Про проблеми внутрішньо переміщених осіб зі сходу останнім часом говорять і пишуть чимало. А ось те, що турбує переселенців із Криму, якось поволі стало відходити на другий план. Та не слід забувати, що саме незгодним з політикою окупантів кримчанам першим довелося відчути на собі їхні репресії. Перші переселенці звідти поїхали ще за кілька тижнів до проведення так званого референдуму, оскільки вже тоді почалися політичні переслідування: люди зникали, їх брали у полон «зелені чоловічки», які встановлювали там свою терористично-окупаційну владу.
На сьогодні ж, за даними Агенції ООН у справах біженців, залишити свій сонячний берег внаслідок окупації півострова довелося понад 22 тисячам кримчан. Як і переселенці зі сходу, вони отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Тож багато у чому їхні проблеми схожі.
Але є у кримчан і свої специфічні проблеми й потреби. Що ж саме нині болить цим людям? Про це «Урядовому кур’єру» розповіла юрист київського офіса Громадської ініціативи «Крим-SOS» Вікторія САВЧУК.
Проблеми із соціальними виплатами, на жаль, виникають не тільки у переселенців із Криму — через затримки з нарахуваннями та виплатами.
Але специфіка цих питань для кримчан у тому, що їм нині дуже важко подовжити, наприклад, виплату пенсій і матеріальної допомоги на дітей та у зв’язку з інвалідністю на материковій Україні тому, що органи соцзахисту за їхнім новим місцем проживання вимагають надати необхідні для цього документи у паперовому вигляді.
Без папірця ти…
А ці папери слід або самостійно вивезти з півострова, або надіслати звичайною поштою запит до кримського ПФ через Російську Федерацію. Чекати на відповідь можна місяцями. І чи дочекаєшся. А електронних відомостей немає, адже в українського ПФ немає електронного зв’язку з окупованою територією. Та навіть тим, кому пощастило і вони ті папери врешті-решт отримали, чекати доводиться місяцями. Й увесь цей час люди грошей не отримують, а отже, фактично залишаються без засобів для існування. І це болюче б’є по них, адже пенсіонери чи багатодітні родини не завжди мають заощадження, які дали б змогу протриматися певний час.
— Ми переконані, що це порушує конституційні права кримчан і дискримінує нас за територіальною ознакою, — наголосила Вікторія Савчук.
Нерезиденти у своїй країні
Щодо отримання адмінпослуг, півторарічний досвід доводить, що виникає чимало проблем у тих переселенців з півострова, які втратили документи, зокрема паспорт громадянина України, на окупованих територіях (викрали, знищили або пошкодили), а на материку намагаються їх відновити. Питання виникають найчастіше із встановленням особи та підтвердженням громадянства. Причина — немає доступу до архівних електронних даних у Криму. А безпосередньо у переселенців зазвичай немає інших документів, які засвідчили б їхню особу. З тієї ж причини складно вперше отримати паспорт молодому переселенцю, коли йому виповнюється 16 років. А ще є високий ризик, що органи міграційної служби відмовляться ставити цим людям у паспорті штамп про реєстрацію місця проживання у Криму, адже не мають про це відомостей і взяти їх поки що ніде.
Що ж до отримання банківських послуг, то після створення вільної економічної зони в Криму та прийняття 3 березня 2014 року постанови НБУ №699 всіх осіб, зокрема й внутрішньо переміщених, з реєстрацією місця проживання в Криму прирівняли на території України до нерезидентів (фізичних або юридичних осіб, які діють в одній державі, а зареєстровані й проживають в іншій). Наслідком цього стало блокування українськими банками їхніх уже існуючих карткових рахунків та відмова у відкриванні нових, а також у проведенні для них розрахунково-касових операцій.
Попри постанову від 16 грудня 2014 року №810 та рішення Київського адміністративного апеляційного суду, який скасував дію пункту 1 цієї постанови щодо визнання кримчан нерезидентами, банки й тепер нерідко відмовляються їх обслуговувати.
— А ще нам повідомляють, що ці складні обставини змушують реєструватися як внутрішньо переміщених осіб (ВПО) кримчан, які виїхали з півострова на материкову частину України ще до окупації з особистих причин. А через це дані щодо реальної кількості саме вимушених переселенців нечіткі, — зауважила представник «Крим-SOS».
Народжені в окупації
Якщо малюк народився на тимчасово окупованій території, а згодом його батьки переїхали з півострова на материк, офіційно зареєструвати факт народження й отримати свідоцтво про народження дуже складно. І хоч у Мінсоцполітики стверджують, що батькам потрібно лише взяти в кримській лікарні простеньку медичну довідку про цей факт і для оформлення свідоцтва про народження дитини на території, підконтрольній Україні, цього вистачить. Насправді, стверджує Вікторія Савчук, це не так. Адже відповідно до законодавства України для встановлення факту народження органи РАЦС не мають права визнавати дійсною інформацію, зазначену в документах з пологового будинку та\або свідоцтві про народження з тимчасово окупованої території. І альтернативну процедуру поки що не розробили. Тож єдиний вихід для батьків — звернутися із заявою про встановлення факту народження дитини до суду.
— І хоча недавно Мін’юст ініціював зміни до Цивільного процесуального кодексу щодо можливості розгляду будь-яким судом на території, підконтрольній Україні, таких справ упродовж 24 годин після подання, є великий ризик, що процедура буде недієздатною, адже суди перевантажені, і їм, так би мовити, не до того. Тому переселенці з Криму наполягають, що потрібно розробити чітку адміністративну процедуру для таких ситуацій. Адже батьки цих дітей — громадяни України, тож їхні діти мають право на отримання українського громадянства, — кажуть у «Крим-SOS».
Освіта: хто не встиг — спізнився?
Відповідно до наказу Міносвіти України №223 «Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 7 травня 2014 року №556» було визначено, що перевестися студенти, аспіранти і докторанти із вишів та наукових установ, які розташовані на тимчасово окупованих територіях, із збереженням бюджетного місця або суми оплати навчання за контрактом могли тільки до 1 травня 2015 року.
Отже хто не встиг, той спізнився. І це суттєво ускладнює переміщення на материкову Україну молоді, яка зрештою вирішила залишити окуповані території й продовжити навчання в українських вишах та за українським законодавством. Адже втрачати місце навчання чи роботи ніхто не хоче. Вікторія Савчук не розуміє, чому для цієї процедури запроваджено обмеження — вона не впевнена у їхній доцільності. Хоч у законодавстві чітко прописано норми щодо забезпечення студентів бюджетної форми навчання, зокрема переселенців з Криму, безкоштовними місцями у гуртожитках та додатковими місцями держзамовлення у їхніх ВНЗ, на практиці не затвердили необхідні для цього нормативно-правові акти, які регулювали б це питання на виконавчому рівні. Тож процес забезпечення студентів-кримчан правом на освіту є поки що недо?сконалим.
Ні подарувати, ні успадкувати
Усі судові установи й ті, які були підпорядковані Мін’юсту (нотаріат, виконавча служба, архів тощо) в АР Крим та Севастополі, не були переміщені на материкову частину України після російської окупації, а отже, не працюють на відміну від аналогічних установ на непідконтрольних Україні територіях Донеччини та Луганщини. І хоча формально всі функції цих установ щодо надання послуг передали територіальним структурам на материковій Україні, доступу до архівів і локальних електронних баз даних у Криму немає. У кримчан-переселенців зв’язані руки щодо врегулювання питань судового чи виконавчого провадження, відкритого ще вдома. Вони не можуть оформити документи на спадкування, дарування тощо, а також отримати відомості з архіву органів РАЦС. І це неабияк ускладнює їхнє і без того нелегке життя.
Не бути чужими серед своїх
Вікторія Савчук зауважила, що означила тільки основні й найболючіші для кримчан-переселенців проблеми. Щоб розв’язати їх комплексно, потрібен і комплексний підхід. Найперше — створити єдиний державний орган, який би всебічно і фахово, без формалізму й дискримінації опікувався проблемами переселенців, аби їм не доводилося оббивати пороги різних міністерств і відомств, та й не завжди успішно.
Вона також сподівається, що органи державної влади співпрацюватимуть із вітчизняними волонтерами та закордонними благодійниками заради допомоги ВПО з Криму. І результатом цієї співпраці стане відновлення та захист прав цих людей, які гарантує їм Конституція, як і всім громадянам України. Представники громадськості й переселенці наполягають, щоб держава активно залучала їх до розробки та впровадження законодавства на підтримку внутрішньо переміщених осіб. Адже хто як не вони знають, що і як треба зробити, аби вони не почувалися на новому місці чужими серед своїх.
Ми в Google+