Коли 8 травня 2009 року у Празі урочисто оголосили про започаткування «Східного партнерства», яке об’єднало шість держав: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову і Україну, — то його розглядали як майданчик для зближення цих країн із Євросоюзом.

У Празі, де Україну представляв тодішній Президент Віктор Ющенко, лунали слова про економічну інтеграцію та підтримку демократичних цінностей у шістьох країнах, уряди яких (котрий рішуче, а котрий обережніше) заявляли про намір зближення з ЄС. Для Брюсселя ідея «Східного партнерства» була важлива тим, що давала змогу певною мірою впливати на процеси та підтримувати стабільність у державах, три з яких межують з ЄС.

На фінансування проектів у межах «Східного партнерства» з 2009-го по 2013 рік було спрямовано 600 мільйонів євро з фонду Інструменту європейського сусідства і партнерства. Сума невелика, проте її вистачило, щоб започаткувати інституційну співпрацю й деякі проекти, зокрема у галузі транскордонної співпраці, енергетики та децентралізації.

«Східне партнерство», а також його парламентська установа «Євронест», створена у 2011 році, давали змогу країнам консультуватися і співпрацювати у процесі підготовки угод про асоціацію з ЄС.

У кожного своя мета

Єдиною проблемою «Східного партнерства», яка стала очевидною доволі швидко, було те, що воно об’єднувало країни з різним ступенем євроінтеграційних амбіцій. Грузія, Молдова й Україна готувалися підписати угоди про асоціацію та вели переговори про скасування візового режиму з Євросоюзом.

Спочатку такого самого курсу дотримувалася і Вірменія, проте в 2013 році її влада несподівано заявила, що виходить з переговорів про підписання цієї угоди з ЄС, бо підписує угоду про митний союз із Росією. Єреван пішов на цей крутий розворот своєї зовнішньої політики під тиском Москви, яка, стурбувавшись тим, що Україна безповоротно вислизає з її тісних обіймів, вирішила не повторити цієї помилки з Вірменією. Росія мала переконливий козир у цьому політичному шантажі: проблемний Нагірний Карабах.

Азербайджану також важко давалась євроінтеграція з причини критики Брюсселя на адресу Баку через порушення прав людини й переслідування опозиції.

Участь Білорусі у «Східному партнерстві» була суто номінальною. Адже її участь у всіх союзах та об’єднаннях з Росією автоматично унеможливлювала укладення угоди про зону вільної торгівлі з ЄС та угоди про асоціацію. Крім того, Брюссель різко реагував на порушення прав людини режимом Олександра Лукашенка. У 2010 році Білорусь було усунуто від роботи у «Євронесті» після того, як ОБСЄ оголосила, що президентські вибори в цій країні відбулися зі значними порушеннями.

За десять років існування «Східного партнерства» Тбілісі, Кишинів і Київ уклали з ЄС угоди про асоціацію, а їхні громадяни отримали змогу без віз перетинати кордони країн Шенгенської зони. Це і слугує найліпшим доказом того, що ці три країни продуктивно використали майданчик «Східного партнерства» для проведення необхідних реформ.

Торік у лютому Форум громадянського суспільства «Східного партнерства» представив індекс ефективності співпраці в межах цієї ініціативи. Згідно з ним, Україна та Грузія стали лідерами серед шести країн за демократичними реформами та євроінтеграцією.

Щоб було цікаво всім

Цілком логічним видається те, що після досягнення важливих віх у євроінтеграції Грузія, Молдова та Україна потребують нових цілей, зокрема чітко окресленої перспективи членства в ЄС. Проте Брюссель уперто уникає згадувати про це у підсумкових документах самітів, що не раз затьмарювало його відносини з Києвом. Деякі експерти пропонують перезапустити роботу ініціативи за новою формулою «Східне партнерство»+3», розділивши Грузію, Молдову та Україну з одного боку, які намагаються наповнити цей формат конкретним змістом, та Азербайджан, Вірменію й Білорусь — із другого, для яких «Східне партнерство» слугує формальним міжнародним форумом.

Представник України при ЄС Микола Точицький вважає, що формат «Східного партнерства» можна зберегти, але необхідно визначити кілька напрямів співпраці, які були б цікаві всім його шести членам.

«Яскравий приклад такого проекту, який лежить на поверхні, — транспортні коридори. Зробімо коридор з Антверпена до Гданська, від Гданська землею до Одеси, з Одеси Чорним морем до Батумі, від Батумі до Баку і далі. І ми можемо торкнутися Білорусі, щоб через Ковель прямувати до Одеси. Це те, що нас об’єднує», — пояснив дипломат.

У понеділок у Брюсселі відбудеться святковий саміт «Східного партнерства» за участю глав держав ініціативи. Очікують, що під час їхньої зустрічі з керівництвом ЄС буде визначено нові пріоритети в діяльності «Східного партнерства» і країни шукатимуть нові форми співпраці. Їх буде викладено в підсумковій заяві саміту. Політики й експерти сходяться на думці, що за десять років існування «Східне партнерство» показало себе як життєздатний та ефективний формат, тому під час ювілейного саміту його вдосконалять, перезавантажать і воно працюватиме наступне десятиліття.