Пошукав у відкритому доступі в Єдиному реєстрі судових рішень вироки за ст. 299 Кримінального кодексу (жорстоке поводження з тваринами). За рік — з травня 2014-го по травень 2015-го — таких аж… сім! Шість — мучителям собак, один — мучителеві корови. За грати ніхто не сів, обмежувалися, як правило, відшкодуванням збитків власникам тварин. Тобто якби ті не вимагали за смерть друга чи годувальниці компенсацію, то й цих вироків не було б.

Що, в нас суцільна гуманність на кожному кроці? Усі наші громадяни — білі, добрі, пухнасті? О, та ви, бачу, заперечуєте? І правильно робите. Бо причина такої вбогої цифри — не море доброти душевної, а убогість законодавства. 

Відкрити кримінальне провадження — справа довга і невдячна. Отруїв хтось, скажімо, тварину фосфідом цинку. Корчиться воно, бідне, здихає (як правило, врятувати вже неможливо). Викликаний наряд міліції стоїть поруч (якщо приїхав) і чортихається: знайти отруювача — справа малоймовірна. Це означає: відкрите провадження перетвориться на «висяк». І кому це треба?

Гуманність має бути в серці, відповідальність за жорстокість — у законі! Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Про вбогість душі й убогість законів

Із притягуванням до адміністративної відповідальності (це коли тваринку не замучили до смерті) справи трохи кращі. За цей час було складено близько 30 адміністративних протоколів. Вони надійшли в державну екологічну інспекцію, яка наклала на порушників штраф (від 150 до 270 гривень). Ви, мабуть, знов-таки не вірите, що лише три десятки виродків серед нас, людей, ходить і на тваринах свої експерименти з мучительства ставить. У чому ж річ?

А в тому, що лише громадські екологічні інспектори мають право складати протоколи за статтею 89 Адміністративного кодексу України. Та й то лише щодо знущання над дикими тваринами. Ні доблесні міліціонери, ні державні екологічні інспектори, побачивши, як хтось лупцює живу істоту, не мають права скласти первинний документ, за яким буде штраф. Так, він невеликий, цей штраф. Але другий — вже більший, а за рецидив таки, може, вдасться живодера за грати відправити.

Висновок простий: законодавство потрібно посилити. А саме: внести зміни до Адмінкодексу, якими надати право складати протоколи і міліції, і державним екоінспекторам, причому як для захисту диких тварин, так і на тих, хто мучить скотинку свійську. Розмір штрафів теж слід збільшувати. А також серйозно попрацювати із Законом «Про захист тварин від жорстокого поводження»: зробити жорсткішим визначення, що є жорстоким поводженням із тваринами. Нині це визначено як «знущання над тваринами, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацьковування тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів» (ст. 1 закону).

Це не охоплює всього спектра мук, яких гомо сапієнси завдають братам своїм меншим. До речі, спроби такого посилення трактування були, і неодноразово. Але, за словами одного з розробників Закону «Про захист тварин від жорстокого поводження» Володимира Борейка, завжди знаходилися добрі люди. Добрі не до безсловесних тварин, а до здатних та-а-аке сказонути людців...

Також, як справедливо зазначає юрист Назар Олексюк, вимагає оновлення ст. 152 КУпАП (порушення правил утримання тварин) та Положення про порядок утримання домашніх тварин, яке в кожному населеному пункті власне, але з кожного стирчать вуха вже не чинного аналогічного положення, затвердженого в давно неіснуючій УРСР.

Дельфінам — море, ведмедям — ліс

Коли дельфіна утримують у малесенькому басейні, заповненому хлорованою водопровідною водою, то це теж знущання. Так само, як і цькування ведмедя, припнутого ланцюгом, собаками, щоб ті навчилися полювати в сибірській тайзі. Хлорована тюрма-дельфінарій багато років катує дельфінів у Києві, а цькувальних станцій, де мучать і ведмедів, й інших тварин, — добрий десяток. Ми писали про ведмедів у статтях «Свободу клишоногим» та «Оселі зла» («УК» № 218 від 26 листопада 2013 р.). Зокрема зазначали там, що управи на власників цих осель зла немає.

А тепер — добра новина. Недавно Президент України підписав два важливих природозахисних закони: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони біорізноманіття» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з охорони тваринного світу». Розробляли їх народні депутати у співпраці з громадою рибалок України та Київським еколого-культурним центром.

Цими законами використання (а фактично мучення) ведмедів і вовків на цькувальних станціях заборонено! Поставлено хрест на діяльності таких варварських «бізнесів», як пересувні звіринці, пересувні зоопарки й пересувні виставки диких тварин. Особисто у мене перед очима досі — нещасний лис, якого бачив у такому звіринці. Щоб хоч якось рухатись у тіснючій клітці, тварина нарізала кола від підлоги до низької стелі, відштовхуючись від стіни. Розмір клітки становив заледве півтори довжини нещасного лиса. Тепер створення та діяльність таких «атракціонів» заборонено!

Дельфінів із київської хлорованої калюжі навряд чи відпустять у море. А ось до якогось із приморських дельфінаріїв, може, таки перевезуть. Бо діяльність подібних закладів, що не мають природної морської води, нині поза законом.

І нарешті у країні запрацював «принцип діда Мазая»: не дозволено добувати диких тварин, які потрапили в біду (переправляються по льоду, рятуються від бурі, пожежі, снігопаду, повені, сніжної лавини, страждають від голоду, потрапили в біду через ожеледицю, наст, глибокий сніг). Заборонено полювання на обмерзлих птахів та «кривеньких качечок» — тих, що в ополонках. І загалом: зась любителям скрутити голову тваринці, що потрапила у надзвичайну ситуацію, перебуває в безпорадному стані. Захищає новий закон і нельотний молодняк птахів (хлопунків) та молодняк звірів. І — жодних фашистських фокусів на кшталт газу, диму чи струму. Під захистом і пологові будинки диких тварин — нори, барлоги, гнізда тощо.