Популяризації сучасної української літературі сприяють різного ґатунку конкурси. Найбільш знаний і пафосний — «Коронація слова», церемонія якого на початку літа відбулась уп’ятнадцяте. Хоч, за словами співорганізатора конкурсу Тетяни Лопуш, не всі відзначені романи знаходять своїх видавців. Призовий фонд «Коронації» — 100 тисяч гривень.

На проект Київської міськдержадміністрації «Перша книжка автора» спрямовано 400 тисяч гривень. Вона поступається в меценатстві чотирьом областям на чолі зі Львівською, де надають майже мільйон. Але в цьому році ще до тендера з видавництвами стало відомо, що замість 20 книг, які київська комісія обрала з 55, опублікують лише 11—15 романів і 4 збірки поезії.

А ще є літературні фестивалі, такі як «Інтермеццо» у Вінниці. Його присвятили 150-річчю Михайла Коцюбинського. Читачі обирали захід до вподоби на одному з 10 майданчиків. Почесним гостем став Кшиштоф Зануссі, який свій літературний хист проявляє у сценаріях. Зазначу, з рукописів українських авторів помітно, що їх писали так, щоб можна було переробити на сценарій.

Власник видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич отримує в середньому тисячі три рукописів щорічно, з яких йому рекомендують 250. Десяту частину він читає, а друкує до 12 книжок на рік. Хоч бувають роки, коли не обирає жодної. Видавництво спеціалізується на дебютних творах сучасних українських прозаїків.

Загалом видавці після 2009-го, коли ринок обвалився, пред’являють акцентовано комерційні вимоги щодо нових рукописів. Їх розгляд триває від трьох до шести місяців. Це в тих видавництвах, де не припинили їх приймати. Якщо в автора є тисяча-дві доларів, твір надрукують доволі швидко. А окремі видавництва доведуть його до магазинів та яток.

Серед відомих авторів, вказують фахівці, 90% не задоволені гонорарами. Один із знаних письменників Сергій Жадан отримує з останньої книжки 9—10% її вартості у видавництві.

Яка це насолода — збагачуватися новими знаннями! Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Популяризують книжки і їхніх авторів традиційні профільні ярмарки. У «Мистецькому Арсеналі» вони мають характер концептуального дійства, де, здається, враховано всі запити читачів, особливо юних. Але дійство занадто комерціалізоване. В Українському домі книжкові заходи без якоїсь специфіки і доволі мляві, проте доступніші. 18-та виставка-ярмарок «Зелена хвиля» в Одесі залишила позитивні враження у президента  Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, до якої належать 130 видавництв зі 1400, хоча зареєстровано в Україні 5700. Він зазначає: «Багато людей, продавці задоволені».

Наприкінці 2013-го заснували «Книжкову біржу» — перший мультимаркет для якісного зберігання і оперативної доставки літератури. Розвиваються й інші форми популяризації книги, які наші читачі запозичують зі світового  досвіду. Зокрема буккросинг. Він відбувався навіть на Майдані під час Революції гідності.

А як із найвпливовішим чинником — ТБ? Так, «Книга.ua» на Першому Національному демонструє здебільшого фрагменти фільмів за книгами, кліпи… Все мерехтить, щоб утримати увагу тих, хто звик до екрана, а не до сторінки. Телепрограма зводить літературу до якогось допоміжного чинника. Один літературний критик-ренегат пояснює: «Цього не можна побачити в тексті, але можна у фільмі». Інший проголошує: «Треба дивитися фільм, а потім читати книгу».

18-річний Ярослав після училища автослюсаря продає книжки в електричках, дитсадках і навчальних закладах. Розповідає: найбільший попит має дитяча і християнська література, а також видання про здоров’я. Сам читає те, що рекомендують друзі.

А може, в сучасному світі не варто перейматися книгою? Кандидат філософський наук Ігор Держко переконує: «У чому цінність книги? По-перше, в тому, що вона дуже чітко визначає баланс і гармонію ідеалів, без яких не можна утвердити індивідуальність, утвердити етнос, націю як таку. По-друге, це реальність, без якої неможлива реалізація людини як особистості, нації як спільноти, держави як суб’єкта планетарної політики у світовому сімействі».

КОМПЕТЕНТНО

«У нас шалена потреба в інтелектуальній книзі»

Олександр АФОНІН,
президент Всеукраїнської асоціації
видавців та книгорозповсюджувачів:

— Сучасна російська література була започаткована принаймні на 10 років раніше, аніж українська, і тепер нам в умовах, коли на державному рівні про розвиток літератури дбають украй мало, доводиться надолужувати згаяний час. Якщо йдеться про жанри, то у нас дуже слабо представлена жанрова ніша детектива, саме ними останнім часом зачитується світ. Майже немає, за окремими винятками, фентезі. Та що й казати: багато чого бракує. Але найпровальніша ніша науково-популярної літератури, яка насправді має надзвичайний вплив на розвиток людини, надто в молодому віці.

Йдеться передусім не про історичну літературу, а про технічну (інженерія, сучасні технології тощо), яка нині не знаходить свого втілення. За радянської доби в усіх бібліотеках були величезні полиці саме науково-популярної літератури, де виставляли брошури з коротким і зрозумілим навіть для дітей викладенням суті наукових новацій і досягнень. І я вже у першому класі знав, що таке циклотрон! А для молоді це була змога обрати ту сферу, де вона могла згодом застосувати свої сили. Нині в Україні практично зникла наукова література. Тобто у нас шалена потреба в інтелектуальній книзі.

Мене іноді запитують, що б я запровадив, якби мені доручили розробити програму підтримки української літератури. Першим кроком було б повернення читання за допомогою спеціальних методик заохочення дітей до цього процесу. Не підручників, а саме читання! Другим — створення єдиного реєстру всіх видань, які виходять друком в Україні, і забезпечення до них вільного доступу бодай в електронному вигляді. Щоб у будь-якій області, районі, місті чи й навіть селі, якщо там є інтернет, можна було зайти на певний сайт і побачити, що видано, що є в доступі, що можна купити і де саме.

І третім — створення умов для відкриття книгарень. У Франції, приміром, книжку вважають національним надбанням — і процес її видання дотує держава. Мають певну підтримку і книгарні. Скажімо, якщо крамниця розташована в приватному секторі, держава компенсує цьому магазину різницю вартості книги, забезпечуючи так єдину ціну, попри те, де її продають: в Парижі чи в Марселі, чи ще десь. Цю практику Україні варто було б запозичити вже найближчим часом.

ХТО ДОПИТЛИВИЙ? 

Недавнє опитування компанії ТNS, у якому взяли участь 10 тисяч українців у містах «50 тисяч +», ілюструє, що кожен день читає лише 9%, респондентів не читає зовсім 42%. За п’ять років читачів зменшилося на 5%, хоч у віковій групі 12—24 є невелике зростання. Користувачів електронних книг серед них збільшилось на 13,7%.

Фахівці кажуть, що цього року видання нових книг впало на 20%, а продаж — на 30%. Серед тих, хто купує книжки, 70% — жінки 30—40 років. 

ТРЕНДИ КНИЖКОВОЇ ГАЛУЗІ

Стала затребуваною книга українською і вполовину впали поставки з Росії.  

Видавці вбачають панацею в дитячій літературі. Тим часом серед неї забагато низькоякісних як поліграфічно, так і змістовно. Зростає попит на книжки історичної тематики.

Власник книжкового магазину  Микола Горенюк: «Працюю здебільшого  для учнів»

—   Який він, ваш читач, яких книжок потребує?

— Хотілося  б, щоб було більше читачів середнього та старшого віку, та працюю здебільшого для учнів. Для них і вчителів у нас найбільше пропозицій. Діти беруть багато енциклопедичної літератури, а вчителі, здебільшого, для позакласного читання. Адже фах визначає ідеал. У своїх пропозиціях орієнтуємось на тих, хто прагне вищої освіти. Молодь нині дуже поінформована, але раніше було більше вогнику в очах дітей. Батьки теперішніх учнів готують їх до конкуренції в житті — треба довести, що ти чогось вартий, тому беруть багато розвиваючої літератури. Найактивніші читачі — молоді батьки, вони купують літературу і для себе.

—   І які книги запитують?

— Цікавляться творами Василя Шкляра, Сухомлинського, українських класиків, книгами з української історії. У дітей  популярний Всеволод Нестайко.

—   А ви що зараз читаєте?

— Про узурпацію влади в Україні Петром І та Олександром ІІ.

—  Які проблеми у вашому книжковому бізнесі?

— Книга переживає кризу. Зазначу, у мене робота — це не бізнес, а улюблена справа, покликання. А проблеми — матеріальні. Я кожний робочий день їздив по школах Київщини з літературою. З початку 2015 року задумуюся, чи їхати, бо пальне стало занадто дорогим, адже щоденно проїжджаю по 200—300 кілометрів. Хоч машина економна, але по 500 гривень плачу. Заробити щодня такі гроші неможливо, та думати тільки про заробіток, про вигоду теж не можна. Дуже велика потреба в сучасній українській книжці. Нерідко в самому видавництві книжки дорожчі, ніж в оптовиків на Петрівці. Там віднаходжу їх за доступною ціною. На жаль, «А-ба-ба-га-ла-ма-га» не так представлена, як хотілось би. Мало книжок видавництва «Старого лева». Можливо, видавці якось домовляться з книгорозповсюджувачами?

 —   Як змінилася ситуація з друкованою літературою в країні після Революції гідності?

— На хвилі патріотизму  можна гори звернути в усіх сферах. Та краще не стало. Дякувати Богові, подовжили пільги для української книги. Я згоден з паном Афоніним, що книжка — це розум нації. На цьому гартувалися всі покоління українців.

—  Які ваші пропозиції для загальнодержавної програми з популяризації читання?

— Програма читання має бути спрямована на становлення українця як національно свідомої людини. Я вважаю, що події на сході розгорнулися через те, що тамтешні  вчителі не працювали на українську державу — історію України там ігнорували. Але, гадаю, молодь до 30 років — це точно українці. Буду відвертим, я дещо переживав розвал Радянського  Союзу, але  мій 12-річний син написав твір по Україну, де вже не було згадок про СРСР, і мене попустило.

—  Ви були поруч із сином на Майдані. Що він вам нині радить?

— Це поради щодо рекламної роботи. Ми нею не дуже переймаємося, а треба. Син виріс націонал-патріотом. Якби ми всі були націоналістами, то добре жили б. Я дуже вірю, що вистоїмо в ці важкі часи. Якщо настане й моя пора, то піду на фронт.

 —   І яку книжку покладете в рюкзак?

— Мабуть, «Кобзар». І вірш Івана Франка «Каменярі».

ДОСЬЄ «УК»

Микола ГОРЕНЮК. Народився  1959 року в селі Лебанівка Вінницької області. Закінчив Одеський державний університет. Викладав історію та право в середній школі. У книжковому бізнесі з 1992 року. Має магазин у Білій Церкві.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
  для «Урядового кур’єра»