У другій декаді жовтня на території області (без урахування частини зони АТО) ціни на капусту, соняшникову олію, свинину та яловичину, а також цибулю виявилися нижчими, ніж середні в Україні, приблизно на 6%. Таким чином у жовтні умовний луганський борщ коштував дешевше за київський. Але чого чекати жителям краю в грудні?
Фури з картоплею та цибулею, що завезли до області, за традицією останніх років простоюють в очікуванні оптових покупців. Чому? «У нинішньому році на власних подвір’ях наших жителів вирощено картоплі 187,2 тисячі тонн. Якщо порівнювати з минулим роком — це на 11 тисяч тонн (або 111,1%) більше, — пояснює заступник начальника департаменту агропромислового розвитку ОДА Любов Безкоровайна. — Загалом наші селяни збільшили обсяг виробництва овочів на 1,6%. Показники поліпшилися завдяки тому, що збільшилася кількість підприємців, які займаються овочівництвом».
Привозної картоплі не треба
Але це тільки одне з пояснень «овочевого» феномену. За словами очільниці департаменту, якщо проаналізувати ситуацію, то з’ясується, що фонд споживання на українській території області значно зменшився через відсікання населення, яке залишилося за лінією розмежування. Якщо раніше сільськогосподарська частина Луганщини, котра традиційно вирощувала овочі, забезпечувала зібраним урожаєм 2,4 мільйона населення краю, то нині — тільки 736 тисяч жителів. Тобто якщо раніше потреба у картоплі була 380 тисяч тонн на рік і її везли на Луганщину із Сум і Чернігова, то тепер на місці вирощують 170 тисяч тонн, і виникають надлишки.
Нині фонд споживання в області становить 97,2 тисячі тонн овочів. «Але ми виробляємо більше, — каже Любов Безкоровайна. — Якщо порахувати споживання, то на одну людину фактично на рік припадає 176,4 кілограма овочів. Так, люди стали їх вживати більше. Та й забезпечуємо ми ними населення підконтрольної території вдвічі більше від потреби. Як наслідок —проблеми з реалізацією», — констатує Любов Безкоровайна.
«Золоті» огірки
Так сталося, що тепличні господарства Луганщини розташовані на прифронтових територіях. Люди звикли збувати вирощене в теплицях у промислових містах області. Населення не підконтрольних Україні територій опинилося в ситуації, коли найближчий міський ринок — за сотні кілометрів, та ще й по бездоріжжю, через кілька блокпостів. Деякі овочівники, аби реалізувати вирощену продукцію, чого гріха таїти, відправляють її на тимчасово окуповану частину регіону. Отож на пішохідному переході в Станиці Луганській все літо туди-сюди снували оптові покупці. Десятками ящиків — скільки зможуть завантажити на візок! — скуповували і транспортували спочатку полуницю, потім огірки та помідори, і нарешті, вже в жовтні, навіть гіркий перець. Разюча різниця в ціні на овочі на українській Луганщині та тимчасово окупованій території дає змогу виживати у складних умовах війни таким ось заготівельникам-продавцям.
Але ситуацію слід ставити на цивілізовані рейки, вважають в обласній владі. «Спільно з міжнародними організаціями ми провели маркетингові дослідження і запропонували створити закупівельні центри», — розповідає начальник департаменту агропромислового розвитку ОДА Любов Безкоровайна. Здавалося б, ідея перспективна. Наприклад, створюється логістичний центр у Станиці Луганській. Представники такого центру скуповують у населення овочеву продукцію, складують на зберігання у холодильник, а потім розвозять по точках реалізації в різні міста, і до Києва теж. Певною мірою вони виконують функції споживчої кооперації.
«На жаль, населення ідею поки що не підтримало, — зізнається Любов Безкоровайна. — У відповідь на нашу пропозицію нам назвали ціну вдвічі вищу за ту, що вказана на цінниках місцевих ринків, і навіть в Києві».
Любов Безкоровайна вважає, що з часом ситуацію можна буде виправити. Але для цього слід насамперед змінити мислення овочівників. Адже якби існували договірні зобов’язання, з’явилася система в роботі, обов’язкова оплата, тоді в цілому торгівля через логістичні центри мала б більшу привабливість. І ціноутворення влаштовувало б усіх вже тим, що навесні, коли саджають огірки та помідори, господар знав би заздалегідь, що урожай не пропаде, а буде викуплений, як-то кажуть, «на корню».
«Чи вдасться повернути Трьохізбенку та Станицю Луганську до логістичного центру? — перепитує Любов Безкоровайна і сама ж відповідає. — Життя покаже. Тут важливо, як все буде організовано. Якщо машина вчасно приїхала, забрала продукцію і центр розплатився, то чому б цим не скористатися? Але таких центрів має бути кілька, щоб уникнути монополії».
Кожному яблучку — свій час
За словами фахівця, велику проблему створює те, що на підконтрольній Україні території області немає жодного овочесховища.
Великі сільські господарства Луганщини вже зрозуміли: щоб вигідно і без втрат продати вирощені овочі та фрукти, необхідно створити інфраструктуру для їхнього зберігання.
Наприклад, власник агрофірми «Привілля» Троїцького району вирощує фрукти у промислових масштабах. Навіть у Сєверодонецьку відкрив свій магазин. Але яблука та груші швидко псуються. «Продумав, прорахував — і побудував фруктосховище на 100 тонн, — розповідає Любов Безкоровайна. — У силосній ямі, як було раніше, яблуко швидко втрачало товарний вигляд. А тепер є можливість довго зберігати фрукти, і тримати на них вигідну для себе ціну».
Взагалі підприємці вже звернули увагу на необхідність будівництва овочесховищ. Ще до початку АТО створити такий об’єкт планувалося в Лисичанську. Тепер цей бізнес-проект набув нової актуальності. Щоправда, він потребує мільйонних вкладень. Та якщо його пропишуть грамотно і захистять, то цілком можливе співфінансування разом з державою.
«Наш підприємець вже відійшов трохи від війни, пристосувався до нових умов. Крім того, сільгоспвиробник зрозумів, що треба сподіватися на себе, а не на банки, — ділиться своїми спостереженнями Любов Безкоровайна. — Фінансові установи не хочуть кредитувати дрібні особисті господарства. А ось міжнародні організації допомогти можуть. Власне, на їхню допомогу ми й розраховуємо».
За її словами, в області розроблено спеціальну програму з розвитку агропромислового комплексу до 2020 року. Вона передбачає співфінансування з обласного бюджету, організацію сільгоспкооперативів, у тому числі таких, що займаються вирощуванням овочів.
Ми в Google+