Із класики відомо: якщо на стіні висить рушниця, вона обов’язково має вистрелити. Рано чи пізно гримне постріл. А якщо йдеться не про однісіньку рушницю, а про силу-силенну різноманітної зброї та велику кількість тих, у чиїх вона руках? Про сотні артилерійських систем, танків, бронетранспортерів, РСЗВ «Град» та «Смерч». Про тисячі тонн набоїв, гранат, снарядів, ракет, мін і пального. Про величезну кількість найманців, серед яких чимало осіб із кримінальним минулим, а ще підрозділи кадрових «відпускників», які мають бойовий досвід війни в Чечні та деінде. І весь цей арсенал і потенційних убивць українських громадян протягом уже шести років перли і пруть через загарбану ділянку державного українсько-російського кордону аж ніяк не для того, аби вони одного дня чи ночі просто перестали стріляти і позадкували додому.

Спроб гібридного миру, тобто встановлення бодай хисткого перемир’я, за минулі роки російської агресії було чимало. «Хлібне», «шкільне», «різдвяне» чи «великоднє». І що? Результат той самий. І причини теж. Вони на поверхні. Точніше, на тій уже згаданій загарбаній ділянці державного кордону, яку активно використовують «брати» для подальшої підтримки гібридної війни на Донбасі. І при цьому цинічно називають агресію, ними ж розпочату і підтримувану, громадянською війною.

Інфографіка з сайту radiosvoboda.org

Навіть наші співвітчизники, які ніколи не жили і не бачили на очі страхіть російської агресії, ще на її першому році зрозуміли таке. Доки Україні не вдасться повернути під свій контроль весь державний кордон з Росією, спроби припинити бойові дії чи бодай обстріли на лінії розмежування примарні. Підтвердження цього — всі минулі шість років, коли надії на мир не справджувалися. Тому люди, які жили чи досі змушені жити у прифронтовій зоні, наперед знають, що наступне «перемир’я» приречене на його порушення. І розуміють, хто насамперед не зацікавлений у припиненні гібридної війни.

Аби не бути голослівним, наведу свіжі підсумки опитування, проведеного напередодні анонсованого припинення вогню з 27 липня.

Сайт «Острів», який ще до війни працював у Донецьку, запропонував читачам відповісти на запитання, чітка відповідь на яке пояснює скептичне ставлення до ймовірності липневого «режиму тиші». Так-от, люди мали б сказати, як довго тривала б гібридна війна на Донбасі, якби Росія враз перестала постачати в Україну гроші, зброю та «відпускників». Рік? Менш як рік? Місяць?

Відповіді виявилися прогнозованими: 76% респондентів переконані, що «ОРДЛО» протрималися б без потужної підтримки Росії всього місяць. 10% вважають, що бажаного миру довелося б чекати ще рік. Ще менше — 4% назвали термін близько року. А ще 10% утрималися від однозначної відповіді.

Не секрет, що такої самої думки дотримуються не тільки жителі Донбасу й не тільки України. Та, на жаль, попри певну міжнародну підтримку і світове визнання того, що росіяни грубо порушили Будапештський меморандум від 1994 року про гарантований суверенітет України, ділянка нашого державного кордону досі перебуває під контролем загарбників у російській військовій формі. Звідси й відповідні наслідки.

Отже, чергові очікування про перемир’я і встановлення режиму тиші з початку доби 27 липня тривали аж майже пів години. Про це повідомив командувач операції Об’єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко.

«На жаль, ворог о 00.20 — 00.45 обстріляв підрозділи 36-ї окремої бригади морської піхоти із стрілецької зброї, ручних протитанкових гранатометів і великокаліберних кулеметів. Втрат в Об’єднаних силах немає», — констатував він.

Близько 9-ї ранку проросійські незаконні збройні формування ще раз обстріляли із протитанкових гранатометів позиції 79-ї бригади, а всього за добу з того боку лінії розмежування стріляли  тричі.

Само собою, бойовики відразу заперечили власну причетність до порушення режиму тиші. А у Кремлі пішли ще далі: наші сусіди вкотре повторили вперто поширювану тезу про свою непричетність до бойових дій в Україні та про відсутність гарантій зі свого боку щодо перемир’я.

«На рівні нормандського формату (закріпити цю домовленість) — це одна річ, а якісь гарантії з боку Росії — в даному разі не думаю, що про це можна говорити, оскільки не Росія є учасником конфлікту на південному сході України», — лукаво підтвердив офіційну позицію Кремля прессекретар президента РФ.

Щоправда, щодо «конфлікту» речник «головного геополітика» таки підтвердив, що Україна і Росія мають «виходити з тих формулювань, які є у мінському комплексі заходів». Та чи виконує насправді РФ головні пункти протоколу, підписаного у Мінську 6 вересня 2014 року? Адже крім припинення вогню на лінії зіткнення, цей документ передбачав негайне виведення з території України незаконних збройних формувань та військової техніки.

Наближається чергова річниця заяв на весь світ про «іхтамнєт» та рішучого опору сусідів моніторингу міжнародних спостерігачів загарбаної ділянки кордону, через який з території РФ досі йдуть колони військової техніки, боєприпасів, найманців та кадрових «відпускників». За таких умов, погодьтеся, важко, а то й зовсім неможливо вірити в якість перспективи «режиму тиші» в нинішньому суто проросійському і вигідному віроломним сусідам форматі.