Коли наприкінці 1950-х років на Дніпрі будували каскад водосховищ, зокрема й для забезпечення водою Донбасу та Криму, будівничих мало турбувала доля унікальних українських чорноземів. У підсумку затопили 709 тисяч гектарів — майже 1% території України. Фактично під воду пустили пів-Японії або цілу Голландію. Парадокс: у світі не вистачає родючої землі, а в нас із легкістю занапастили більш як 70 тисяч гектарів ріллі, 280 тисяч гектарів земель лісового фонду.
Кореспондент «УК» розпитав кандидата наук з державного управління, в. о. завкафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Григорія ШАРОГО, що він думає про перспективу повернення цієї землі в народногосподарський обіг.
— Григорію Івановичу, сподіваюся, вам відомо, в якому нині стані перебуває дніпровський гідрокаскад?
— На превеликий жаль, усі водосховища у жалюгідному стані. Коли будували гідровузли, економили на всьому, зокрема й на будівництві водосховищ. Не зважали і на людей: 3,2 мільйона відселили, затопивши 10 тисяч кладовищ. Нові водосховища тільки частково обвалували, не допустивши підтоплення до запланованих ще 197 тисяч гектарів суші. Нині ця територія під загрозою постійного підтоплення. Тепер тільки для того, щоб цього не допустити, державі доведеться витратити мільярди гривень. А водосховища, розповзаючись, міліють. На цей час площі під мілинами і топляками навколо всіх водосховищ уздовж Дніпра становлять майже 130 тисяч гектарів.
— Ці гектари якось можна забрати у Дніпра?
— Думаю, можна. Європа взагалі відмовилася від водосховищ на рівнинній місцевості. І нормально. У нас була колись Рашівська ГЕС у Гадяцькому районі. Тут було величезне, до кількох мільйонів кубометрів води водосховище. Нині там луки. ГЕС немає, річка Псел тече, а землі використовують як сільгоспугіддя. Катастрофи не станеться, якщо в інших місцях заберемо у Дніпра 130 тисяч гектарів мілин із глибинами 0,5—1,5 метра. Вони й так уже заростають, річка самовідновлюється. Тільки робити це необхідно поступово, протягом десятиліть. Але ця справа — перспектива для прийдешніх поколінь. Діючи так, оздоровимо Дніпро, від якого залежить життя великих міст.
— Ось тільки чи буде відвойована у річки земля придатною для використання у сільському господарстві? Адже на дні дніпровських водосховищ повно всілякого сміття.
— Тільки на території Полтавської області 400 ставків без води. І що? Щойно вода зникла, їхнє дно швидко заросло всілякою рослинністю і навіть деревами. Та й люди зацікавлені в тому, щоб ця земля родила. Тож тут немає жодної проблеми. Але перед тим як побудуємо гідротехнічні споруди, що дадуть змогу повернути землю у народногосподарський обіг, необхідно все ретельно прорахувати, щоб уникнути повторного підтоплення.
— А скільки землі під постійною загрозою підтоплення на Полтавщині?
— Багато. Це і місто Кременчук, і Семенівський та Глобинський райони. Приблизно 50 тисяч гектарів.
— В Україні, області уже ведуть якісь роботи з освоєння дніпровських мілин, реконструкції водосховищ, берегоукріплення?
— Ні, держава сконцентрувала зусилля і фінансові можливості на виробництві дніпровськими гідроелектростанціями електроенергії. На модернізацію та капітальні ремонти 6 гідровузлів уже витрачено донорських 150 мільйонів доларів та 4 мільйони євро і планують залучити ще 6,6 мільярда гривень. Згідно з розрахунками спеціалістів, після завершення цих робіт виробництво електроенергії зросте на 15%. Це чудово. Але економимо на реконструкції водосховищ, так і не побудовано рибопідйомні шлюзи, призупинилися роботи з берегоукріплення, з освоєння мілинних територій. А на них принаймні можна побудувати рибокомбінати.
— Як думаєте, чи виправдали своє існування гідроелектростанції, що працюють на Дніпрі уже більш ніж півстоліття?
— Так. Вони важливі не стільки з точки зору виробництва електроенергії, скільки для акумуляції води, забезпечення транспортного сполучення. Якби не було цих гідровузлів із водосховищами, то навіть і не уявляю, яким би нині був Дніпро, скільки б у ньому було води. Старі люди розказують, що колись кури переходили у серпні Дніпро там, де Ревучий поріг, що трішки нижче Черкас. І, мабуть, не було б і великих міст на Дніпрі — Дніпра, Запоріжжя, Черкас, Києва. Тобто на сучасну картину розселення людей вплинула і система гідровузлів на головній водній артерії України. Якщо проводити їх реконструкцію чи демонтаж, то треба передбачити й можливі зміни у системі розселення людей, забезпеченні їх водою та енергією.
— Ви сказали, що на Полтавщині чимало ставків без води. Яку площу вони займають?
— Тисячі гектарів.
— Цю землю теж можна використовувати у народному господарстві?
— Безумовно, але цього треба захотіти. Потрібні великі інвестиції, щоб на цій землі вирощувати овочі та інші сільськогосподарські культури. Її скоріше можна використовувати як пасовища. Однак в області фактично ліквідовано тваринництво. У нас і так не використовують за цільовим призначенням більш як 200 тисяч гектарів сінокосів і пасовищ.
Проблеми тут є. Але попри це, про повернення затоплених земель, ріллі думати треба і слід до цього готуватися. Не такі ми багаті, щоб розкидатися десятками тисяч гектарів родючих чорноземів. І необхідно робити реконструкцію гідрокаскаду. Потрібно розробити програму порятунку для кожного водосховища окремо. Вважаю, що національна програма порятунку Дніпра має бути набагато глибшою, масштабнішою і стосуватися таких кардинальних рішень та інвестиційних проектів. Це особливо важливо з огляду на виклики сьогодення.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Григорій ШАРИЙ. Народився 1961 р. в селі Тимченки на Полтавщині. Закінчив Полтавський сільгоспінститут, Харківський аграрний університет імені В. Докучаєва, Академію державного управління і Київську МАУП.
Працював економістом, головою колгоспу, народним депутатом СРСР, начальником Головного управління Держкомзему в Полтавській області, першим заступником начальника Головного управління Держземагентства у Полтавській області. Нині в.о. завкафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка.
Кандидат наук з державного управління. Почесний землевпорядник України.
Ми в Google+