25-РІЧЧЯ ПОСТАНОВИ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ПАСПОРТ
ДЕРЖАВА. Постанова Верховної Ради про паспорт громадян України не лише замінила молоткасто-серпасті документи на звичні нам ще донедавна книжечки з тризубом, а й вилучила з них п’яту графу про національність. Певний час етнічне походження батьків ще вказували у свідоцтві про народження дитини, звідки його вилучили постановою Кабміну від 10 листопада 2010 року № 1025 періоду уряду Азарова.
Підписаний Януковичем 20 листопада 2012 року Закон «Про єдиний державний демографічний реєстр», на основі якого видають біометричні паспорти, продовжив політику денаціоналізації, заборонивши «вимагати від осіб дані про етнічне походження» і наклавши табу на цей запис навіть за бажання самих громадян.
Тепер дані про національність можна отримати лише зі слів наших співвітчизників під час всеукраїнських переписів населення, останній з яких відбувся 2001 року. Тоді 77,8% громадян ідентифікували себе українцями, а 8 мільйонів (17,3) — росіянами. Проте Путін ще у 2008 році на саміті НАТО заявив, що на українській землі нібито аж 17 мільйонів його земляків. Цю брехню через брак п’ятої графи офіційно спростувати неможливо.
Так само не зрозуміла ситуація з національним складом депутатів Верховної Ради, щонайменше 75% яких мали б бути етнічними українцями, а не представниками навіть дуже шанованих нацменшин.
120 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНТОНІНИ ПЕВНОЇ
Сибірська Голгофа репресованої актриси
БІЛЬ. 44 роки маленька кімнатка колишнього табірного барака була домом для однієї із засновниць українських театрів в Ужгороді й Луцьку Ніни Певної. Її чоловіка розстріляли радянські «визволителі», які 1939 року прийшли в Західну Україну, а акторку відправили до Сибіру, де вона до пенсії працювала рахівником у цеху обробки риби.
110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ЧЕРНЯХОВСЬКОГО
Наймолодший командуючий фронтом
ПОСТАТЬ. У плеяді видатних радянських полководців часів Другої світової війни Івану Черняховському належить особливе місце. Визволитель трьох столиць союзних республік — Києва, Мінська і Вільнюса й наймолодший за віком командуючий фронтом увійшов в історію як талановитий стратег і як генерал, на совісті якого нелюдські воєнні злочини Червоної армії на території Пруссії.
За версією радянських істориків, Іван Черняховський народився в сім’ї «безземельного наймита». Формально це правда, бо батько майбутнього полководця працював за наймом, керуючи великою конефермою в поміщика Новинського. 12-річним Іван залишився круглим сиротою.
Прагнучи хоч якось прилаштуватись у житті, хлопець навіть приписав собі зайвий рік, щоб швидше потрапити на службу в армію, де одягали і годували казенним коштом. Черняховського, який був освіченим на тлі малописьменних солдатів з робітників і селян, за комсомольською путівкою направили на навчання до військового училища.
Це було початком успішної командирської кар’єри, черговим щаблем якої стало навчання у Московській академії механізації і моторизації Червоної армії. Звідси одного з найуспішніших випускників замалим не вигнали за «приховування соціального походження». Врятувало звернення до сестри Леніна Марії Ульянової, яка завідувала бюро скарг робітничо-селянської інспекції СРСР.
У 1936 році капітан Черняховський продовжив службу в Київському військовому окрузі, а радянсько-німецьку війну зустрів полковником і командиром танкової дивізії, дислокованої під Ригою. На відміну від більшості колег, які з початком бойових дій демонстрували нездатність керувати військами чи ще довго вчилися цього, наш земляк успішно впорався із завданнями.
Навіть на нібито другорядних ділянках фронту ще молодий воєначальник добивався неочікуваних успіхів, опиняючись на напрямку головного удару по ворогу. Прикладом може слугувати визволення у 1943 році Києва, коли саме фланговий прорив очолюваної Черняховським 60-ї армії вирішив долю міста, з якого німцям довелося тікати, рятуючись від оточення.
Однак слава визволителів дісталась іншим. Аналогічна ситуація склалася по завершенні Корсунь-Шевченківської битви, коли військ 1-го Українського фронту навіть не згадали у вітальному наказі Сталіна. Саме тоді командуючий цим фронтом Ватутін і командарм Черняховський у приватній розмові необережно висловилися на адресу верховного головнокомандувача. Не дивно, що обидва стали єдиними командувачами фронтів, що загинули в період переможного наступу Червоної армії.
Не менш імовірно, що дивна смерть Черняховського стала Божою карою за масові звірства очолюваного ним 3-го Білоруського фронту, скоєні на частині Пруссії, нині Калінінградської області Росії. На відміну від інших територій Третього рейху, де знищення цивільного населення і насилля над жінками мали більш-менш епізодичний характер, на майбутніх «ісконних землях» здійснювали планомірну кампанію зачистки. Убивство всіх без розбору і тотальна наруга, якої зазнали навіть дівчатка віком понад 8 років і бабусі похилого віку, стали провісниками приходу «руского міра».
110 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ РОМАНА ШУХЕВИЧА
Генерал Чупринка і фальсифікатори
ПАРАЛЕЛІ. Степан Бандера і Роман Шухевич вже традиційно залишаються головними об’єктами викривальних досліджень раніше радянських, а нині російських істориків, на думку яких, ці чільні діячі УПА — колабораціоністи й фашистські прислужники. При цьому старанно замовчують, що лідер бандерівців майже всю радянсько-німецьку війну (із липня 1941 року до кінця 1944-го) був в’язнем нацистського концтабору. Не згадують також, що двох рідних братів Бандерів жорстоко замучили гітлерівці.
Натомість із величезним апломбом розповідають про службу Романа Шухевича німцям і нібито його участь у знищенні білоруського села Хатині, за що Гітлер особисто нагородив майбутнього головнокомандувача УПА Залізним хрестом. Отож, мовляв, цілком заслужено Нюрнберзький трибунал визнав бандерівців спільниками нацистів.
Насправді всі намагання СРСР добитися такого рішення виявилися марними, а ретельна перевірка списків нагороджених беззаперечно засвідчила, що Шухевича серед кавалерів ордена Залізного хреста немає. Карателі-українці справді причетні до трагедії Хатині, через що, найімовірніше, серед сотень спалених дощенту населених пунктів Білорусі саме це невеличке село радянські ідеологи обрали на роль символу фашистських звірств. Однак його знищили у 1943 році не міфічні бандерівці, а вояки 118-го поліційного шуцманшафту, сформованого з колишніх радянських військовополонених.
Роман Шухевич був заступником командира українського батальйону «Нахтігаль», що після нападу Гітлера на СРСР разом з німецькими військами ввійшов до Львова і сприяв тому, що 30 червня 1941-го було проголошено відновлення Української державності. Саме за це німці ув’язнили Степана Бандеру і розформували «Нахтігаль», перевівши його вояків до дислокованого в Білорусі 201-го батальйону охоронної поліції, звідки вони звільнилися наприкінці 1942 року. Навіть заангажовані дослідники не спромоглися довести участі цього підрозділу в злочинах проти людяності, через що поширили міфи про причетність бандерівців до знищення Хатині і Залізний хрест Шухевича.
На відміну від радянських військовополонених, які, зрадивши присязі, перейшли на службу до ворога, Роман Шухевич ніколи не був громадянином СРСР, а тому з юридичного погляду його не можна вважати зрадником чужої йому «Родіни».
Щодо моралі, то згадаймо пакт Молотова — Ріббентропа, після укладення якого Сталін і Гітлер разом розгромили Польщу і взялися «по-братськи» ділити світ.
За логікою російських істориків, проводити спільні нацистсько-радянські паради і забезпечувати стратегічною сировиною Німеччину, щоб вона окупувала Францію і бомбардувала Велику Британію, — не злочин для СРСР. Однак для бандерівців, які сподівалися з допомогою Гітлера відродити незалежність України, співпраця з нацистами у значно менших масштабах — смертний непростимий гріх.
Нині й на Заході, і в Україні полюбляють розповідати, що шлях Другій світовій війні відкрив пакт Молотова — Ріббентропа. Однак чомусь не згадують про Мюнхенську змову 1938 року, коли Франція й Велика Британія спробували умиротворити Гітлера шляхом передачі Третьому рейху нібито заселеної переважно етнічними німцями Судетської області Чехословаччини.
Уже за кілька місяців гітлерівці безкарно окупували всю країну, і лише населений українцями регіон учинив збройний опір агресорові. Не гріх нагадати, що в час, коли Роман Шухевич зі зброєю в руках воював у лавах захисників Карпатської України, лідери країн демократії із задоволенням слухали солодкі слова Гітлера про його прагнення до «мирного врегулювання всіх конфліктних ситуацій». Як наслідок, навіть 2 тисячі золотих злитків, які Чехословаччина до окупації зберігала в банку Англії, передали новому законному власникові — Рейхсбанку Німеччини.
Натомість Роман Шухевич, який під іменем генерала Чупринки очолив УПА, був безкомпромісним у ставленні до окупантів — німецьких чи радянських. Саме за це ненавидять його в путінській Росії, політика якої дедалі більше нагадує гітлерівську. Там уже встановили пам’ятник повішеному за співпрацю з нацистами генералові Краснову і готові реабілітувати Власова і власовців, бо вони, мовляв, воювали «не за Гітлера, а проти безбожної влади». Зате бандерівці, які на власній землі боронили Вітчизну, залишаються для російських шовіністів зрадниками, бо «хотіли відірвати Україну від Росії».
Матеріал підготував Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)
Ми в Google+