Село Вікно нині у складі Гримайлівської громади на Тернопільщині. Для вдумливого й активного туриста, залюбленого у природу та українську історію, цей населений пункт стане, безперечно, привабливим. Лежить Вікно у підніжжі мальовничих Медоборів. Саме тут можна побачити, як у травні цвіте ясенець білий, відомий ще, як неопалима купина. Зачарують і бездонні карстові озерця, унікальні й в геологічному, і в естетичному сенсі.

Бував у селі й творив Іван Франко. Сюди він приїжджав на запрошення Володислава Федоровича. 

Краєзнавиця, засновниця музею «Незабутні імена» Ганна Чемера під час репрезентації експозиції. Фото Ярослава СТАРЕПРАВА

Хто такий Володислав Федорович? Дізнатися це можна з матеріалів, експонатів його музею, який щойно відчинив двері у Вікні та став новим пунктом на туристичній мапі Тернопілля. Відкрити його вдалося завдяки партнерській програмі «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду, Державного агенства розвитку туризму, територіальної громади, місцевих спонсорів і небайдужих людей.    

Сімейний альбом села

У характеристиці Вікна з огляду на його природу, історію, жителів прикметник «унікальний» буде визначальним. Це добре усвідомила й жителька села Ганна Чемера. 40 років працювала вона фельдшеркою, акушеркою, патронатною медсестрою. Але завжди її захоплювало краєзнавство. Присвятила себе цій роботі, щойно вийшла на пенсію. За обов’язок вважала насамперед написати та видати книжку «Село Вікно: історія та сьогодення». Із завданням упоралася. 

Але спокою не давала давня мрія — відкрити музей села. Ентузіазму, наполегливості, настирливості їй не позичати. Узялася збирати старожитності, світлини, документи, ікони, вишивки. 2007 року сільський історико-краєзнавчий музей «Незабутні імена» з’явився. Ганна Чемера облаштувала тематичні зали, виставила понад тисячу експонатів. 

«Вона зібрала дивовижний матеріал, — розповідає історик, краєзнавець Сергій Ткачов. — Музей, який створила Ганна Чемера називаю сімейним альбомом села».

Музейним приміщенням тоді став другий поверх місцевого адміністративного будинку. Цікаво, що до його ремонту фінансово долучився нащадок роду Федоровичів, який живе у Варшаві. І тепер, коли почали втілювати проєкт «Музей Федоровича у Вікні», теж відгукнувся. Він оплатив виготовлення відповідних фотокопій з польських музеїв. Тепер пропагує серед співвітчизників і туристський маршрут до села.  

Господарі, просвітяни, патріоти

Чим, зрештою, славетні Федоровичі? З деякими сторінками життєпису ознайомив мене Сергій Ткачов. Це шляхетний галицький рід, який мав маєток у Вікні. 

«Вони були прогресивними господарями, просвітянами, філософами, політичними мужами, культурними діячами, меценатами й передусім патріотами. Їхній внесок у розвиток культури Галичини неоціненний», — стверджує пан Сергій. 

Сергій Ткачов, координатор проєкту «Музей Федоровича у Вікні», ознайомлює із зразками килимів, які ткали колись. Фото Ярослава СТАРЕПРАВА

Скажімо, Іван Федорович започаткував у селі книгозбірню та колекцію творів мистецтва. Сам писав поезії українською мовою. Його обрали послом (депутатом) від Тернопільщини до державної ради Австрійської імперії. Активно займався громадською діяльністю, доброчинністю. 

Його справу підхопив і розвивав син та єдиний спадкоємець Володислав. Він теж став членом австрійського парламенту, на засідання якого приходив в одязі руського боярина. У 28 років очолив Товариство «Просвіта», дотримувався гасла «Русь — для русинів!» 

Це була багатогранна постать. Діяльність Володислава Федоровича, підкреслює Сергій Ткачов, стосувалася історії, етнографії, політики, юриспруденції, педагогіки, просвітництва, медицини, археології. Він переймався відродженням народних промислів, відкриттям спеціальних навчальних закладів. Був головою комітету з організації етнографічної виставки в Тернополі, яку відвідав наступник австрійського престолу архикнязь Рудольф. Це мало засвідчити, що українці — нація зі своїми звичаями й побутом, способом
життя. 

Володислав сприяв затвердженню на державному рівні фонетичного правопису на Галичині. Домігся від цісаря Австро-Угорської імперії ухвали про викладання українською мовою у старших класах гімназії у Львові. Підтримував фінансово різні українські освітні проєкти, надавав стипендії багатьом українським студентам. Заснував ковальську, килимарську, гончарську та колодійську школи ремесел. Не забував допомагати письменникам і художникам. Зокрема, запропонував роботу Іванові Франку. 1883—1884 року Франко у Вікні працював з архівними матеріалами, написав дослідження «Гримайлівський ключ», інші праці. 

У Вікні Володислав Федорович зібрав велику колекцію старовинних українських килимів. Відкрив тут килимарню, вироби якої експортував у Європу. На жаль, зразки цих килимів майже не збереглися, як і колекції українських народних килимів, живописних полотен, зокрема західноєвропейських художників XVI—XVIІ сторіч, величезний архів стародруків та багато інших матеріалів. Адже 1917 року російська солдатня, відступаючи, спалила маєток Володислав Федоровича. Майже два тижні вогонь знищував культурне та господарське надбання шляхетського роду. 

Можна виткати крайку

Отож є славне ім’я, але все його надбання спалено. Що все-таки можна побачити в музеї Федоровича у Вікні? Координатор цього проєкту Сергій Ткачов каже, що виставили дві автентичні речі з маєтку Володислава Федоровича: обірваний килим, який хтось із селян урятував, і виріб відомої в Європі мейсенської порцеляни — кольоровий папуга з відбитим крилом. Представили хіба копії килимів і кераміки, зібрані у фондах Львівського музею етнографії та художнього промислу, Тернопільського краєзнавчого, а також у музеях польських міст Кракова, Познані й Лодзі. 

У музеї Федоровича у Вікні облаштували п’ять тематичних залів. З ними ознайомив Василь Томчишин,  голова ГО «Центр громадського моніторингу та аналітики». Він каже, що рік тому разом з командою однодумців долучився до втілення проєкту з облаштування в рідному селі музейного закладу. Писали грантову заявку, збирали інформацію, матеріали для експозиції. 

«Ця ініціатива — приклад і для інших сіл, громад, як згуртувати активістів навколо ідеї, доброї справи», — переконаний пан Василь.

Музей має на меті розкрити історію родини підприємців, меценатів, дідичів і культурних діячів Федоровичів. 

«Вони взірець того, як розвивати ремесла, підприємництво, бути добрими господарями й меценатами, любити, поважати, розвивати, примножувати українську справу», — зазначає Василь Томчишин. Тож матеріали одного з музейних залів розповідають про Івана, Володислава Федоровичів, Володиславову доньку Кароліну, яка взяла собі псевдонім Дарія Віконська. 

Окрему експозицію присвятили історії взаємин Володислава Федоровича й Івана Франка. Відвели кімнату для висвітлення теми килимарства й гончарства, які розвивав вікнянський дідич. Спеціально організатори музею виготовили настільні верстати, на яких відвідувачі закладу зможуть під час майстер-класу виткати крайку чи серветку. 

Вікно було й осередком формування національної самосвідомості. Чимало жителів села влилося в лави національно-визвольної боротьби. Про них можна дізнатися в одному із залів. У п’ятій експозиційній кімнаті етнографії виставили рушники, вишиванки, розмаїті речі побуту, які власноруч творили вікнянці. Серед цих предметів чимало унікальних. 

Про історію самого села та заповідника «Медобори» можна дізнатися в холі й коридорі.  Кожен, хто відвідає музей Федоровича у Вікні, скористається під час екскурсії сучасними технологіями, електронними пристроями, точніше, отримає навушники і планшет із завантаженими розповідями, світлинами й відео «голосом Федоровича». Подбали про українську й англійську версії. 

Входячи в музей Федоровича, мандрівник спочатку ознайомиться з вапняковими брилами — залишками Сарматського моря. 

Населений пункт лежить біля скелястих вапнякових пасм, які називають Медоборами.  Тож туристська локація у Вікні не обмежуватиметься самим відвідуванням музею Федоровича. Довкруж села мальовничі краєвиди, якими варто помилуватися. Певна річ, прагнуть значно розширити туристський маршрут. Задля цього до скель Франка беруться прокласти дорогу, облаштувати стоянку для двох автобусів, щоб мандрівники могли, як колись Іван Франко, дивитися на село з цієї гори. Біля карстових озерець мають намір встановити сонячний годинник і тактильну модель Всесвіту, в центрі якого — Вікно. Про всі справи та плани, принади й не розповісти, треба кожному мандрівникові самому все тут побачити і почути. 

Пряма мова

Надія ГАЛЯБАРДА, начальниця управління культури, охорони культурної спадщини та туризму департаменту культури та туризму Тернопільської облдержадміністрації: 

— Уже чимало громад Тернопільщини працюють над втіленням кількох великих міжрегіональних, міжмуніципальних проєктів. Активно беруться адаптувати туристські маршрути для мандрівників з інвалідністю. Енергійніше долучаються до роботи з грантами і використовують їх здебільшого для розвитку туристичної інфраструктури. 

Гримайлівська територіальна  громада робить перший крок у напрямі збереження й популяризації своєї культурної, історичної, природної спадщини і розкритті туристичного потенціалу. Це одна з небагатьох громад, які мають у цьому великі перспективи. Знаємо, що мандрівник приїде туди, де є хоч десять туристських магнітів, які могли б його привабити. 

Ця громада їх має та ними пишається.  Серед них заповідник «Медобори», бездонні карстові озерця-вікнини, гора Бохіт, де колись стояла статуя Збруцького ідола, Пуща відлюдника, гончарня Василя Бардачевського. 

До втілення проєкту «Музей Федоровича у Вікні» громаді вдалося залучити і місцеву молодь, і вихідців із села, які його не забули та дбають про розвиток, і меценатів. Це добрий почин, який, упевнена, знайде відгук, стане прикладом для діяльності інших територіальних громад.