На міжнародному автомобільному пункті пропуску через державний кордон України на кордоні з Румунією «Порубне» в Чернівецькій області побував уперше на початку березня 2022 року, коли разом із сім’єю виїхав від війни в буковинське місто Герца. Тоді, пам’ятаю, тут стояли великі черги автомобілів з нашими співвітчизниками, які сподівалися знайти безпечне місце в Румунії. Чимало біженців через неї планували перебратися в інші європейські країни.  Їх, жінок з дітьми та хатніми тваринами, адже через запровадження воєнного стану та загальну мобілізацію на виїзд чоловікам віком від 18 до 60 років було накладено табу, пропускали по 5—10 осіб. Я виїжджати за кордон не збирався, хоч, маючи 65 років, міг це зробити. «Порубне» мене цікавило як один із центрів волонтерства та пунктів пропуску гуманітарної допомоги з Румунії в Україну.

Волонтери всіх національностей однакові. Фото автора

Чай з бутербродами

Що стосується гуманітарної допомоги, то за місяць і 10 днів, що перебував на Буковині, бачив різні вантажі й тих, хто привозив їх із Румунії. До війни ніколи не спілкувався з жителями цієї країни. А тут... Майже щотижня знайомився з добрими людьми різних віку, професій, віросповідань, які  щиро співчували біженцям з України. Вони обов’язково запитували під час зустрічі, чи не голодні, чи мають де зупинитися на нічліг. І видно було, що це їх справді цікавить, що хочуть зробити щось для незнайомих людей від душі, щиро.

У наметовому містечку на румунському боці «Сіреті» мені одразу запропонували гарячий чай з бутербродами. Румунською й англійською мовами не володію, тож мені швидко знайшли перекладача і запитали, куди прямую. Година тоді була вже вечірня, і мені запропонували нічліг, безплатне таксі до місця зупинки. Я подякував і сказав, що приїхав разом із друзями з міста Герца, тож на ніч повернуся.

До речі, за перекладача в мене була 25-річна киянка Катерина Малініна, яка працювала в містечку з місіонерами з Південної Кореї та Болгарії. «Ми, — сказала дівчина, — намагаємося щотижня завантажувати машину гуманітарною допомогою, доправити її сюди, щоб потім переправити в Україну. Точніше, до Вінниці, де працює наш знайомий волонтер. Він уже знаходить спосіб передати вантаж військовослужбовцям ЗСУ за призначенням. До речі, до складу вантажу, крім необхідних на фронті амуніції, теплих речей, входять і ліки. Нині затребувані ті, що призначені для зупинення кровотечі. Їх хоч і важко дістати в Європі, але ми це робимо: купуємо в Болгарії, Румунії».

Пані Катерина зазначила, що ще тижнів зо два тому (фоторепортаж у наметовому містечку я робив 13 квітня 2022 року) тут було багато біженців. Нині їх уже значно менше, і це добре, підсумувала землячка.

Чергові по наметовому містечкуНаступна зупинка — «Порубне»

До речі, доки ми розмовляли з Катериною Малініною, до медичного намету під’їхав автобус компанії з міжнародних пасажирських перевезень із львівськими номерами. Він перевозив чергову партію українських громадян у Румунію. Зупинився ж біля медичного намету, бо комусь із пасажирів знадобилися таблетки від тиску. Це, як сказали тут, не дивно: хтось із наших співвітчизників, який багато пережив від початку війни, потрапивши на кордон, розслабився й почувається зле.

Нині до міжнародного автомобільного пункту «Порубне» з Чернівців можна доїхати без проблем. На початку ж війни ситуація була зовсім іншою: приватні перевізники, користуючись панікою українських громадян, правили космічні суми за трансфер до кордону. Чернівецький міський голова Роман Клічук змушений був навіть втрутитися і призначити безплатний автобус, який возив людей із залізничного вокзалу Чернівців до КПП «Порубне». Спочатку один такий автобус возив біженців, але вже 9 березня до кордону курсувало з Чернівців три безплатні автобуси. Ними, крім переселенців, активно користувалися й місцеві жителі.

Для мене стало несподіванкою, що для в’їзду з України в Румунію не потрібно було пред’являти довідку про вакцинацію від COVID-19  або чинний ПЛР-тест. Адже ще на початку лютого 2022 року в країні, яка залишається другою з найменш вакцинованих в Європейському Союзі (42% її населення повністю вакциновано), було зафіксовано рекордну кількість — 40 018 заражених коронавірусом. Румуни швидко знайшли, на їхній погляд, логічне пояснення непотрібності пред’явлення таких документів: COVID-19 злякався війни в Україні й не став докучати ні місцевому населенню, ні згорьованим іноземцям.

путін і тут усіх дістав

Шість прихисткових центрів

Звісно ж, розповідаючи про Румунію, другу країну в Європі за кількістю прийнятих біженців з України, не можна не сказати добрі слова й про самих румунів. Мені пощастило провести цілу добу в колишній столиці Молдавського князівства, а нині одному з центрів української діаспори в Румунії місті Сучава за 56 кілометрів від кордону з Україною, в якому проживає майже 700 тисяч осіб. Тут працює Генеральне консульство України, а також волонтерський центр (подібні є ще в Тіміші, Марамуреші, Джурджі, Тульчі та Бухаресті), де безпечно розміщуються біженці з України. Для притулку наших співвітчизників тут відведено й інші об’єкти, зокрема школи та готелі. У готелях система інтернет-бронювання житла Booking.com у партнерстві з європейськими колегами надає змогу безплатного проживання або бронювання з істотними знижками (до 50%) для людей, які вимушено виїхали з України.

Із міжнародного автомобільного пункту пропуску «Порубне-Сірет» курсують автобуси до залізничних станцій Сучави та згаданих міст. А із самих Чернівців можна дістатися навіть до міжнародного аеропорту імені Штефана Великого в Сучаві. Наші співвітчизники активно користуються його послугами, бо звідти здійснюють регулярні рейси до Лондона, Мілана, Рима, Венеції, Брюсселя, Бухареста.

На всіх прикордонних переходах є представники неурядових організацій, які допомагають українцям продуктами харчування та сприяють у вирішенні деяких питань. Наприклад, як шукач притулку ви маєте право на добові  20 леїв / день, які можна отримати щомісяця в регіональному центрі розміщення та процедур для шукачів притулку, до якого ви належите. А діти українців (з батьками в Румунію їх виїхало близько 30 тисяч, хоч ці дані постійно змінюються), згідно із рішенням румунського уряду, мають право навчатися в румунських школах. Хтозна чи актуально це буде найближчим часом. Але за прогнозами управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), з України мають виїхати приблизно 8,3 мільйона людей.

У це не дуже вірю. Сподіваюся, що українці незабаром повертатимуться додому, попри ще не забуті й, на жаль, постійні повітряні тривоги, ракетні обстріли в деяких областях, вибухи снарядів «градів», блокпости.

Але потім у мене була гостинна українська буковинська Герца, у когось — Румунія чи інша європейська країна. Вони допомогли й допомагають українцям морально вистояти. Багато хто з румунів казав, що Україна має президента всієї Європи, який веде до добра свій народ, а не світового диктатора, що штовхає росіян на погибель.