Весна вже пробиває собі дорогу поміж лютневі вихиляси погоди. Отже, незабаром у садах, на городах розстеляться квіткові килими. Рясно цвістимуть рослини, які вивів селекціонер з Тернополя Ігор Хорош. Понад три десятиріччя він працює над створенням власних нових сортів ірисів, гладіолусів, деревоподбної півонії, бузку. Деякі з них ставали переможцями міжнародних і всеукраїнських конкурсів. Про невимовну красу та відданість своєму захопленню говоритимемо сьогодні з Ігорем ХОРОШЕМ.     

— Пане Ігорю, ви закінчили медучилище і медінститут, працювали певний час в охороні здоров’я, але зійшли з цього професійного шляху. Треба вважати, тому, що гору взяло захоплення квітникарством?

— Квітникарство було в моїй душі, у прагненнях ще з дитинства. Біля нашої хати завжди буяло величезне суцвіття розмаїтих квітів. Садив, плекав їх разом з мамою. Ми завжди з великим задоволенням читали, передплачували журнал «Цветоводство». Десятирічним, гортаючи вчергове цей часопис, прочитав, що можна замовити з латвійського міста Бауска нові сорти гладіолусів. Захотілося, щоб деякі з них цвіли й на нашому подвір’ї. Попросив маму оформити заявку. Не відмовила, хоч за кілька цибулин треба було заплатити 60 карбованців, а це пів зарплатні моєї мами.

Я розцінив цей факт як довіру, бажання допомогти мені в моєму захопленні. До того ж зі шкільних предметів моїми улюбленими були малювання та біологія. Щоправда, любов до малювання відбила в мене перша вчителька лише одним несправедливим оцінюванням. Сталося це у другому класі, коли вона поставила завдання намалювати золоту рибку. Я старався, малював. Коли ж учителька глянула на моє творіння, сказала, що поставила б мені п’ятірку, але на бал усе-таки оцінку знизить, бо це, мовляв, малював батько. Мене це її припущення дуже вразило, зробило боляче, уроки малювання стали нецікавими, надалі я не розвивав свій художній дар.

Моя мати була вчителькою біології та хімії. Я певний час теж хотів бути біологом, але охоту відбило те, що мама завжди приносила стоси учнівських зошитів і перевіряла їх допізна. Батько ж усе життя пропрацював фельдшером. Тож закінчивши школу, вирішив піти його професійною стежиною. Спочатку вступив до Чортківського медучилища, де здобув фах фельдшера. На чинній військовій службі випробував себе у цій професії. Повернувшись з армії, став студентом тодішнього Тернопільського медінституту (тепер національний медуніверситет ім. Івана Горбачевського). Уже з дипломом цього вишу пропрацював кілька років у Тернопільському центрі екстреної швидкої медичної допомоги та медицини катастроф. Та справді захоплення квітникарством дедалі брало гору, тож змушений був залишити лікарську практику.

— Коли ж збагнули, що варто зайнятися селекційною роботою?

— Селекційну справу почав 1986 року. Зайнявся виведенням саме гладіолусів. Чи не 15 нових сортів створив, серед найвідоміших — «Бризки шампанського», «Лель», «Вогнем і мечем», «Міжсезоння». Тоді чомусь багатьох селекціонерів приваблювали саме гладіолуси. І дехто з них сіянці, які я зазвичай викидаю, називав іменами й пускав у світ широкий. Я ж знав, що такий сорт — на два-три роки, а не на пів століття. Згодом мені стало якось некомфортно працювати в цій царині.

1989 року отримав у подарунок півник сорту «Шипшейп». Він перевернув моє уявлення про цю квітку й дав поштовх працювати над виведенням нових сортів. Я був вражений їхнім розмаїттям відтінків і форм. З вирощених кількох сотень сіянців 1999 року підібрав сім нових культиваторів. Усім дав назви. Серед перших були «Ілюзіоніст», «Лісова пісня», «Місячне затемнення». І дуже хотілося назвати сорт на честь мого улюбленого співака Назарія Яремчука, який відійшов у вічність.

Свої виведені квіткові роботи я реєструю в Американському ірисовому товаристві (АIS). Потрібно, щоб  дала дозвіл людина, ім’ям якої хочу найменувати новий сорт, якщо вона жива. Коли ж її не стало впродовж останніх десяти років, то необхідний дозвіл родичів, тому я звернувся до рідної Назарієвої сестри Катерини. Пані Катерина дуже прихильно поставилася до мого задуму назвати півник іменем її славетного брата. Так «Назарій Яремчук» відкрив галерею моїх нових ірисових сортів на честь відомих постатей.

Правду кажучи, хочеться, щоб багато людей, які прославили Україну, отримали від мене маленьку нагороду — гарну квітку, яка відображатиме не лише ім’я особистості, а й характер. Розумію, що це дуже відповідально, серйозно. Крім Назарія Яремчука,  прагнув присвятити іменний півник Ліні Костенко. Безмежно люблю її поезії, до того ж народився теж 19 березня, як і Ліна Василівна.  Мав щастя зустрітися з нею. Ліна Василівна теж дуже прихильно поставилася до моєї ідеї назвати квітку її іменем. Півник «Ліна Костенко» вражає яскравістю та ніжністю, висловленою в білосніжній та жовто-золотистій барвах.

Один із сортів присвятив Володимирові Івасюку, Оксані Білозір, Іванові Марчуку, Остапу Вишні та іншим. Наступного року з’являться квітки-присвяти Василеві Зінкевичу та Ігореві Білозору.

Ігор Хорош демонструє власний сорт півників ANNA Queen of France  («Анна — королева Франції»). Фото автора

— Знаю, що цього року реєструватимете один з нових культиваторів на честь легенди української селекції Ніни Мірошніченко.

— Про Ніну Мірошніченко дізнався ще в юності, читаючи часопис «Цветоводство». Вона була найвідомішою селекціонеркою квітів  у тодішньому Союзі. На основі її дуже гарного двометрового рожевого сорту гладіолуса «Європа» я вивів власний і назвав «Лель». З Ніною Опанасівною познайомився 1989 року. Вона жила і працювала десятки років з улюбленими квітами в Житомирі. Ніна Мірошніченко прожила 95 років і своїми новими сортами сіяла добро й любов поміж людей. Вона стала моєю вчителькою у селекційній справі. З нею дружили 20 років. Я присвятив їй фіолетовий ірис, адже це колір мудрості. А ще цей сорт має своєрідні мережива, які вона завжди любила. Нещодавно її син Віктор, який живе за кордоном, написав мені, що зворушений до сліз за вшанування пам’яті його матері, вражений великою майстерністю в селекції.

— Своїй матері ви теж присвятили сорт ірису. Це «Мирослава», який, до слова, росте й у моєму саду.

— Батьки, як і потім Ніна Мірошніченко, благословили мене на селекційну працю. Це означає, що повірили в мене. Так, матері присвятив спочатку сорт «Мирослава», а тепер з’явився ще один — «Мирослава Хорош». Матері в жовтні 2009 року не стало. Батько щонеділі з весни до осені, йдучи до церкви, зривав на своєму подвір’ї квіти й ніс їх на могилу дружини. Татові нині 86 років. І йому я присвятив півник «Ярослав Хорош». На його ювілей подарував йому цю квітку. Він подивився, обняв мене. Для мене це було найбільшою нагородою, бо виріс я улюбленою дитиною в  безмежно улюблених батьків. Пишаюся ними, вони виховали в мені людяність і доброту. 

— Серед іменних півників вашої селекції є присвячені відомим людям закордоння?

— Безперечно, є. Передусім квіткові посвяти двом відомим полькам — співачці Анні Герман та кіноакторці Барбарі Брильській. Квітка Анни — ніжна коралово-рожева. Для Барбари обрав півник крижаного блакитного кольору із салатовим відтінком. Я просто був вражений, наскільки мій сорт пасував цій жінці. З нею зустрічався в Києві 2004 року.

— Чи отримували від відомих людей, іменем яких хотіли назвати сорт, відмову?

— Ні. Але дуже хочу назвати новий сорт на честь Лії  Ахеджакової, але ніяк не можу з нею сконтактуватися. Вона мені подобається як акторка, людина, поважаю за її проукраїнську позицію.

—Якщо зазирнути в каталог сортів півників, які ви вивели, то там яких лише найменувань не знайдеш: імена літературних героїв, назви пісень, інших творів, географічні й навіть гастрономічні. Як добираєте квіткові найменування?

  Скажу одразу: справа нелегка — дати найменування квітці. Буває, назву знаю завчасу, а буває, сорт уже вивів, але він залишається певний час безіменним, бо не зміг ще підібрати.

— Прекрасно, що мовою квітів хочете розповісти українцям й  іноземцям про Україну. Цікаво: про що саме та якими барвами позначили ці витвори мистецтва й уяви?

— Це почесне завдання — розповісти через квіти про дорогу мені Україну, щоб іноземці бачили, що ми величний народ. Насамперед прагнув зосередитися на українській пісні, танці, мрії, стилі й навіть усмішці. Скажімо, виводячи Ukrainian Dance («Український танець»), зважав на наш стрімкий та енергійний гопак, тому в кольорі поєднав фіолетовий зі сріблястістю. Ukrainian Smile («Українська усмішка») золотисто-жовтої барви. Ukrainian Style («Український стиль») кольору хакі, адже вже котрий рік українці протистоять російському агресорові та його поплічникам, які зазіхають на нашу землю, вбивають українців.

— Певна річ, що деякі ваші сорти півників здобували перемогу на різних міжнародних і всеукраїнських конкурсах.       

— Маю 170 зареєстрованих сортів квітів з родини півникових. Здебільшого працюю з високими борідковими ірисами, менше — з низькорослими (карликовими). Перший міжнародний успіх принесли мені 2010 року «Дельфін і русалка». На конкурсі у Флоренції цей сорт ввійшов до десятка найкращих сортів світу. Згодом тут визнали мої «Синевир» і  «Серце океану». Домагався успіхів на конкурсах у Франції, Чехії. Торік на першому Всеукраїнському конкурсі ірисів української селекції у Львові здобув дві медалі: золоту за Melody of Skoryk («Мелодія» Скорика»), бронзову — за «Наталія Басараб».

— Створюєте і колекції деревоподібних півоній. Коли захопилися цією справою?

— Як кажуть, усього завжди стає мало. Щоб вивести сорт деревоподібної півонії, потрібно не 5—7, як для півників, а 7—10 років. 15 років тому посіяв перші сіянці деревоподібних півоній. Торік з’явився в мене один сорт, який назвав на честь мами «Мирослава Хорош». Він унікальний, у нього величезна кількість пелюсток, колір блідо-рожевий. Я був вражений. Є в мене ще 15 сіянців, які чекають на реєстрацію. Цього року вирішив зареєструвати два сорти.

— Вирішили спробувати себе й у виведенні  бузкових сортів?

— Вивести новий сорт бузку дуже складно. Треба 10—12 років, щоб він зацвів і не був подібним до батьківських форм. Але один сорт уже створив. Кілька років цей бузок не давав мені спокою, як його назвати. І присвятив його тернополянці народній артистці України Любові Ізотовій. Справедливість, талант, честь і гідність — це риси, притаманні цій прекрасній талановитій людині. Вона гідна, щоб її ім’я відлунювало в бузку.

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Ігор ХОРОШ. Народився 19 березня 1967 року в с. Чернихів (тепер входить до складу Тернопільської міської громади). Вищу освіту здобув у Тернопільському медичному інституті (нині національний медуніверситет ім. Івана Горбачевського). Працював фельдшером, лікарем Тернопільського центру екстреної швидкої медичної допомоги та медицини катастроф. 1992 року заснував ПМП «Ігор».

Понад 30 років створює власні сорти півників, практикує селекційну роботу із гладіолусами, бузком і деревоподібними півоніями.

Член українського, американського, італійського, середньоєвропейського, почесний член французького товариств ірисів. Переможець міжнародних і всеукраїнських конкурсів ірисів.