ТРАНСПОРТ

Щебеневі заводи Житомирщини на межі зупинки через дефіцит вагонів для відправки продукції

За потреби підприємств видобувної галузі області у 37 256 так званих напіввагонах для перевезення сипучих вантажів, залізничники у вересні надали під завантаження лише 17 612 одиниць рухомого складу, що задовольнило заявку щебеневиків менше, ніж наполовину. Через проблеми з транспортуванням щебеню вже фактично призупинили роботу кілька щебнезаводів. Не ліпша ситуація і на решті підприємств. Наприклад, на складах Норинського щебзаводу вже накопичилось продукції на 1,2 млн. грн., що, в свою чергу, призвело до виникнення заборгованості по платні перед працівниками у сумі понад 365 тис. грн. А буквально ще два місяці тому зарплати виплачувались вчасно.

Масштаби: по 7 кубометрів - на кожного

Варто акцентувати увагу та тому, що переважна більшість щебеневих заводів області - містоутворювальні підприємства, від ситуації на яких залежить добробут заводських селищ.

- Утім, лише цим потенційні загрози не обмежуються, -наголошує директор Норинського щебенезаводу Олександр Кочура. - Якщо через дедалі гірший фінансовий стан ми не зможемо розраховуватися з енергетиками, нас відключать від енергопостачання. А це призведе до припинення відкачування води з кар'єрів та їх затоплення. Отож йдеться вже про саме існування щебеневих заводів та подальшу долю їхніх працівників, яких через банкрутства підприємств доведеться брати під соціальну опіку державі.

Не варто забувати, що проблема стосується однієї з базових для Житомирщини галузей промисловості, адже саме ліс і камінь - основні багатства області. Цього року щебеневі заводи збільшили обсяги виробництва майже на 12%, випустивши понад 8 млн кубометрів продукції. Це майже по 7 кубометрів щебеню на кожного жителя області.

Більше того, ритмічна робота щебеневих заводів важлива не лише для їхніх працівників чи навіть області загалом, бо майже третина виробленої продукції експортується. Тому від чіткого дотримання укладених із закордонними партнерами угод великою мірою залежить імідж України в світі. Тим більше, що щебінь - товар особливий, він потрібен у точно вказаний час, бо інакше виходить з графіка робота будівельного комплексу, а це призводить до масштабних збитків.

Залізничники "гонять порожняк"?

Зрозуміло, що не менше від каменярів потерпають від скорочення обсягів перевезення щебеню залізничники. Для них втрата вантажопотоків (тим більше, на далекі відстані за кордон) - це передовсім недоотримані прибутки. Як пояснює керівник Коростенської дирекції залізничних перевезень Південно-Західної залізниці Василь Яременко, вивантажений на території області рухомий склад уже традиційно забезпечує лише 7% заявок місцевих відправників. Іншими словами, Житомирщина ніколи не обходилася без забезпечення "порожняком" з інших регіонів, через що у гарячу для транспортників осінню пору, коли енергетики накопичують запаси вугілля на зиму, а вирощений хліборобами урожай масово стає на колеса, завжди бракувало вагонів для відправки лісу і щебеню. Якщо раніше для перевезення останнього до Росії застосовувався прямуючий у попутному напрямку російський "порожняк", що давало змогу зняти гостроту проблеми, то нині ці вагони везуть за тридев'ять земель... повітря.

Ситуація стає ще анекдотичнішою, коли знаєш, що із 32 діючих на Житомирщині щебенезаводів щонайменше три належать російському бізнесу і що саме ці підприємства нині найбільше потерпають через відсутність рухомого складу. Адже якщо заявки на відправку щебеню в межах України залізничники у вересні задовольнили на 65%, то призначені у Росію - лише на 30,7%.

Утім, не варто робити поспішних висновків про якусь дискримінацію наших сусідів, бо, як виявляється, нині українських вагонів у Росії навіть більше, ніж російських в Україні. За даними "Укрзалізниці", якщо середній термін повернення нашого рухомого складу від сусідів - 16 діб, то їхнього від нас - вдвічі менший. Отож шалька вагів у спорі, хто кому недодає вагонів, ще промовистіше схиляється на користь України...

Бракує вагонів чи розуму?

Однак у тому, що майже щоденно з України відправляється приблизно 700 порожніх російських напіввагонів, тим часом як експортувати щебінь до Росії нічим, немає жодної політики. Просто для стимулювання кількісного росту та оновлення рухомого складу, як повідомляють ЗМІ, у Росії встановлено знижку до 40% на перевезення вугілля у приватних (недержавних) вагонах, що зробило економічно привабливим як їх придбання, так і перевезення чорного золота навіть із далекого Кузбасу в українські морські порти. Зрозуміло, чим швидше ці напіввагони обертатимуться , тим прибутковішими вони будуть. Більше того, за повернення рухомого складу саме з-під російського вугілля у наших сусідів є додаткові знижки, що приватники втрачають при попутному транспортуванні українського щебеню. Крім того, для його перевезення вагони треба обов'язково очищати від залишків вугілля, а за це потрібно платити, і сам рейс з вантажем у зворотному напрямку подовжується більш як на 10 діб.

У підсумку возити "повітря" з України нині вигідніше, ніж український щебінь, чого навряд чи прагнули наші сусіди, що потрапили в ситуацію знаменитої унтер-офіцерської вдови, яка сама себе висікла.

Здавалося б, гріх не скористатися моментом і не зайняти вивільнену на транспортному ринку сусідів нішу українськими напіввагонами. От лише біда в тому, що на перешкоді аж дві вагомі причини. Перша - відсутність достатньої кількості вагонів, яких стає все менше, а вантажів із виходом вітчизняної економіки з кризи - все більше. Втім, як наголошують самі залізничники, якби на деяких електростанціях рухомий склад не перетворювали в "нерухомий", затримуючи вивантаження напіввагонів до 10 і більше діб, то проблема не була б настільки гострою.

Ще одна причина: різний "юридичний статус" державного і приватного рухомого складу. Чинна на території країн СНД міждержавна угода дає змогу нашим партнерам користуватися вантажними вагонами української залізниці як своїми, а нам, відповідно, так само чужими. От лише в Україні переважна більшість рухомого складу належить державі, а в Росії - вже навпаки. І доки ця проблема не буде вирішена, вже українці відчуватимуть себе у ролі унтер-офіцерської вдови чи, точніше, відомого персонажу народного фольклору, який віддав свою жінку дяді, а сам вимушений наймати... чужий вагон. В усякому разі, саме такий вихід залишається нині для власників щебеневих заводів, яким пропонують укладати кабальні угоди з приватними російськими перевізниками, щоб не допусти зупинки діючих в Україні виробництв.