«УК» уже писав, наскільки якісне молоко виробляють у наших регіонах. Тепер розповімо про шанси української продукції, яку виробляють на Сумщині та Вінниччині, потрапити на євроринок. Та чи не станеться так, що, захопившись освоєнням останнього, залишимо на молочних бобах співвітчизників.

Днями зустрів знайомого сумчанина, який щойно повернувся з Іспанії. Протягом тижня він гостював у мадридського товариша — справжнього ідальго, тобто шляхтича і дворянина в якомусь там коліні.

З-поміж закордонних родзинок співрозмовник виокремив гурманську вишуканість господаря: мовляв, розуміється на продуктах. Тож моєму землякові було особливо приємно почути з уст іспанця не комплімент, а похвалу на адресу… сиру одного із сумських заводів.

За словами знайомого, вирушаючи в гості, прихопив дещицю молочного делікатесу, зовсім не сподіваючись, що нею здивує господаря. Але…

Водночас не приховував захоплення розмаїттям молочної продукції на тамтешніх прилавках: очі розбігаються. Подумалося гіпотетичне: а якби сумський сир потрапив до Мадрида, то чи купували б його перебірливі іспанці?

Бажання більше, ніж можливостей

Нині на Сумщині працюють вісім молокопереробних підприємств, де випускають десятки найменувань продукції, починаючи від твердого сиру і закінчуючи сирною масою, йогуртами, глазурованими сирками тощо.

На переконання заступника директора департаменту агропромислового розвитку Сумської ОДА Алли Боронос, поки що жодне з них стовідсотково не готове до поставок своєї продукції на ринки країн — членів ЄС. Як кажуть у таких ситуаціях, бажання є, а ось можливостей бракує. До того ж відчутно.

Щоправда, два підприємства, а саме ПАТ «Бель Шостка Україна» та філія «Роменський молочний комбінат» ПП «Рось», до європейського партнерства готові принаймні на 90 відсотків. Обидва добре відомі на вітчизняному ринку, а також у Росії, Казахстані, інших пострадянських країнах. Саме вони використовують переважно високоякісне молоко — екстра-класу та вищого сорту.

Але до Європи ще не доросли. Чи ж доростуть?

«Неодмінно, — переконана Алла Іванівна. — Адже ці підприємства вже одержали документи на відповідність своєї продукції міжнародним стандартам ХАСПП, ISO  та іншим, мають перспективні переваги.

Однак їх поки що замало. Бо вимоги ЄС до потенційних експортерів містять десятки пунктів, виконання яких вельми проблематичне. Принаймні тепер. Насамперед комплексний екзамен передбачений не для якогось окремого підприємства, а всіх його партнерів. Тобто йдеться про виробничий ланцюжок, у якому немає другорядних ланок.

Якщо це молокозавод, то не обійтися без виробників продукції —  сільськогосподарських підрозділів. До них окремі жорсткі вимоги. Наприклад атестація поголів’я, кормів. Процес клопітний, потребує особливої прискіпливості, ретельності, точності.

Обов’язковою є наявність сучасної лабораторії, спеціалісти якої повинні мати високу кваліфікацію. А ще належна гігієнічна практика, плани відбору зразків, їх відстеження. Тобто продовольчо-ветеринарне бюро Європейської комісії встановлює власні рамки і правила, виконання яких ні в кого не викликає сумнівів чи додаткових запитань.

У підсумку — вся процедура займає щонайменше рік-півтора, до того ж за умови, що потенційний експортер максимально готовий до виходу на європейський ринок.  І лише тоді видають омріяний єврономер, що гарантує певну квоту і поставках того чи того продукту на ринок, який максимально щільний.

Поспішати не поспішаючи

Та чи означає це, що з отриманням єврономера  виробник придбав панацею від усіх проблем і негараздів?

З одного боку, вихід на європейські торговельні обшири — це справді  престиж, економічні вигоди, перспективність.

З іншого — чи не станеться так, що, захопившись освоєнням ринку Європи, залишимо на бобах співвітчизників? Тобто за кордон відправлятимемо найякісніші продукти, а самі перебиватимемося на якихось відвійках і перегоні?

Оскільки найімовірнішим і найперспективнішим продуктом для експорту на Сумщині вважають твердий сир, то варто пам’ятати:  лише п’яту його частину реалізують в Україні, а решту — в Росії (принаймні, так було донедавна).  Але схоже, що зовнішній ринок сировари поступово втрачають, і немає жодної впевненості, що відновлять. У підсумку це призведе до зменшення виробництва молока, скорочення поголів’я корів та інших супутніх проблем.

Тож, як вважають сумські  фахівці, поспішати потрібно не поспішаючи. Насамперед шукати нові гарантовані ринки збуту для молочної продукції, не забуваючи про ідальго та інших європейців.