Був випадок, коли в гаражі одного з чернігівських підприємств хтось поставив на стіл прибраний з колишнього червоного куточка бюст вождя революції. Водії, жартуючи, вставили в його порожні очниці скляні кульки-намистини і одягли кепку. Коли вночі несподівано спрацювала сигналізація і сторож освітив приміщення ліхтариком, він мало не зомлів: йому назустріч блиснула страшними очима якась постать у кутку. 

Зрештою нікому нині не потрібний предмет було прикрито лахміттям — аби людей не лякав.

Це тільки один із прикладів того, яка непроста категорія пам’ять.

Із плином часу одні події змінюються іншими, приходять нові діячі. Їх вшановують — увічнюють в бронзі й граніті, пишуть книжки, знімають фільми. А старих кумирів відправляють на звалище історії.

Утім, з книжками і пам’ятниками  простіше: їх можна просто прибрати з очей. А ось перейменування вулиць виливається у велику проблему. Тому що називали їх з усією щедрістю широкої слов’янської  душі, а потім порахували і здивувалися: вулиця і два провулки Гайдара, три провулки Надії, вулиця та три провулки Ворошилова і стільки само — Будьонного.

Заради справедливості варто зауважити, що були спроби виявити фантазію. Але вона не надто завдавала собі клопоту. Тому минулого літа виявилося, що внаслідок розростання міста за межі кількох приміських зон топонімічна статистика продовжилася двома вулицями Поліськими, Садовими, Каштановими, Лисенка, двома провулками Шевченка. Уявляєте, яка це «радість» для карет швидкої допомоги, таксистів, листонош. А особливо для реєстраторів речових прав на нерухоме майно. Тож як не крути, а місту потрібні «вічні» назви, які передавалися б із покоління в покоління. Історичні приміром: вулиця П’ятницька, Преображенська, Мстиславська, Князя Чорного, Київська, Любецька та інші тільки облагороджують давню і дуже багату місцеву історію. А сучасні назви мають увічнити імена людей, які захищали і розбудовували місто, а також примножили його славу як видатні особистості. Щоб відповідали історичній правді і не були заполітизовані — аби нащадкам потім не доводилося їх перейменовувати, а людям похилого віку «перекладати»: вулиця Магістрацька — колишня Куйбишева, Героїв Чорнобиля — Бойова, Проспектом Миру нині називають Проспект Леніна.

Комісії з перейменування вулиць чернігівці закидають багато зауважень. Їй є над чим працювати. Аби не вийшло, як колись із встановленим в одному зі сквериків пам’ятником Богданові Хмельницькому. Гетьман повернутий спиною до центру міста і обличчям до тодішньої владної установи. Хоча спочатку архітектор планував усе навпаки. Та, зрозуміло, не його слово було останнім. Згодом, уже за часів незалежності, постало питання, щоб розвернути Хмельницького, як кажуть, обличчям до народу, а особливо до П’ятницької церкви, що розташована поруч. Таке, здавалося б, логічне завдання, як водиться, викликало суперечку. І все лишилося по-старому.

Міська легенда розповідає, що, коли встановлювали пам’ятник у 1956 році обличчям у протилежний від задуманого бік, поцікавилися у скульптора Івана Кавалерідзе його думкою з цього приводу. Кажуть, Іван Петрович жартома порадив: «А ви поставте пам’ятник  на шарніри і розвертатимете його в міру потреби!»

Добра порада! Коли б і до деяких назв вулиць її не довелося застосувати…