А їх, цих нагальних питань, нині ой як багато! Про те, як живуть, чим переймаються і які проблеми доводиться розв’язувати учасникам АТО, «УК» попросив розповісти керівника Всеукраїнського центру допомоги учасникам АТО в Запорізькій області Олексія Сквордякова.

Що замовчують лікарі?

Він розповів, що в 2015 році уряд та Президент України обіцяли влаштовувати інвалідів у військкомати на паперову роботу. Насправді за весь цей час у всій області в кращому разі влаштувалися до військкоматів одиниці. На будь-яку іншу роботу інвалідів навіть з третьою групою не беруть. Олексій зазначив, що навіть на здорових учасників АТО роботодавці дивляться крізь пальці, й доводиться героям-інвалідам жити на пенсію, якої ледь вистачає на ліки.

— Так, є кілька медзакладів, до яких без питань відправляють хлопців на лікування, — продовжує керівник центру. — Але ж вони не можуть жити весь час у лікарні, коли ж удома перебувають, купити ліки ні за що.

Олексій Сквордяков повідомив, що учасники АТО можуть звернутися до Всеукраїнського центру допомоги учасникам АТО.

— Для жителів Запоріжжя є цільова підтримка, — розповів він. — Зокрема, за рецептом лікаря в межах відповідної програми учасники АТО отримують ліки безплатно. Та більшість лікарів  уже два роки замовчує цю інформацію. Пишуть рецепти на якихось клаптиках паперу без печатки чи серветках. Зрозуміло, хлопці, особливо з глибинки, не можуть скористатися законним правом на безкоштовні ліки. Тоді як із департаментом охорони здоров’я Запорізької міської ради ми знайшли спільну мову, і вже є хлопці, які почали отримувати ліки за рецептами лікарів безплатно. Хоч загалом ставлення медиків до учасників АТО покращилося.

Нещодавно із зони бойових дій повернулося троє демобілізованих бійців. Один з них, Федір Валюх із Запоріжжя, розповів про хороше ставлення лікарів.

Утім, медичне питання — не єдине, що турбує демобілізованих.

У Запорізькій області майже всі ветерани АТО відмовилися від матеріальних подачок. Вони хочуть отримати робочі місця і можливість заробити самим. Фото з сайту zoda.gov.ua

Не влаштовує мала зарплата

— На Всеукраїнському форумі в центрі допомоги учасникам АТО ми обговорили питання матеріальної допомоги, — розповідає Олексій Юрійович. — Майже всі ветерани АТО відмовилися від матеріальних подачок. Дійшли висновку, що насамперед треба дати робочі місця та можливість заробити самим. Зрозуміло, для трьох тисяч осіб, щойно демобілізованих в області, зробити це важко. Ось і йдуть наші вояки в центри зайнятості. Рік вони отримують хороші гроші, а потім сидять удома й чекають, де ще отримати якусь допомогу. А торік було ухвалено закон про ліміт на підприємствах 5% працівників, які повинні бути учасниками АТО чи бойових дій. Однак цей закон поки що не працює.

Олексій Сквордяков розповів і про те, що робить Всеукраїнський центр допомоги учасникам АТО, щоб цей закон запрацював.

— Намагаємося співпрацювати з роботодавцями, наприклад, із запорізьким заводом «Контур», який з радістю бере на роботу атовців. Там працюють 15 наших ветеранів, є ще вісім вакансій. Добре також взаємодіємо з Держслужбою охорони, яка працевлаштовує наших хлопців. Та цю держустанову гірше фінансують, ніж поліцію, бо вона перебуває на самозабезпеченні. Через малу зарплатню атовці туди не йдуть.

Торік провели нараду з великими підприємствами нашого міста. За словами Олексія Сквордякова,  Дніпроспецсталь скаржиться, що перебуває на чотириденці. До речі, зі спецсталі, яку вони виплавляють, виходять міцні бронежилети. А ось на Запоріжсталь, де хороша зарплата, наші патріоти не йдуть через його донецького власника.

Перепони до створення власної справи

Насправді у хлопців є велике бажання створити щось власне, зайнятись особистою справою. Це питання обговорили на форумі Всеукраїнського центру допомоги учасникам АТО, який відбувся у Львові. Йшлося про те, що ветеранам АТО пропонують у центрі зайнятості отримати по 50 тисяч гривень на відкриття власної справи, з яких 65% насправді йдуть на оподаткування, а на саму справу залишаються крихти, бідкається Олексій Сквордяков. І розповідає, як реагують на це хлопці.  Наприклад, Дмитро Тюльченко в центрі зайнятості висловив бажання відкрити власну справу. Та, почувши про умови, викладені в податковій службі, відмовився. А днями звернувся переселенець учасник АТО Олександр Кузьменко, який через ці умови також відмовився від пропозиції.

Нині в Запорізькій області вже 8936 учасників АТО, кожен з яких намагається зайнятися чимось власним. Наприклад, триває обласна програма «Сільське подвір’я». Хлопцям, яким не вдається реалізувати себе у великому місті, допомагають отримати житло в селі та стартовий капітал на відкриття власного фермерського господарства. Цією програмою за останні три місяці зацікавилися до 15 атовців. Це попри те, що Запорізька область нині на першому місці в Україні з відведення земельних ділянок учасникам АТО, де вже понад дві тисячі отримали по два гектари землі на ведення власного сільського господарства. Триває оформлення ділянок.

— У нас була проблема з колишнім керівником Держгеокадастру, яка не дуже поблажливо ставилася до атовців і всі нові заяви відхиляла без будь-яких пояснень. Але нині призначили нового керівника,  яка пообіцяла найближчим часом  зареєструвати ще до 3,5 тисячі гектарів землі для учасників АТО, а всі проблемні питання, які були з попередніми керівниками, буде вирішено найближчим часом. Також під садівництво отримали біля села Наталівка (це 12 кілометрів від Запоріжжя) 83 ділянки. Дуже хороші наділи під садівництво надали під Мелітополем, де всі охочі учасники АТО отримали землю. У Запоріжжі на правому березі Дніпра — ще понад 270 ділянок.

Та найбільше питання — це відведення земельних ділянок під житлову забудову. Жоден учасник АТО в Запоріжжі не отримав земельної ділянки для індивідуального спорудження власного житла. Бо в міській раді нема генплану. Коли Запорізький міський голова Володимир Буряк приймав повноваження на початку своєї каденції, то обіцяв до кінця року його підготувати. І ось уже майже півтора року минуло, а генплану так і немає.

Хоч би одну кімнату на двох

А тим часом житлові питання атовців потребують серйозної уваги. Адже є багато критичних ситуацій. Бо одна річ, коли хлопці живуть на 10 квадратних метрах у гуртожитку роками, а інша — коли є ті, які нині воюють, а їм ніде буде жити після повернення. У більшості з них сім’ї, та їм не можуть надати кімнату навіть в гуртожитку.

— Наприклад Євгеній Кропачов, житель Приморського району, підписав контракт з В/Ч 3029 «Гепард». Він служив у Запоріжжі й змушений винаймати житло. А в міськраді тільки руками розводять. А я читав, що під час загострення в Авдіївці міськрада підготувала одразу вісім (!) гуртожитків для біженців, тоді як для захисників Вітчизни житла немає, — бідкається Олексій Сквордяков.

І розповідає, що недавно повернувся з фронту його товариш, запорізький журналіст Герман Дубінін, який через війну став безхатченком. Повернувся також на реабілітацію з-під Авдіївки ще один атовець Сергій Братов, який раніше мешкав у гуртожитку «Мотор Січі». Доки воював за Україну, його кімнату здали іншим людям. Йому також ніде жити. Центр домагається, щоб їм надали хоч одну кімнату на двох.