29 вересня українці на державному рівні відзначили 150-річчя Полтавського товариства сільського господарства. Основний захід відбувся у Полтавському музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя за участі найвідоміших аграріїв нашої і сусідніх країн, провідних науковців, громадськості, студентства, представників центральної влади. Чому стільки уваги до товариства у такий непростий час? Про це розповідає заслужений працівник сільського господарства України, професор Полтавської державної аграрної академії Микола Опара.

Як забезпечували  дохідність  господарювання  після скасування  кріпацтва              

— Миколо Миколайовичу, хто був ідейним натхненником створення Полтавського товаристваПрофесор Микола ОПАРА сільського господарства?

— Ініціаторами його заснування були великі землевласники, князі Лев і Сергій Кочубеї, а виникло воно після скасування кріпосного права на початку 1860-х років. Товариство поставило своїм завданням вибудувати таку систему господарювання, яка забезпечила б дохідність у пореформений період. 29 вересня 1865 року в Будинку Полтавського дворянського депутатського зібрання відбулося його перше засідання, на якому обрали першого президента товариства — Сергія Кочубея. А вже через рік товариство обговорювало пропозицію свого секретаря Федора Гейдука щодо створення полів або ферми для сільськогосподарських дослідів. Бо вирішити поставлені завдання без наукового об∂рунтування і практичного втілення неможливо. 28 жовтня (10 листопада) 1884 року на околиці Полтави з’явилося Дослідне поле — перша наукова аграрна установа в Полтавській губернії.

— Невже сановні особи проводили польові досліди?

— Так. Один із членів товариства князь Володимир Кудашев вивчав переваги раннього пару для зберігання вологи в грунті. Князь Кочубей у згурівському маєтку створив навчально-дослідну ферму, щоб вивчати деякі питання в галузі тваринництва. Тогочасні пани були високоосвіченими, розбиралися в сільському господарстві, тому товариство швидко розширювалося. За часів президентства Дмитра Квітки, з грудня 1887 року, кількість дійсних членів товариства — членів-кореспондентів, почесних членів — сягала 450 осіб. Полтавська губернія в ньому була представлена тільки 15 повітами, а решта — люди з Харківської, Київської, Чернігівської, Херсонської губерній, з півдня Росії і навіть іноземці. Членами товариства були досить відомі науковці: Василь Докучаєв, Дмитро Менделєєв, Іван Стебут тощо. Провідні члени товариства входили майже до всіх представницьких органів тодішнього Міністерства землеробства, яке вони самі й створили.

— Отже, в Полтаві з’явилося перше в тодішній імперії Дослідне поле.

— Крім дослідів, що мали величезне значення для розвитку сільського господарства, товариство організовувало і проводило різні з’їзди, повітові ярмаркові сільгоспвиставки, які відбувалися в Яготині, Баришівці, Борисполі, Переяславі. Нині це Київська область, а тоді вони входили до складу Полтавської губернії. Такі виставки проводили і в Пирятині, Лохвиці, Полтаві. Вони сприяли, як тоді писали, «онаучуванню» всіх охочих займатися сільським господарством.

Часто між членами товариства виникали резонансні наукові дискусії. Зокрема завдяки дискусії між князем Володимиром Кудашевим і агрономом Олександром Ізмаїльським щодо переваг мілкої оранки або мілкого обробітку грунту з’явилася система грунтозахисту і обробітку грунту, про яку на Полтавщині згадали в 1970-х роках, коли тут проводили широкомасштабний експеримент із впровадження безплужного обробітку грунту під началом тодішнього керівника області Федора Моргуна. Тоді в нас без плуга обробляли майже мільйон гектарів землі. Пізніше цю систему почали запроваджувати і в інших областях та республіках колишнього СРСР.

Будинок Полтавського дворянського зібрання, в якому засідала рада товариства, – нині театр І. П. Котляревського. Фото автора

По дорозі жук, жук, по дорозі чорний…

— Ця система себе виправдала?

— Так, адже вона енергоощадна і вологозберігаюча. Особливо це важливо нині, коли триває посівна озимих зернових культур, а в грунті — дефіцит вологи. Якби ми орали так, як раніше, то для зволоження брил землі, що піднімаються, аби рослина проросла, треба 20—30 міліметрів опадів, а при мілкому обробітку — 10 міліметрів. Перевагами цієї системи уміло користується на полях ПП «Агроекологія» Шишацького району Герой України, Герой Соціалістичної Праці Семен Антонець.

— Чим ще Полтавське товариство сільського господарства прислужилося аграріям?

— Палітра його досліджень і здобутків досить широка. Товариство посприяло становленню і розвитку науково об∂рунтованих вітчизняних сівозмін, порушувало питання лісозбереження. З його ініціативи створено спеціальну організацію, яка заліснювала піски, боролася з ярами. У 1978 році тогочасний президент товариства Ахілес Забаринський ініціював проведення спостережень за хлібним жуком. Це досить небезпечний шкідник для озимої пшениці, жита. Товариство навіть встановило премію за найкращий спосіб боротьби з ним. У результаті тогочасні спеціалісти запропонували зменшити площі посівів жита і пшениці й більше сіяти кукурудзи. Ефект від цього хоч і незначний, але був. До речі, проблема хлібного жука актуальна й нині. Цьогоріч у Полтавській області також було засилля шкідника. Мабуть, основна причина цього — брак науково обгрунтованої сівозміни.

У 1889 році товариство порушило питання про створення школи садівництва й городництва у Полтавській губернії. А вже 1895-го таку школу створили, набрали перших учнів. Віце-президент товариства, перший губернський агроном Павло Дубровський став одним з ініціаторів створення теперішньої Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. Котляревського. Він разом з іншими причетний до запровадження в губернії для потреб сільгоспвиробництва китайського проса (гаоляну), сорго янтарного, цукрового, китайської пшениці, чумизи, тимофіївки, еспарцету. Ці культури в нас акліматизувалися і пізніше поширилися по всій країні.

Продуманість стратегії Полтавського дослідного поля дала йому можливість 1914 року стати чи не єдиним у країні прибутковим творчим об’єднанням. Воно тоді називалося «Полтавське товариство сільського господарства, творче об’єднання практиків, науковців і освітян». На момент створення товариства, це 1865 року, урожайність зернових на Полтавщині в середньому становила лише 6,1 центнера з гектара, а 1914-го — вже 14,1 центнера. Не без ініціативи товариства було створено насіннєве бюро, видано короткий каталог кормових, городніх і квіткових культур, створено мережу метеостанцій. На Полтавщині перша метеостанція з’явилася 1883 року й існує досі.

Ідея, варта уваги

— Який внесок Полтавське товариство сільського господарства зробило для розвитку тваринництва в країні?

 — Воно приділяло йому величезної уваги, особливо конярству. Було розроблено заходи для збільшення поголів’я коней у Полтавській державній стайні, розвитку Дібрівського кінного заводу, який нині спеціалізується на рисистому конярстві. Організовували спеціальні наради для вдосконалення галузі вівчарства. Було прийнято рішення про придбання в Бухарі овець каракульської породи, яка в подальшому відіграла велику роль у створенні решетилівської смушкової породи. Полтавська губернія тих часів була одним із центрів розвитку вівчарства в Україні.

Велику увагу приділяли розвитку свинарства. Поштовхом до цього стало засідання товариства 1888 року, на якому Дмитро Квітка виголосив важливу в історичному та фаховому контексті доповідь «Про виробництво м’яса свинини як засобу підйому дохідності господарства» і зауважив, що значно вигідніше експортувати за кордон хліб у вигляді м’яса свинини, ніж зерна. Цей вислів актуальний і досі. Нам треба експортувати продукти переробки, а не сировину.

На базі відділу тваринництва Полтавської дослідної станції пізніше створили Всесоюзний інститут тваринництва.

Саме товариство вперше порушило клопотання про заснування на Полтавщині вищого аграрного навчального закладу, і після кількох невдалих спроб у вересні 1920 року його таки відкрили в нашому місті. Нині це Полтавська державна аграрна академія, яка  цими днями також відзначає 95-річний ювілей. Підкреслюю, всі перераховані заслуги Полтавського товариства сільського господарства, що успішно проіснувало до початку 1920-х років, — тільки десята частина зробленого ним.

— Напрошується висновок, що Полтавське товариство сільського господарства треба відродити.

— Ви вгадали мої думки. Цю ідею підтримує і директор Національної сільськогосподарської бібліотеки Віктор Вергунов. В області чимало великих аграрних формувань, м’ясокомбінатів, сирзаводів, цукрозаводів, вишів тощо, керівники яких можуть стати його членами. Організацію можна назвати «Сучасне Полтавське товариство сільського господарства». Тільки нині його функції будуть ширшими. Потрібно виробити статут товариства відповідно до нинішніх умов і викликів. Девізом товариства може бути «Здорова людина — здорова нація!»

— Користь від нього була б, це сприяло б об’єднанню місцевої еліти.

— Так, і це головне. Одним з визначальних векторів діяльності такого товариства може бути пропаганда і повсюдне впровадження органічного (здорового) землеробства. Семен Антонець пропонує навіть створити під Полтавою невеличке органічне містечко. Екологічно безпечне, де охочих цим займатися навчали б органічних технологій, продавалися б продукти органічного землеробства, вивчали б питання сертифікації органічної продукції, культуру її споживання, користь. Ось так треба зробити — і, мабуть, буде правильно.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЕ «УК»

Микола ОПАРА. Народився у лютому 1940 року в селі Мошни на Черкащині. Закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут, за фахом учений-агроном. Працював у колгоспі, перебував на комсомольській, партійній роботі, був директором Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені М. Вавилова, проректором з науково-педагогічної та наукової роботи Полтавської державної аграрної академії. Нині — професор кафедри землеробства і агрохімії цього вишу. Заслужений працівник сільського господарства України, відмінник аграрної освіти. Один з небагатьох, кого відзначили медаллю імені Терентія Мальцева.