«Радість» потрібна й у місті з комендантською годиною

В ізостудії Юлії Лазоревої кипить робота: першокласниці Алінка Касторна та Софочка Бабченко домальовують своїх балерин, третьокласниця Оля Березенко обрала весняні квіти, а другокласник Єгорко Медведєв поспішає закінчити завдання викладача — йому треба встигнути ще й на танці. І не важливо, що в Алінчиної балерини завелике обличчя і на малюнку не залишилося місця для пуантів, а в  Єгоркових людей блакитна сорочка, червона сукня та ряботить в очах від смарагдової трави — у дитячому малюнку завжди вражає наївність погляду на світ. Але, незважаючи на те що другий місяць поспіль владу в Луганську захопили озброєні люди, на полотнах учнів немає автоматників.

«Діти малюють весну. Усе, що розцвітає, — каже Юлія Михайлівна. — Хочеться убезпечити й захистити їх від того, що відбувається навколо. Створити тут інший світ».

Герой на ім’я Хало?

Зазвичай за Олею Березенко приходить бабуся Галина Костянтинівна. На її появу діти чекають особливо, адже вона завжди розповість цікаві факти з історії мистецтв, смішне — про тварин і рослини, дивовижне — про людей. Діти поза очі навіть прозвали її «ходячою енциклопедією» — Галина Костянтинівна багато років очолювала обласну бібліотеку для дітей.

Ось і сьогодні вона прихопила з дому кілька книг.

— Чи є у вас герої? — запитує бабуся.

Першим наважується відповісти Єгор Медведєв:

— Так. Це — Хало, солдат космічної армії. Є такий мультфільм. Там у них якщо одягаєш військовий костюм, то його вже не можна зняти.

Софочка Бабченко долучається до розмови:

— А моя героїня — принцеса.

— А в житті є герої? Хто вони? — продовжує бабуся.

Діти починають міркувати, сперечаються й роблять висновок: це люди, які зробили щось велике. Це ті, хто переміг.

Розмова триває. Очі горять. Шарудять сторінки книг, які, виявляється, бувають навіть цікавіші за мультфільми та комп’ютерні ігри.

Мине час, і учні Юлії Михайлівни Лазоревої подорослішають. Життя розставить акценти й виведе на полотна дорослих художників нинішніх лідерів — в образах, яких вони будуть гідні. Але героями хлопчиків і дівчаток у будь-якому разі не повинен бути космічний воїн Хало. Хто розповість їм про справжніх людей, чиї долі гідні наслідування?

Поки на цьому полі битви за дитячу душу тільки ентузіасти. Такі як Галина Севастьянова, бабуся третьокласниці Олі Березенко.

Х-питання

У Луганському центрі дитячої та юнацької творчості «Радість» працює 25 колективів.

— Батьки не бояться відпускати дітей на заняття? — цікавлюся одразу в кількох дорослих, які ведуть заняття в танцювальних та пісенних гуртках, музичному театрі та студії бісероплетіння.

— Діти, що живуть поближче, яким не треба проїжджати блокпости, бувають у нас навіть частіше. Перебувають тут майже півдня, переходячи з одного гуртка до іншого. І батьки вже цікавляться, чи працюватиме на базі нашого комунального позашкільного дитячого закладу літній табір. Нам довіряють! — такою була відповідь.

Цього року ЦДЮТ «Радість» планує відсвяткувати своє 45-річчя. Наймолодших з його відвідувачів — півторарічних — привозять у візочках до школи раннього розвитку «Смішарики», а найстарші, яким уже по 20 років, студенти коледжів та вишів, приходять на заняття музичного театру «Буратіно», в народний театр пісні «Абсолют» і танцю «Сонечко». «Середній клас» — це п’яти-шестикласники, вони віддають перевагу турнірам «Юних козачат». Ерудити зустрічаються на змаганнях «Величної сімки». На одному з останніх таких засідань розшифровували фрази з казок та мультфільмів, складали анаграми. За відповідь на так зване «Х-запитання» судді давали більше балів, ніж за звичайне. Цього року воно звучало так: «Два з них були в Єгипті, два на території Туреччини, два в Греції й одне в Іраку. Їх знищували пожежі, землетруси, повені. І тільки одне збереглося до наших днів».

Але істинним Х-питанням для дорослих, котрі студіюють масу літератури, щоб підготувати такий ось інтелектуальний конкурс, все-таки є проблема, як нагородити обдарованих дітей-переможців, які «розкусили» і запитання про чудеса світу, й інші, у ситуації, коли масові заходи через обстановку в області та місті, де введено комендантську годину, заборонені департаментом освіти.

Прагнення абсолютного

— У квітні нам удалося провести великий звітний концерт. Адже мами й тата не так часто бачать своїх дітей на справжній сцені, у світлі софітів, у момент найбільшого вираження їхніх талантів. А нам так хотілося представити наше місто дещо в іншому світлі, ніж про нього нині говорять. Захід називався «Дамо земну кулю дітям». Іноді дорослим треба переключати свою увагу з політики. І думати про дітей, про їхні здібності та мрії, — вважає директор Центру дитячої та юнацької творчості «Радість» Ольга Приклонська.

Вона понад два десятки років у педагогіці. І відзначає, що «маленький луганчанин став складнішим та активнішим. Іноді в шість років діти видають такі формули, що не кожен дорослий у своєму віці досягає такого ступеня об’єктивності».

— А що співають? — цікавлюся в неї, як керівника народного театру пісні «Абсолют».

— Хочуть співати західні мелодії — вони це частіше чують. Але місяць тому, коли загострилася політична ситуація, ми вивчили пісню «Молитва за Україну». А минулого тижня взяли в роботу пісню місцевого продюсера Андрія Бузеватого «Наше місто». Чим дихаємо — про те й співаємо.

Традиційне запитання про плани на майбутнє засмучує директора Центру.

— У позитивному ключі говорити нічого. Діти мали їхати на фестиваль до «Артеку» — ми пройшли до конкурсу як переможці. Та тепер це неможливо, — каже Ольга Олександрівна. — Оформляю заявку на поїздку на міжнародний конкурс до Болгарії. Чи вийде? Минулого року ми там були і привезли п’ять перших місць у різних номінаціях.

Назву пісенного колективу «Абсолют», до речі, обрали самі діти. Це дух, який в «Артеку» охороняє тишу і спокій. Було в «Артеку» і шикарне дерево, де «проживав» отой самий дух. Тепер діти знайшли в довідниках, що «абсолют» — це світовий порядок, всесвіт. І вони говорять, хочемо досягти досконалості такого рівня, щоб справді стати абсолютами. Отже, діти дивують?

«Дуже часто, — зізнається Ольга Приклонська. — Ось недавно дівчинка років п’яти приносить мені оголошення із циклу «Пропоную роботу» і каже: «Влаштуйтеся на роботу, а то що ви весь час співаєте й співаєте?» Було так приємно! Діти подумали не тільки про себе.

Ми зобов’язані створити для них територію радості. За будь-яких умов — і хай буде що буде!»