Про «маленьку війну», яку веду понад місяць із різними службами Солом’янського району столиці, відомо, напевно, всім моїм друзям і колегам. Звісно, її годі порівнювати з боротьбою жителів Позняків за збереження свого озера, проте…

Приблизно місяць тому в будинку, в якому мешкаю майже 20 років, з’явився неоковирний «апендикс». На рівні першого поверху прибудували велику фанерну буду розміром у два стандартні балкони. І було б півбіди, якби у дворі, але ж ні — на вулиці, під ногами у людей. Та буда «відхопила» третину й без того доволі вузького тротуару і виросла посеред нього як більмо на оці. Коли її зводили, я побачила, що робітники риють землю під будинок. Споруді майже 60 років, і як це позначиться на фундаменті й несучих стінах, можна лише здогадуватися. Із офіційним запитом про те, хто це робить і хто таке дозволив, звернулася до Солом’янської  районної у місті Києві державної адміністрації. Наголошувала, що ця прибудова нівечить вигляд будинку, заважає пішоходам рухатися тротуаром. А що робиться за її стінами — навіть страшно уявити: що риють, куди риють і чим це все скінчиться? До всього ще й закуток, який утворився між будою й трубою водовідведення з даху (це прямісінько під моїм балконом, який на другому поверсі), люди почали використовувати замість смітника. Щоранку бачу там багато сміття, недопалків і пляшок — переважно скляних і битих на друзки. Потім той бруд і бите скло перехожі носять за ногами, адже тротуаром повз будинок ходить дуже багато людей — до продуктового магазину, дитячої музичної школи, що саме в нашому будинку, і далі до загальноосвітньої школи, зупинки транспорту й соціального центру для літніх.

Понад місяць чекала на відповідь, нагадуючи про себе через інтернет щотижня. І ось отримала…

Мені повідомили, що буду поставила приватна компанія, яка має документи на право власності на приміщення у підвалі нашого будинку. І нині ця компанія заходилася робити там ремонт. А ще її власники вирішили, що їм не завадить окремий вхід до тих приміщень. Не через під’їзд будинку, як нині, а особистий, приватний. Тож вони найняли будівельників, які прорубали прохід у фасаді будинку й прибудовують там ганок. Так, мовляв, для людей є нині певні незручності, але вони тимчасові.

А з буди днями вже зняли дах, і можу бачити на власні  очі, що до фасаду нашого будинку роблять величезну прибудову із заглибленням під фундамент та якимись неоковирними арками. Отже, відтепер цей ганок буде посеред вулиці на тротуарі назавжди. І ні про які тимчасові незручності вже не йдеться.

На запитання, чому  приватній фірмі дозволили нівечити фасад старого будинку, підкопувати фундамент і займати третину тротуару, мені знову відповіли: «…бо вони мають у власності кілька приміщень у підвалі». А на запитання, хто їм ці приміщення продав, адже точно не мешканці будинку, бо в нас ОСББ ніколи не було, повідомили:

«… у 1996 році договір укладено між приватною фірмою та Фондом держмайна в Залізничному (на той час. — Авт.) районі». І знову запитала, чому підвалом будинку розпоряджався Фонд держмайна? Адже будинок не відомчий, а звичайний. У відповідь: «Давно те було, ще у 1996-му. Тому хтозна, чому саме так. Але всі належні дозвільні документи вони мають. Тож ніхто їм нічого не заборонятиме».

Ось так. І порадили звернутися до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві. Написала на їхньому сайті електронний запит. Місяць минув — ані пари з вуст. Також через інтернет зверталася до комунального підприємства «Керуюча компанія Солом’янського району у місті Києві». Відповіли, що будівництво фірма веде за всіма правилами і з усіма дозволами. І будують там якісь «адміністративні приміщення, яким потрібна окрема вхідна група». А що ця «група» спотворює вулицю і будинок, заважає проходу пішоходів, невідомо як вплине на фундамент та несучі стіні старої будівлі та ще й спровокувала під стінами будинку справжній смітник посеред тротуару, нікому діла немає.

Отже, дійшла висновку, що нічого я не доб’юся, адже всім, до кого зверталася, абсолютно байдуже! Все, що вони зробили на мої запити, — перевірили, чи має та приватна фірма дозвільні документи. Так, має. Але чи в законний спосіб вона їх отримала, ніхто не перевірятиме. Годі сподіватися на те, щоб хтось із тих, хто так красномовно перед виборами обіцяв дбати про благоустрій нашого району, особисто приїхав і подивився на все те неподобство. Забагато честі для звичайних людей. Європейська столиця, кажете? Та де там. Столиця байдужості! Щодня спостерігаю, як перехожі обходять те будівництво посеред тротуару, роздивляються його здивовано та з обуренням, зітхають, навіть міцне слівце, бува, спересердя скажуть. А подумки, впевнена, так само, як і я, дивуються: «Невже дожили до часів, коли можна робити що заманеться, бо відповідальним абсолютно байдуже?»