бо бачив по «республіканському ТБ», чого їх там вчать і до чого готують. Це жах!» — каже старшокласник зі Слов’янська.

А у вас? Вчать вбивати чомусь нас…

На згадане хлопцем жахіття у вихованні донецьких ровесників нарешті звернули увагу дорослі. Насамперед ті, які б мали давно відреагувати на те, що цілеспрямовано роблять окупанти з юними жителями загарбаної проросійськими незаконними збройними формуваннями території Донбасу. Отже,  нещодавно Генеральна прокуратура України розпочала кримінальне провадження за кількома статтями КК України за фактом сприяння Росії в підготовці українських дітей до бойових дій.

«Встановлено, що на порушення норм міжнародного права, а також законів і звичаїв війни представники незаконного збройного формування терористичної організації «ДНР» за фінансової та організаційної підтримки Російської Федерації через військові табори та псевдопатріотичні клуби готують дітей до бойових дій. Поряд із цим дітей виховують у дусі сепаратизму та «руского міра», — йдеться в повідомленні прокуратури.

Правоохоронці встановлюють осіб, причетних до цих правопорушень, а отримані докази порушень РФ та її окупаційною адміністрацією норм міжнародного права передадуть до Міжнародного кримінального суду.

На жаль, ця проблема не нова, адже ще з перших місяців окупації частини Донбасу серед підростаючого покоління почали вести просто шалену антиукраїнську пропаганду і тотальну мілітаризацію. Майже всіх школярів і студентів тут наполегливо готують до «найголовнішої» в житті професії — «захисник Донбасу». Для цього їх зібрали в організаціях, рухах та клубах відповідного спрямування: з 14 років цю форму мілітаризації для юних донеччан проводять добровільно-примусово.

Цей напрям виховання постійно перебуває під постійним особистим контролем перших осіб «ДНР». Ще коли був живим лідер Олександр Захарченко, організацію юних «патріотів» навіть збиралися назвати «захаровці». А нинішній керівник «республіки» Денис Пушилін на початку травня взяв участь у церемонії, під час якої 77 представників «військово-патріотичного руху «Молода гвардія — юнармія» склали присягу на вірність «республіці». Він навіть патетично запевнив «юнармійців», що цей день став «найголовнішою подією в житті», і вручив їм прапор руху. До речі, це об’єднання створено зовсім недавно — на початку квітня, а вступити в нього можуть всі місцеві жителі віком від 8 до 35 років.

Ще факт, який вражає: потворною мілітаризацією окупанти активно нівечать свідомість і готують перетворити під час бойових дій на гарматне м’ясо не тільки хлопчиків, а й дівчаток. Як підтвердження цій ганебній практиці активісти «Східної правозахисної групи» наводять приклад  «військово-патріотичного клубу «Амазонки», що діє в Донецьку. Поміж подібних він вирізняється тим, що в ньому активно мілітаризують місцевих дівчаток з 11 років.

«Дівчатка, які належать до цього клубу, проходять тут політичну й військову підготовку. Інструктори з РФ навчають їх стріляти, розбирати і збирати зброю, метати ножі тощо. Керує клубом росіянин Микола Ханін», — повідомляють правозахисники, посилаючись на перевірені джерела.

«Боляче дивитись, як дітей навіть на колись веселих шкільних ранках вчать ненависті та агресії й готують воювати з Україною, «фашистами». Це навіть не втрачене, а приречене покоління. Бо іншого вибору в молоді Донецька немає. Виробництво, освіта, культура, спорт — усе знищено. Перспектив жодних! Їм тепер залишається тільки воювати. Або мерщій тікати звідси якнайдалі, доки є можливість і доки не став черговою жертвою мілітаризованої російської пропаганди», — каже жителька обласного центру.

Що ж, патріотичне виховання дітей і підлітків, яких проросійські окупанти наполегливо вчать ненавидіти Україну і налаштовують воювати, не можуть не вражати і не насторожувати. А лінія розмежування, яку свого часу ми всі наївно сприймали за тимчасову, насправді рік у рік стає дедалі глибшою прірвою між дітьми, які народилися на цій землі, а нині готуються до дорослого життя.

Одні наполегливо вивчають іноземні мови, переймаються іншими освітніми, соціальними, екологічними й культурними проектами, беруть участь у різноманітних міжнародних творчих конкурсах і спортивних змаганнях. Інші в цей час, натягнувши на себе форму кольору хакі, під керівництвом російських наставників вчаться воювати, точніше, вбивати ровесників тільки за те, що вони українці.

Прірва поступово глибшає. Перспектив повернення юних душ донеччан, отруєних російською пропагандою, до нормального мирного життя і загальнолюдських цінностей цивілізованого світу меншає. За браком істотної української контрпропаганди та інших відповідних адекватних дій порятунок представників потерпілого покоління юних донеччан залишається здебільшого справою тільки їх самих. Чи ще їхніх батьків, рідних та близьких. На превеликий жаль.