Ще перед російсько-українською війною, пам’ятаю, робив репортаж з одного з військових заводів. Інженер-конструктор тоді демонстрував останні розробки підприємства, впровадження у виробництво яких сприяло б значному підсиленню можливостей крилатої машини. Тим паче, що аналогів деяким приладам на той час не було у світі. Однак у голосі інженера я не вловив радості чи захоплення. Бо, як пізніше виявилося, заводу бракувало коштів для завершення робіт. Чиновники різних рангів, до яких зверталося керівництво підприємства, погоджувалися, що їхні вироби дуже потрібні, але...

Кожна бойова машина перед вильотом проходить ретельну технічну перевіркуПорізали на металобрухт

Про відрядження на завод я згадав не випадково. Те, що сталося за 30 років, наприклад, з нашими Повітряними силами, не можна нічим виправдати: після розвалу радянського союзу лише у ПС України було чотири повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаційних полків, 11 окремих ескадрилей, сім авіаційних училищ (зокрема три льотних), спеціальні установи та заклади. Всього (дані 1992 року) — 669 військових частин, близько 3000 літальних апаратів, з яких 1500 — бойових літаків, понад 122 тисячі військовослужбовців та 22 тисячі цивільних працівників. Наші ПС мали винищувачі МіГ-23, Міг-29, Су-27, фронтові бомбардувальники Су-24, Ту-16, Ту-22 та 36 Ту-22М, літаки розвідувальної авіації, авіаційний полк РЕБ, чотири авіаційні центри.

Тобто в незалежній Україні були одні з найпотужніших та найчисленніших ПС у Європі (за кількісним показником ми поступалися лише авіації США, росії та Китаю), сучасні військові аеродроми. Але з 1993 по 1997 роки включно з озброєння було знято фактично всі перехоплювачі Су-15ТМ, Міг-25ПД/ПДС та Міг-23МЛД. ПС України успадкували від срср стратегічні ракетоносці Ту-160 «Blackjack», які базувалися на авіабазі в Прилуках. Але частину з них ми… передали росії, а іншу — ліквідували. В Україні залишився лише один Ту-160, який нині… в Полтавському музеї дальньої авіації. До музейних експонатів потрапили також кілька Ту-22М і Ту-95/Ту-142. Решту списали на початку 2000-х років.

До речі, останній український бомбардувальник Ту-22М3 порізали на брухт на авіабазі в Полтаві 17 років тому. Відбулося це в межах так званої угоди з ліквідації стратегічної ядерної зброї та зброї масового ураження. Ще 19 таких літаків Україна передала до 2003 року росії. Остання ж перетворила їх на крилатих убивць, які нині регулярно та безжально бомбардують українські міста й села. Майже шість десятків стратегічних бомбардувальників, які могли сьогодні закрити небо над нашою країною, ми також утилізували до 2006 року на авіабазах Полтави, Прилук та Миколаєва. Під ніж пішли навіть 423 крилаті авіаракети типу Х-22.

Але на цьому біди нашої військової авіації не закінчилися: через незадовільне матеріально-технічне забезпечення, погані житлові умови зі служби у ПС масово почали звільнятися льотчики. Лише за два роки до широкомасштабної війни було «списано на землю» близько 140 осіб льотного складу. Для довідки: підготовка льотчика рівня першого класу, залежно від типу літального апарата, коштує приблизно 150—180 мільйонів гривень. Про це ЗМІ заявив представник командування ПС України Олег Гаврилко.

Нищили (або ж ставили перепони у виробництві) й усе те, що могло працювати на зміцнення української військової авіації: фінансово урізали програми нових розробок, які здатні були вивести наші літальні апарати на вищий рівень, у кабінетах проросійських чиновників блокували більшість ініціатив, звільнялися із займаних посад керівники військових підприємств, які не хотіли миритися зі свавіллям міністерських працівників (директора одного з харківських заводів мені як журналістові довелося особисто захищати). І робили це, як уже сьогодні стверджують фахівці, здебільшого за вказівкою з кремля…

Після загибелі сина полковник Ігор Пархоменко знову сів за штурвал, щоб помститися за свого Сергія

Перевага в повітрі

Тож до широкомасштабної фази російсько-української війни москва підійшла зі значною своєю перевагою в небі: за даними Центру оборонних стратегій, 24 лютого 2022 року росія задіяла проти України 375 літаків (у ПС рф, для довідки, налічувалося на той час приблизно 1600 літаків тактичної та бомбардувальної авіації) і 240 гелікоптерів. Першого ж дня широкомасштабного вторгнення в українському небі нахабно панували 350 бойових літаків першого удару, інтенсивність вильотів яких сягала 140 в день, а глибина проникнення на нашу територію — до 300 кілометрів від лінії фронту.

Проти них Україна могла виставити застарілі радянські важкі винищувачі Су-27, легкі винищувачі МіГ-29, бомбардувальники Су-24, штурмовики Су-25 та гелікоптери Мі-24, ресурс яких добігав кінця. Наші пілоти, як сказав в інтерв’ю БіБіСі офіційний представник ПС ЗСУ Юрій Ігнат, вичавлювали з них максимум можливого. Але завдяки високому професіоналізму українських соколів, сміливості, винахідливості та безмежної любові до Батьківщини вони через «не можу» били русню в нашому небі старою технікою: як повідомив Генштаб ЗСУ, станом на 18 квітня 2022 року українські аси знищили 167 російських літаків (45% задіяних) та 147 гелікоптерів (61% залучених).

Варто зазначити також, що російські окупанти прорахувалися і щодо неготовності наших ПС до бойових дій: завдавши масованих ракетних ударів по місцях нібито головної дислокації українських літаків уже в перший день  широкомасштабної війни, русня не досягла очікуваних результатів. Адже на головних аеродромах авіаполків справних літаків ПС України фактично вже не було: наші льотчики успішно вивели з-під удару майже всю техніку та людей. Командир 299 бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова полковник Сергій Самойлов заявив журналістам, що 23 лютого пілоти його підрозділу, встигнувши відлітати планову льотну зміну та провівши розбір польотів, серед ночі піднялися в небо та перебазували в інше місце заправлені крилаті машини з повним боєкомплектом. «Виведення з-під удару пройшло в нас добре, без втрат, — підкреслив Сергій  Самойлов. — Тепер літаки 299 бригади майже щодня відпрацьовують ворожі цілі. З різних аеродромів, різними силами, то парами, то четвірками — по-різному».

Підсумовуючи сказане, додам, що в перший день широкомасштабного вторгнення наші пілоти на Су-27 знищили в повітряних боях два найсучасніші російські Су-30СМ. На надважливому напрямку поблизу Гостомеля українські бомбардувальники Су-24М, розвідники Су-24МР, штурмовики Су-25 регулярно завдавали потужних ракетно-бомбових ударів по російському десанту, що намагався утримати стратегічний плацдарм.

Наші героїчні аси люблять Батьківщину, а тому свої серця віддають їй

Легенда про аса

Усе це викликало безліч чуток: з перших днів широкомасштабної війни інформаційним простором, наприклад, почали ширитися повідомлення про легендарного Привида Києва, який нібито на Міг-29 за перші 30 годин від початку масованого вторгнення росіян у боях за Київ збив шість рашистських літаків. І хоча в жодному джерелі не було наведено ані подробиць, ані доказів, образ героя-захисника набув поширення. Українці вірили, що такий ас справді воює у ПС ЗСУ і лише своєю появою в небі наводить жах на пілотів ворога. Про це в Україні навіть почали складати пісні.

Але красива легенда про Привида Києва протрималася до 29 квітня 2022 року, коли одна з найвпливовіших британських газет The Times опублікувала статтю про загиблого в повітряному бою майора ПС України Степана Тарабалку, заявивши, що він і є легендарним столичним Привидом. А 30 квітня служба зв’язків з громадськістю Командування Повітряних сил ЗСУ з цього приводу повідомила: «Укотре просимо українську спільноту не нехтувати елементарними правилами інформаційної гігієни, не видавати бажане за дійсне, перевіряти джерела інформації, перед тим як її поширювати. Герой України Степан Тарабалка — не Привид Києва і він не збив 40 літаків. 13 березня 2022 року майор Степан Тарабалка героїчно загинув у повітряному бою з переважаючими силами російських окупантів». У Командуванні ПС також зазначили, що Привид Києва — супергерой-легенда, чию постать створили українці! Це збірний образ пілотів 40 бригади тактичної авіації Повітряних сил, які захищають небо столиці і які раптово з’являються там, де на них не чекають.

Зізнаюся, мені, наприклад, від такої інформації було трохи сумно: не треба було співвітчизників позбавляти віри в героя, який наводив жах на російських льотчиків. Столичного месника, переконаний, боялася русня, сідаючи за штурвали бомбардувальника чи винищувача. Тим паче, що прапор Привида Києва є кому підхопити в наших ПС сьогодні: український військовий льотчик-штурмовик, підполковник ПС України, учасник російсько-української війни, кавалер Хреста бойових заслуг, повний лицар ордена Богдана Хмельницького (2022 рік), кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2023 рік), командир ескадрильї згаданої нами 299 бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова Ростислав Лазаренко на Су-25 у червні 2023 року вже побив рекорд легендарного льотчика Івана Кожедуба, виконавши 336 бойових вильотів.

Ростислав Лазаренко боронить українське небо з перших хвилин широкомасштабної війни. За повідомленнями ЗМІ, під час першого бойового вильоту він потрапив під ворожий вогонь, але зумів спрямувати російські ракети, випущені на нього, на рашистську бронеколону. А затим зумів дивом дотягнути до  власного аеродрому на пошкодженому літаку з мінімумом палива. Лазаренко нищив ворога й на Миколаївщині, Херсонщині, Київщині, Житомирщині, Харківщині та Донеччині. Він серед інших воював разом з українським пілотом-асом майором Олександром Кукурбою, який загинув 26 липня 2022 року на Дніпропетровщині під час виконання свого сотого бойового вильоту, встигнувши знищити до цього 15 танків, близько 50 бойових одиниць бронетехніки та інших засобів, а також майже 300 осіб живої сили ворога.

Неодноразово Ростислав літав у парі і з капітаном Данилом Мурашком, льотчиком третього класу із мінімальним досвідом, який за лічені місяці став справжнім асом. Лазаренко згадував, як між повітряними боями Данило посилено вивчав англійську мову, щоб потрапити у групу пілотів, яких направлять у США перенавчатися на літак F-16. Побратим обрав собі кумедний позивний «Посіпака» і твердо вірив у Перемогу. На жаль, капітан Мурашко не дожив до святкових салютів: 27 січня 2023 року він разом із Ростиславом Лазаренком виконував завдання під Краматорськом. «Ми були вже недалеко від Краматорська, — згадував той день Ростислав, — коли в Даньку прилетіла ракета типу «повітря — повітря» з боку ворога… Данило міг катапультуватися, але попереду був населений пункт. Тому він відвернув літак і лише тоді катапультувався. Але йому не вистачило висоти навіть для розкриття парашута. «Я відвернув!» Це єдине, що встиг прокричати Даня…»

Ростислав Лазаренко сьогодні власним прикладом надихає на подвиги українських льотчиків: «Ти маєш бути тут, — каже підполковник Лазаренко, — вести за собою в бій, бо там, на передовій, тебе чекають наші воїни, які тримають лінію оборони до останнього подиху, і вони теж хочуть жити, вони також втомилися від цієї війни, але стоять. І ми мусимо».

Нехай Привид Києва і збірний образ, але на нього рівняються сьогодні, переконаний, усі українські льотчики

Еліта ЗСУ

Я регулярно пишу про наших захисників та захисниць. Усіх їх дуже поважаю, люблю, вважаючи неповторними та дуже потрібними нашій армії. Але дозволю собі сьогодні все ж таки сказати, що військові льотчики — це особлива каста: вони еліта наших ЗСУ. І якщо пілот гине, його місце одразу ж займає інший. Полковник Ігор Пархоменко прослужив у бригаді тактичної авіації 20 років. Але коли в небі над Гуляйполем Запорізької області 14 травня 2022 року загинув його 25-річний син — капітан ЗСУ Герой України Сергій Пархоменко, батько повернувся в стрій. «Тепер я літаю за двох: один бойовий виліт роблю за загиблого сина, другий — за себе!» — каже Пархоменко-старший.

Нашими військовими льотчиками не можна не пишатися. Кожен з них — це легенда. І ось про кого потрібно знімати серіали нашим режисерам. І нині, й після війни! Полковник ВМС Ігор Бедзай загинув 7 травня 2022 року від ракети російського винищувача під час виконання бойового завдання у складі екіпажу морського гвинтокрила Мі-14. Посмертно отримав звання Героя України. До речі, 2014 року Бедзай виконував обов’язки командира 10 Сакської бригади морської авіації ВМС. Тоді його підрозділ став єдиним у ЗСУ, який зумів вивести з тимчасово окупованого Криму бойову техніку. Ризикованою операцією з порятунку літаків та гелікоптерів під дулами автоматів росіян керував особисто Ігор Бедзай.

Полковник Олександр Оксанченко загинув у повітряному бою над Києвом, відвертаючи на себе авіацію російської армії. За два місяці йому мало виповнитися 54 роки. Посмертно удостоєний звання Герой України. Оксанченко неодноразово представляв нашу державу на авіаційних пілотажних показах у світі SIAF, The Royal International Air Tattoo, International Airshow-2017, Czech International Air Fest, виконуючи фігури вищого пілотажу на бойовому літаку-винищувачі Су-27, посідаючи призові місця. Олександр Оксанченко підготував сотні українських льотчиків, які продовжують розпочату ним справу — боронять повітряний простір України.

7 серпня 2022 року загинув військовий льотчик — пілот найвищого класу Антон Листопад. 2018-го він розпочав службу у 204 Севастопольській бригаді тактичної авіації імені О. Покришкіна. Брав участь в ООС. 2019 року його визнано найкращим льотчиком Повітряних сил ЗСУ. 2021-го капітан Листопад очолював авіаційну колону, яка пролітала над Хрещатиком під час параду до 30-ї річниці Незалежності України. З початком широкомасштабного вторгнення Антон Листопад брав участь в обороні України. За кілька днів до загибелі льотчик отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно йому надано звання майора.  

З першого дня широкомасштабного вторгнення виконував найскладніші бойові завдання командир авіаційної ланки капітан Олександр Корпан. 27-річний офіцер знищив понад 100 одиниць ворожої бойової техніки. 2 березня 2022 року під час повернення з бойового вильоту літак Корпана уразили росіяни. Капітан відвів бойову машину від аеродрому й ціною власного життя врятував побратимів та цивільних громадян міста Старокостянтинова Хмельницької області. Посмертно йому надано звання Герой України.

А про дива в небі над Маріуполем, які творили українські льотчики, не можна не розповідати без гордості. Пілоти гелікоптерів, які проривалися до наших оточених захисників та захисниць на «Азовсталі», добре знали, що росіяни вирахували трасу їхнього польоту, розташувавши відповідним чином засоби ППО. Вони знали, що черговий політ у Маріуполь може стати для них останнім, але летіли туди, бо на «Азовсталі» без допомоги помирали українські вояки. За словами командира та засновника полку «Азов» Андрія Білецького, було здійснено понад п’ять спроб перекинути допомогу українським бійцям. Окрім двох останніх, коли до поранених «Азовсталі» полетіли медсестра, анестезіолог та два хірурги з Дніпра, вони були успішними…

Підполковник Ростислав Лазаренко боронить українське небо з перших днів широкомасштабної війни

«У російських льотчиків затрусяться коліна…»

А тепер уявіть, що було б з москалями в небі та на землі, якби наші пілоти били їх не застарілими радянськими, а нехай і не новими, але натовськими літаками? Тим, що в них нині є, вони просто не дістають крилатих убивць знахабнілого ворога. Фахівці (і не лише українські) стверджують, що ми «…не маємо можливості знищувати їхню (російську — О.К.) стратегічну авіацію, яка спроможна завдавати ударів, здійснювати пуски за сотні, а іноді й тисячі кілометрів (як приміром Ту-95МС, які запускають крилаті ракети Х-101 з повітряного простору над Каспійським морем)».

В одному з інтерв’ю українським ЗМІ речник Командування Повітряних сил Юрій Ігнат розповів, що західні винищувачі зможуть знищити російські кораблі, які досі почуваються вільно в Чорному морі і є носіями крилатих ракет. «Треба захистити Чорне море, зернові коридори, прибережну зону. Російські кораблі почуваються там вільно, а маючі на озброєнні ракети «Гарпун», F-16 могли б трошки прорідити Чорноморський флот, відправити його вслід за «рускім кораблем», — зауважив він.

У Командуванні Повітряних сил розповіли про героїчну роботу українських льотчиків, які змушені ризикуючи життям залітати в зону дії ворожої ППО. Юрій Ігнат зазначив, що російська сучасна авіація, на відміну від наших МіГ-29 та Су-27, може бити на більшу відстань та має сучасніші радари. Тож українські пілоти вимушені заходити в зону дії ворожої ППО, відпрацьовувати по цілях і фактично втікати з-під удару. «Російський льотчик бачить нашого пілота дуже далеко завдяки радару, має бортові засоби радіоелектронної боротьби, тобто більш захищений на борту Су-35 чи іншому, має ракети, які можуть діставати далеко. Тобто наш льотчик може його не бачити радаром, діставати ракетами, а по ньому будуть летіти вже ракети», — сказав речник. У такій ситуації в льотчика є секунди для того, щоб зробити протиракетний маневр, спуститись максимально низько до землі, щоб уникнути ураження, та на форсажі втекти.

Винищувачі F-16 не дозволять російським літакам також наближатися до українських кордонів і вільно літати над окупованою територією, бо на них «…є ракети певних модифікацій, здатні діставати супротивника на відстані 180 кілометрів, і цього достатньо, щоб побачити літак в радарі. І не тільки його, а кілька цілей, і по ньому можна буде працювати штатним озброєнням F-16. Коли з’явиться F-16, у російських льотчиків затрусяться коліна і вони не почуватимуться так вільно й не наближатимуться до наших кордонів. Уже коли з’явився Patriot, вони замислилися», — заявив Ігнат.

До речі, Ізраїль безкоштовно(!) отримав від США нові винищувачі F-35. Як повідомили у ПС цієї країни, ізраїльський флот поповнився новою партією винищувачів п’ятого покоління F-35I Adir. Завдяки цьому він скоро стане третім за чисельністю у світі.  Винищувачі п’ятого покоління мають бортові номери 958, 959 і 960. У західній пресі повідомляють, що Ізраїль нещодавно підписав «…контракт вартістю три мільярди доларів на поставку ще 25 літаків. Угоду профінансують американські фонди допомоги».

Отже… Нам залишається знову лише чекати. Чи довго — це залежить від США, Президент яких Джо Байден (це нещодавно повідомив радник Президента США з нацбезпеки Салліван) схвалив навчання українських льотчиків на винищувачах F-16 у європейських країнах. Лідери ж останніх заявили, що їм «…потрібно кілька тижнів, щоб підготуватися до навчань, а США не «затримуватимуться» для того, щоб вони почалися».

Фото з архіву Любові КИНАЛЬ