Чимало мешканців тимчасово окупованого Донецька, а також населених пунктів краю по цей бік лінії розмежування, побачивши недавно сюжет про провал у «ДНР» чергового «українського шпигуна», відразу зрозуміли: щось дуже схоже вже бачили, чули і читали. Йдеться про очевидні паралелі з фільмом «Де це бачено, де це чувано?» за мотивами веселої книжки чудового російського дитячого письменника Віктора Драгунського «Денискові оповідання» і, зокрема, історії «Смерть шпигуна Гадюкіна».

Пам’ятаєте: «…Поряд стояв інший хлопчик, також із четвертого класу. Цей хлопчик був приклеєний до бороди, на носі у нього сиділи сині окуляри, і він був у клейонковому плащі із піднятим коміром». На переконання четвертокласників, які гуртом написали і поставили п’єсу, саме такий вигляд має бути у кожного путнього шпигуна. І цей текст, схоже, став інструкцією для костюмерів із «шапіто» при «міністерстві державної безпеки», які ретельно підбирали реквізит для зйомок відеосюжету про затримання у Донецьку «українського диверсанта». Адже попри спеку — у місті майже 35 градусів, — затриманий, само собою, вдягнений по-шпигунському: на ньому штани, футболка, бейсболка, светр(?) і шкіряна куртка(?!) із піднятим коміром, усе темного-темного кольору. Причому не обійшлося у захоплюючому короткому сюжеті навіть без іще очевидніших «кіноляпів»: на ризиковану «операцію», де дуже ймовірні погоня, рукопашний бій тощо, чоловік чогось легковажно пішов у взутті без… шнурків. Утім, зробімо скидку на неймовірну спеку, змучені якою костюмери трохи недогледіли, оператор зняв зайве, а під час монтажу ще хтось забув вирізати цей прикрий недогляд.

Отже, у кращих традиціях українських спецслужб, «диверсант» пішов у глибокий ворожий тил із паспортом громадянина України у кишені та з пістолетом. До речі, інсценування вилучення зброї у затриманого також дуже нагадує перипетії довкола фальшивих пострілів із пістолета в отій дитячій виставі. Бо здавалося, що ось-ось власник українського паспорта спритно вихопить пістолет, а поза кадром хтось із масовки щосили вдарить дошкою по стільцю, імітуючи постріли. А дехто з уважних глядачів сюжету каже, що сподівався ще й на наступну сцену: «диверсант» спробує розгризти зубами комір теплої чорної шкіряної куртки, де зашите… сало з ампулою ціанистого калію. Словом, бракує тут класичної креативності для значно більшої достовірності.

Книжковий шпигун Гадюкін, як знають малі й дорослі читачі, прибув з-за кордону, аби випитати план аеродрому. У «МДБ ДНР» довелося відійти від цього переконливого сценарію, бо в «республіці» свого часу не пошкодували російських боєприпасів та живої сили для перетворення Донецького міжнародного аеропорту на руїну… Багато шахт і заводів тут також зруйновано й пограбовано власними силами, і не потрібно жодних диверсантів. На що ж досі ще дивом вціліле могли замахнутися «агенти Києва»? Не повірите: навіть не на водогони, газопроводи чи лінії електропередач, а на найсвятіше! Адже українська розвідувально-диверсійна група, переконують у «міністерстві держбезпеки», мала намір висадити у повітря телевізійну вежу, що транслює російські й місцеві канали. Справді жах! Бо без води чи їжі людина зможе прожити навіть кілька днів. А ось без «ящика», який цинічно і безупинно привчає місцевих жителів до викривленої дійсності, вони, подивившись на все, що відбувається довкола, вже через дві-три години дійдуть висновків аж ніяк не на користь «республіки» та її неадекватних лідерів. Власне, мешканці Донецька все частіше розповідають про подібні настрої: за відсутності елементарної безпеки і законності, безробіття і високих цін на харчі та найнеобхідніші речі люди втомилися від безкінечних обіцянок про «світле майбутнє» і все менше довіряють «республіканським» телеканалам і газетам. Звідси й намагання «держбезпеки» привернути увагу до важливості «ящика», який, буцімто, дуже заважає «укропам».

Читачі «Денискових оповідань» безумовно пам’ятають, яким конфузом завершилася сценка із затриманням шпигуна Гадюкіна. Малий головний герой, імітуючи постріл по загарбнику плану аеродрому, як і було домовлено, від душі вперіщив дощечкою по стільцю. На лихо, там сиділа чиясь кішка, яка «закричала диким голосом, бо я влучив їй по хвосту». Далі вона вибігла на сцену, де боролися хлопчики, схопила бороду Гадюкіна, бо подумала, що то миша, і «спалила» сценічного шпигуна. Звісно, все це дуже розвеселило глядачів, які потім гучно аплодували малим акторам і водночас наляканій кішці. А ось у Донецьку досить вільне трактування дитячої наївної історії про шпигуна Гадюкіна відбувається ще ганебніше. Тим більше, що провал постановочної пропагандистської версії про загрозу телевежі стався навіть без кішки, яка невчасно потрапила під руку з дошкою. Хоча її ймовірна участь у згаданому сюжеті взагалі протипоказана: зголодніла тварина накинулася б на комір куртки «диверсанта», куди костюмери для більшої достовірності могли зашити сало з отрутою чи без неї. Забули? Чи таки врахували 35-градусну спеку, від якої сало розплавилося б і геть вимазало б не тільки теплі светр і чорну шкіряну куртку власника паспорта громадянина України, а й тих, хто його героїчно «затримував»?..