Світ заполонив інтернет, і в населення з’явилося скептичне ставлення до газет. А даремно. Газета — великий винахід людства. Вона один з найперших засобів масової інформації. У Радянському Союзі не було опозиційних газет, бо не було й визнаної законом опозиції. Газети були рупором держави і своєрідним органом влади. Друкували в них інформацію, яку хотіла суспільству нав’язати влада. Читання газет було таким самим ритуалом, як і перегляд телепрограми «Час», яка щоденно з’являлася на телеекрані о 21.00 за місцевим часом. У радіомовленні чільне місце посідав репродуктор, хатній варіант якого в народі називали «брехунцем». Хай і спотворену, але певну інформацію все-таки можна було отримати з цих ЗМІ.

Достовірнішою була інформація, що надходила «з-за бугра». Її нещадно глушили. На це витрачали чимало електроенергії. Нібито «глушильні» радіовежі, зокрема у Києві, стояли на схилах поблизу фунікулера. Передачі ж англійською мовою не глушили, бо їх мало хто слухав. Англійськомовні передачі на коротких хвилях використовували несвідомі члени суспільства (до яких належав і автор цих рядків) як спосіб для вивчення англійської мови.

У газетних кіосках можна було придбати лише закордонні комуністичні газети, наприклад Morning Star (Велика Британія) чи L’Humanitе’ (Франція). Закордонні газети й журнали з поміркованим антикомунізмом були у спеціальних сховищах бібліотек. Якщо критичність «зашкалювала», то в таких газетах і журналах виривали відповідні сторінки. Ось так колись було. Сучасна інформаційна ситуація інша. І газети нині теж інші.

За радянських часів доводилося чути, що в Центральному розвідувальному управлінні США сотні офіцерів читали всі газети СРСР — від заводських і районних до центральних. Газети, які випускали на заводах, було заборонено виносити за межі цих підприємств. Однак правдами і неправдами їх виносили. З відкритої інформації шляхом її синтезу можна було отримати інформацію на рівні державних секретів.

У 1980-х роках у межах підготовки докторської дисертації автор цих рядків писав розділ про проблеми науково-технічного розвитку СРСР. Використовував й інформацію, що містилася в публікаціях центральних і республіканських газет упродовж тривалого періоду. Шляхом аналізу цієї інформації виявив зокрема таке.

Конструктор ракет Сергій Павлович Корольов мав тривалі невдачі із запуском своїх ракет. Підводило «оперення», і ракети руйнувалися. Невдовзі після закінчення Другої світової війни в команді С. Корольова з’явилися німецькі спеціалісти, які були раніше задіяні у створенні й використанні гітлерівських ракет Фау-1 та Фау-2. Німецькі мізки дали користь сталінському СРСР. Технічні негаразди в напрацюваннях команди Корольова було ліквідовано, й у жовтні 1957 року СРСР запустив перший супутник. Менш ніж за чотири роки після цього в космос полетів Юрій Гагарін. Внесок німців у космічні досягнення Радянського Союзу ретельно приховували, але навіть за радянськими газетами цей внесок можна було виявити. Висновок: газети варто читати, а їх інформацію порівнювати. У результаті можна отримати достовірну картину явища, яке зацікавить.

Ось свіжіший приклад. Під час протистояння взимку 2014 року між режимом В. Януковича й опозицією провідні українські газети описували події, як бачили їх журналісти. Хтось із них був на Майдані, хтось — на Інститутській, дехто — в Маріїнському парку, а ще хтось — на вулиці Грушевського. Кожен журналіст бачив своє і писав про це. Відстежуючи події, я бачив за цими газетами цілісну картину всього, що відбувалося. На жаль, опис цих подій, а також загалом літопис подій в Україні й усіх країнах упродовж 2006—2014 років поки що не вдалося опублікувати. Книжку автора цих рядків «Історія країн світу», що охопила події 2001—2005 років в Україні й світі, на щастя, опублікував київський «Центр навчальної літератури».

На користь читання газет свідчить таке. Мені довелося опрацювати всі випуски за 2016 рік газет «Юридичний вісник України», «Юридическая практика», «Юридична газета» та «Голос України». У результаті маю чітку картину проблем, що нині непокоять юридичну громадськість, і знаю авторів, які розуміються на відповідних проблемах. Складено зміст кожного випуску всіх названих газет. Цього традиційно не роблять самі газети, але це роблять журнали. Не містять газети й інвентарного чи систематизованого переліку опублікованих упродовж року матеріалів. Нині з’явилася змога газетну проблематику подавати за рубриками. Якщо раніше газети нагадували одноразові серветки, то в запропонованому підході життєздатність їхніх матеріалів значно подовжено і зміцнено.

Доречно мати на увазі й можливості інтернету, але не слід нехтувати і таким засобом, як газета, можливості якого ще далеко не вичерпано.

Іван ДАХНО
для «Урядового кур’єра»