Одна з особливостей Закарпаття в тому, що тут зосереджено найбільше ромів з-поміж усіх регіонів України. Їхні стежки століттями вели через край, що на роздоріжжі багатьох шляхів, і більшість з них знайшла тут свою батьківщину. Про те, як нині живуть і що турбує один із народів, який оселився на теренах найзахіднішої області, розповідає кореспондент «Урядового кур’єра».
Своя газета, свій телеканал
Сьогодні представників цієї етнічної групи в області щонайменше 50 тисяч. Стільки їх нараховують медичні працівники, котрі працюють у місцях проживання ромів. Це майже вчетверо більше, ніж вказують дані всеукраїнського перепису 2001 року. Роми на третьому місці за чисельністю після українців і угорців. І саме через це бачити зблизька їхні проблеми та розв’язувати їх, а не лише згадувати про них, коли ром щось накоїв чи коли через гучні голоси вони заважають спати сусідам і ті телефонують у поліцію, — і неправомірно, і недалекоглядно.
За часи української незалежності можна нарахувати десятки позитивних прикладів самоорганізації ромів, їхньої активної участі в громадському житті, культурних ініціатив, які виходили за межі їхнього середовища. Це і міжнародні фестивалі «Пап-джаз-фест», які проводять в Ужгороді й радують шанувальників джазового мистецтва понад двадцять років. Це і випуск газети «Романі яг» за фінансової підтримки фонду «Відродження», і регулярний вихід в ефір телепередач «Романо джівіпен», підготовлених редакцією програм мовами національних меншин Закарпатської філії Суспільного телебачення. Працює перший в Україні циганський (ромський) ресторан «Романі ЯГ» в Ужгороді.
Але, але… Оскільки кошти на підтримку газети не надходили, а Суспільне телебачення після його трансформування не зберегло передачі «Романо джівіпен», ці медійні проєкти припинили своє існування. Сьогодні лише на приватному телеканалі виходить програма про ромів «Романо лав» («Ромське слово», з’явилася наприкінці 2018 року). Утім, поза зоною досягнення цього телесигналу залишається переважна частина території області.
Стратегія поки лише на папері
Проблеми третьої за чисельністю національної групи Закарпаття влада ставить на порядок денний, але не можна аж ніяк сказати, що стратегія допомоги реалізується. Про профілактику чи передбачення проблем не йдеться.
Підтвердженням тому може бути хоча б останнє засідання, що відбулося в Центрі культур національних меншин Закарпаття за участі заступника голови обласної державної адміністрації Ольги Травіної, керівників органів виконавчої влади, лідерів громадських організацій, благодійних фондів. Уже сама назва засідання «Роми Закарпаття на шляху інтеграції в громадянське суспільство: аналіз, оцінки, виклики» засвідчила формальний підхід до справи, без бажання принципово, з усією вимогливістю розглянути болючі питання ромів. Відтак звіти надходять, і робота начебто ведеться, але становище ромів кращим не стає.
Дивно, але навіть лідери ромської меншини, потрапляючи в лави чиновників, втрачають інтерес до живої роботи і стають схожими на статистів. До прикладу, заступник голови міжвідомчої робочої групи, депутат Ужгородської міської ради, заступник директора департаменту соціальної політики Мирослав Горват не відгукнувся на прохання кореспондента «УК» розповісти про становище ромів — своїх етнічних родичів. На згаданому засіданні він виступив зі звітом про виконання плану заходів «Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини в українське суспільство на період до 2020 року». Здавалося б, і статус держслужбовця, і виявлене довір’я виборців мали б спонукати до зацікавленої розмови про становище ромів обласного центру й після засідання. Аж ні, депутат і посадовець не виявив бажання спілкуватися.
Такі формальні підходи до вирішення їхніх доль штовхають ромів до відчайдушних кроків. Одним із таких стало звернення по захист до… Посольства США. Після намагань виселити закарпатських ромів з Івано-Франківська, що мали місце торік у травні, ця організація подала до суду на голову міста «за порушення честі та гідності». В офіційному зверненні громадської організації роми наголошували на порушенні їхніх прав і нелюдському ставленні. У цивілізованому світі таке не допустимо!
Без паспорта нікуди
«Держава не ухиляється від виконання своїх обов’язків, однак ставитися до ромів потрібно уважніше, зважаючи на тисячолітній період принижень, пережитий ними трагічний геноцид у роки Другої світової війни», — каже відомий ромолог, редактор газети «Романі Яг» Євгенія Навроцька. І окреслює три складові, які перешкоджають соціалізації ромів. Перша — масове безробіття, друга — скорочення соціальних виплат, третя — паспортизація. Оскільки соцвиплати часто прив’язані до місця роботи, то перші дві складові залежать одна від іншої. «А щодо паспортів, то це велика біда, — додає Євгенія Миколаївна. — Через їх відсутність роми не можуть мати всіх громадянських прав. Навіть земельні ділянки, на яких проживають, не можуть оформити».
Завадою інтегрованості ромів у суспільство є неграмотність. Значна їх кількість не залучається до навчання. За словами Євгенії Навроцької, в ужгородській школі, в якій традиційно навчаються роми (створена в 1926-му і була першою в Європі для цієї етногрупи), є лише 30 посадкових місць для цих дітей. Ще зо два десятки навчаються в інших школах. А це лише половина дітвори мікрорайону Радванка в обласному центрі, яка щороку народжується тут. Близько половини дітей взагалі не відвідують шкіл і, значить, увійдуть у доросле життя неграмотними. Приблизно таке саме або й гірше становище в інших місцях компактного проживання ромів. «Як такій людині заповнювати анкету на паспорт, якщо це треба робити власноруч?» — риторично запитує Євгенія Навроцька.
До позитивних очікувань схиляє зацікавлена участь у долі ромів багатьох людей, котрі їм допомагають. Ось зокрема за сприяння фонду «Відродження» оцифровано всі випуски газети «Романі Яг»: доступною стала вся інформація за 10 років! А ще ентузіасти передали в подарунок до Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету півтораста книжок про ромів. Колекція видань різними мовами, багато з яких в Україні в одному екземплярі.
Роми повинні мати таку саму впевненість у майбутньому та поважне ставлення до них, як у більшості європейських країн.