Він уже тричі був в Україні й на власні очі бачив звірства росіян. Зокрема, під час нещодавнього візиту в червні прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан відвідав найбільш постраждалі райони Харкова.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну вже 2 березня прокурор МКС оголосив про початок збирання доказів у найтяжчих із міжнародних злочинах, скоєних в Україні.
42 країни звернулися до Міжнародного кримінального суду у зв’язку з воєнними злочинами в Україні. І саме ці звернення дали змогу розпочати розслідування, адже Україна не ратифікувала Римський статут, однак визнала юрисдикцію МКС.
У компетенції Міжнародного кримінального суду в Гаазі — переслідування в судовому порядку конкретних осіб, відповідальних за воєнні злочини, геноцид і злочини проти людяності. Тож для України це шанс притягнути до відповідальності військових і цивільних посадовців росії.
Каріма Хана, британського фахівця з міжнародного права, було обрано третім головним прокурором Міжнародного кримінального суду торік у лютому на останньому засіданні 19-ї сесії Асамблеї держав-учасниць Римського статуту. Строк його
повноважень розпочався 16 червня 2021 року. До того він вже мав змогу попрацювати у Міжнародному кримінальному суді, але як прокурор та адвокат. Зокрема йдеться про справи щодо Кенії, Лівії та Судану.
В інтерв’ю Укрінформу прокурор Міжнародного кримінального суду Карім ХАН розповів, на якому етапі розслідування воєнних злочинів, скоєних на території України, і коли може розпочатися судовий процес.
— На якій стадії зараз перебуває справа України у Міжнародному кримінальному суді? Чи зібрали ви достатньо доказів?
— Я не коментую розслідування, які ще тривають. Я був в Україні тричі, a команду відправив в Україну наступного дня після того, як 2 березня оголосив рішення, що Офіс прокурора МКС розпочинає розслідування.
Ми маємо постійну повну присутність в Україні. Ми відкриваємо офіс у Києві. Сподіваюся, що формальності дуже скоро будуть завершені. Ми вже узгодили місце розташування.
— Ви зазначили, що відвідували Україну тричі. Що відчули під час першого візиту? Якими були ваші емоції? Чи були ви шоковані побаченим наприклад на Київщині?
— Вважаю, що мої особисті емоції тут не мають значення, тому що я відвідував Україну не як приватна особа, a як прокурор. Я маю бути об’єктивним, неупередженим.
Звичайно, я був у всьому світі: в Азії, всіх частинах Африки, в Європі. І бачив жахливі злочини. У 1990-х роках я притягував до судової відповідальності на трибуналах щодо Руанди та колишньої Югославії. Ця реальність, коли бачиш біженців у дорозі з поліетиленовими пакетами чи розбомблені дитячі майданчики, чи зруйновані будівлі, тверезить. Але емоції — насправді другорядне питанням, я займаюся доказами. Війна жахлива, жорстока, люди страждають. Я зосереджую увагу на злочинах: чи були обстріли мирних жителів, чи свідомо знищувалися цивільні об’єкти? І хто відповідальний за ці злочини? Чому це кажу? Бо така ситуація вимагає від нас не емоційної реакції, а судової. Це те, що відрізняє судовий процес від багатьох інших.
— Наприкінці квітня вперше в історії Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду приєднався до спільної слідчої групи з розслідування воєнних злочинів в Україні. Скільки може тривати розслідування в Україні? Про які саме злочини йдеться?
— Відповідно до Римського статуту, Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. Ми працюємо і з Генеральною прокуратурою України, і з національними органами, і зі спільною слідчою групою (JIT), і з Євроюстом. Працюємо незалежно і співпрацюємо, щоб докопатися до істини. І все, що можу сказати, — не вірю в нескінченні розслідування. Потрібно сфокусуватися, щоб закон мав вплив. І це те, чого ми прагнемо.
— На вашу думку, коли може початися судовий процес?
— Судове засідання розпочнеться, коли про це скажуть судді. Щоб я мав змогу звернутися до суду, потрібні докази. Не збираюся цього робити, доки в мене не буде якісних беззаперечних доказів. Водночас не збираюся зволікати чи тягнути час, доки триває конфлікт. Це баланс.
Я, звичайно, зосереджений на тому, щоб розслідування було ефективним, а не повільним. Утім, воно триватиме, доки ми не зможемо зібрати докази. І про це важливо знати не лише команді, яка цим займається. Сподіваюся, що ми достойно та чесно діятимемо так, щоб не розчарувати жертв і постраждалих.
І це важливо не лише для України. У всьому світі жертви і постраждалі мають усвідомити, що міжнародне правосуддя не може зробити все. Воно робить важливий внесок, я маю виконувати свою роботу, але у світі є багато інших важелів, які мають працювати злагоджено заради справедливості.
— Розкажіть про бюджет МКС. Який його відсоток відведено Україні? І чи є сьогодні потреба в додатковому фінансуванні?
— Суд функціонує вже понад 20 років. У березні я попросив додаткове фінансування не лише для України. У мене є інші обов’язки, а це приблизно 16 ситуацій у всьому світі. Ми проводимо розслідування у Венесуелі, розглядаємо справи в Бангладеш, Філіппінах, Афганістані, Судані і Лівії, Малі та Центральноафриканській Республіці. Цей список можна продовжувати. Тому ресурси розподілятимуть з огляду на ситуації відповідно до пріоритетів. Нам потрібна додаткова допомога. Вважаю, що ухвалення наступного бюджету Асамблеї держав-учасниць Римського статуту важливе.
У цей момент Україна нічого не платить за судову підтримку. Звісно, під час війни це важко. Але ми намагаємося отримати ці ресурси від інших країн, щоб переконатися, що різні ситуації, з якими нам доводиться мати справу, належно фінансуються та забезпечені ресурсами. Інакше очікування перевершать наші можливості. Нам потрібно бути відвертими з потерпілими та свідками стосовно того, що може зробити міжнародне право, а що — ні.
На жаль, потрібно набратися терпіння. Та я сподіваюся, що ми зможемо рухатися швидше. Час покаже.
Ірина ДРАБОК,
Укрінформ, Гаага
(Надруковано зі скороченнями)
Ми в Google+