III Карпатський гірський міжнародний кінофестиваль — CMIFF 2022, який укотре відбувся в Ужгороді, зібрав рекордну кількість учасників. Організатори обрали для участі в показі на фестивальному майданчику в обласному центрі Закарпаття сім повнометражних та десять короткометражних фільмів на гірську тематику. Про те, якою була атмосфера і що привертало увагу — в розповіді кореспондента «Урядового кур’єра».
За активної участі глядачів
«Карпатський гірський міжнародний кінофестиваль — твоє місце сили». Такими словами гостей кінофестивалю, який організувала Закарпатська фільмкомісія, зустрічали гостей афіші й програмки. Широке інформування, а також вільний доступ до всіх заходів (що, до слова, у традиції організаторів) дали результат. І всі чотири дні заходи відбувалися за активної участі глядачів: вони із задоволенням переглядали стрічки, не залишалися байдужими під час обговорень, дискутували з авторами.
Програма третього кінофесту була ширшою, ніж двох попередніх. Усе відбулося, як обіцяли. Разом з показами художніх і документальних (коротких і повнометражних) фільмів, були лекції на теми кіно, стану довкілля й туризму, творчі зустрічі із представниками кіноіндустрії, тематичні екскурсії Ужгородом, фотоконкурс «Природа зцілює», благодійний вечір.
На відкритті з вітальним словом виступили директор департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації заслужений артист України Євген Тищук, директор фестивалю Олександр Мерявчик, програмний координатор заходу Дмитро Грешко та керівниця благодійного фонду «Від серця до серця» Марія Рущак.
Організатори дякували за увагу місцевій владі. Всебічну підтримку надавали Закарпатські обласна військова адміністрація та обласна рада, фінансовою підпорою виступив Інститут Гете в Україні, який забезпечив трансфер і проживання гостей заходу. Те, що не було складнощів, неув’язок в організаційних моментах, давало змогу зосередитися на творчих питаннях. Тож третій за рахунком фестиваль, за твердженнями експертів і поціновувачів, взяв ще один щабель у розвитку.
Найкраща стрічка — режисерки з Великої Британії
До кінопереглядів у Закарпатському академічному обласному театрі ляльок «БАВКА» учасники й глядачі вже звикли. Затишна атмосфера старовинного залу, просторе фойє сприяли творчому спілкуванню. За словами Дмитра Грешка, можливості театру нині активно використовували. Презентували стрічки чимало режисерів, акторів, продюсерів, що відрізняло нинішній фест від попереднього.
Глядачі вже звикли, що головна тема тут — Карпатські гори. А ось як їх покажуть, яким буде авторське бачення? Схвалювали сюрпризи і творчі знахідки. Про різноманітність авторських підходів говорили члени журі — генеральний продюсер першого офлайн-кінофестивалю прем’єрних українських фільмів Миколайчук OPEN у Чернівцях, керівник багатьох популярних документальних та розважальних телепроєктів Олексій Гладушевський, кіножурналіст і співорганізатор кінофестивалів Миколайчук OPEN та «Тактична пауза» в Миколаєві Алекс Малишенко, продюсер, режисер і автор документальних фільмів Андрій Литвиненко, режисер, сценаристка, продюсер і куратор культурних проєктів Надія Парфан.
Чотири дні показів і в конкурсній, і в позаконкурсній програмах завершилися нагородженням переможців. Їх отримали автори з різних країн. За найкращий фільм серед документальних повнометражних приз отримала стрічка «Відлюдник з Трейга» режисерки Лейзі Маккензі з Великої Британії. Серед документальних короткометражних переможцем оголошено фільм «Минуле Майбутнє Гора» Марії Лук’янчук з України.
Спеціальні відзнаки журі дісталися стрічкам «Плай» та «БЕРГ» режисерів Єви Джишиашвілі з України та Йоке Олтаар з Нідерландів і Словенії. Кожну з цих кіноробіт створено 2021 році. Окремо розповідати про них не беремося, бо в кожної своя історія, підходи авторів. Головне для всіх — висловити любов до гір, захоплення їхньою величчю і бажання захистити недоторканність там, де вона ще встояла перед натиском цивілізації.
Приз глядацьких симпатій виборов документальний фільм українського режисера Сергія Дмитренка «Вільна людина. Проща». Відзнятий 2022-го, він відтворює історію десантника ЗСУ, учасника російсько-української війни блогера, мандрівника та автора книжки-бестселера «Сліди на дорозі» Валерія Маркуса.
Колочавці перед камерою не грають
Мене зацікавив фільм Дмитра Грешка «Між небом та горами», знятий на Закарпатті в Колочаві, відомій як село десяти музеїв. Головними героями цього кінотвору стали звичайні люди, яким перед камерою не доводилося грати. Працівниці сільської станції швидкої допомоги на екрані такі самі, як і в житті. І коли відвідують хворих, і коли проводжають в останню путь односельців, і коли освячують воду на Водохреща, залишаються собою.
Особливу роль у фільмі відіграє музика в автентичному виконанні. В окремих епізодах знімались місцеві музиканти з родини Марковичів, або як їх іще називають, «Весільна Деца». Пісня «Доле моя, доле» у виконанні відомого й за кордоном закарпатського гурту «Гудаки» передає дух і атмосферу закарпатського гірського села, де народні мелодії — невід’ємна частина повсякденного життя селян.
Стрічка Дмитра Грешка — не стільки про медичну швидку допомогу, як про людей, котрі живуть у гірському краї. Заглибившись у їхнє життя в час пандемії, режисер знайшов у ньому і трагічні, і життєствердні сторінки.
«Складні й веселі часи — все минає, життя ж має тривати, бо в цьому його вічний закон», — такий висновок здатний зробити глядач після перегляду стрічки, яка увійшла до Національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА — Міжнародного кінофестивалю документального кіно з прав людини Docudays UA. Додамо, що стрічка «Між небом та горами» Дмитра Грешка влітку мала успішні покази й за кордоном: брала участь у Краківському кінофестивалі й авторитетному британському кінофорумі Sheffield DocFest.
«Я думала, що людство порозумнішало»
У позаконкурсній програмі було представлено фільм «Чому я живий», який створив на Одеській кіностудії режисер Віллен Новак. З ним, а також актором Роландом Мішком (виконавцем однієї з головних ролей у фільмі «Мої думки тихі», лауреатом численних конкурсів попередніх років), глядачі могли поспілкуватися одразу після конкурсного показу. Аудиторія дуже емоційно сприйняла стрічку, в якій події Другої світової перегукуються з українським сьогоденням. У ній — про зрадництво, геноцид євреїв та зрадників, які (автори не уникали історичної правди) були й серед українців.
«Пів року тому я думала, що людство порозумнішало і таке вже не повториться», — відгукувалася про стрічку одна із глядачок.
«Посміялася трохи, але більше проплакала, це прекрасна спільна робота режисера й акторів», — написала у відгуках Алла Зеленська. Ксенія Лігуша в оцінках була стислішою: «Чудовий фільм, до сліз. Неперевершена гра акторів».
Учасниця журі Надія Парфан, яка приїхала з Івано-Франківська, по закінченні фестивалю відгукнулася про нього щирими словами: «Серед безлічі причин ненавидіти росію окремим прокляттям проклинаю її за те, що вкрала в нас літні ночі. Тільки в Ужгороді все ще можна йти у хмільну теплу ніч понад річкою після півночі. Уперше була в журі кінофестивалю єдиною жінкою. Несподівано, але ми були майже одностайні. Після двох ковідних років і пів року війни можна забути, як це, коли кіно обіймається із глядачами. А це ж фестиваль. Сьогодні як ніколи є велика потреба бути разом».
«Чотири дні прекрасних документальних фільмів, лекцій і ще багато спілкування, — такими словами оцінив фестиваль письменник Банди Шолтес, який живе в Ужгороді. — Я ходив усі дні. Здається, ще більше полюбив документальне кіно, ніж раніше. Воно дає значно більше емоцій та думок, ніж художнє. І викликає більше довіри. «Відлюдник з Трейга» Лейзі Маккензі при нагоді обов’язково подивіться, фільм справді крутий».
У фотооб’єктиві — природа
Не можна не згадати і про фотоконкурс «Природа зцілює», який у межах кінофестивалю був покликаний привернути увагу до національних парків та заповідників Карпат. А також показати, як могутність і краса дикої природи може зцілювати, особливо в непрості часи війни.
Увага до цього виду творчого змагання була неймовірна: на нього представили 757 фотографій. Журі обрало три найкращі, й одну відзначили самі глядачі. Переможцями у номінаціях стали: «Пейзаж» Романа Дунця, «Дика природа» Сергія Зиська, «Нічне фото» Сергія Криниці, приз глядацьких симпатій отримав Артур Абрамів.
Ще однією особливістю фестивальних заходів стала благодійність.
«Цього року кінофестиваль CMIFF 2022 став не тільки творчим осередком, а й частиною великої місії — підтримати Україну. Кожен день був насичений подіями, що покликані розповідати про красу її природи, благородство і сміливість людей, готових допомагати в ці непрості часи», — сказали представники благодійного фонду «Серце до серця Закарпаття».
Усі кінопокази й активності відбувалися зокрема й на підтримку цього фонду, який допомагає Збройним силам України. Шляхом збирання донатів до скарбнички надійшло понад 16 тисяч гривень, які використають на закупівлю аптечок і медикаментів для військовослужбовців.
Вагомий мистецький захід в Ужгороді продемонстрував можливості вітчизняної кіноіндустрії в документальному жанрі. Він привертає до себе дедалі більше уваги. Фестиваль сприяє відродженню кіновиробництва, популяризує і нашу Батьківщину, і гірський край.