І причина не тільки в глобальному потеплінні, перед яким відступають сніг і мороз. Дається взнаки традиційна налаштованість місцевих жителів і влади селища на прийом туристів, як то кажуть, за будь-якої погоди. Відпочивальники їхали сюди ще за Австро-Угорщини. Бо вже у XVIII столітті тут як гриби росли пансіонати, зокрема авторства австрійського барона Альберта Гределя. Нині господар кожної садиби сам собі барон: не подбаєш про те, щоб залучити туриста, — покладеш зуби на полицю. Тому розбудова туристичної галузі в окремо взятому Славсько не припиняється: ростуть міні-готелі, комфортнішими стають садиби, будуються кафе, осучаснюється раніше створене.

А кілька місяців тому нарешті збулося те, про що славці і їхні гості мріяли не роками — десятиліттями: збудовано дорогу. Коли я розповідала колезі, що тут було замість неї, вона припустила: «Таке, як на Одещині?» Насправді — гірше. Хоч попри глибокі ритвини, в яких губилися колеса, надзвичайна привабливість селища і гори Тростян, яку аси-гірськолижники вважають найкращою в Україні, збирали взимку до десяти тисяч відпочивальників. Нині таку саму цифру славці тримають в умі і в інші пори року. Не опускають при цьому засуканих рукавів. Бо літо — не зима, коли туриста досить нагодувати, обігріти, довезти до підйомника, — і живи рік спокійно.

У Славсько чимало готельних комплексів влітку працюють як дитячі табори. Фото надане автором

Тож у Славсько щоразу намагаються вдосконалити й без того чималенький перелік розваг, у якому зазначено гірські піші чи велопрогулянки за промаркованими маршрутами, екскурсійні тури, збирання грибів і ягід, катання на квадроциклах, конях, а також риболовлю, зокрема у форелевих господарствах. Бані, сауни — це вже банально, вони є чи не в кожній садибі, а майже в усіх готелях з’явилися басейни. Карпатську родзинку — чани на дровах, у яких прогрівається кожна кісточка, а завдяки запашним травам і душа, — теж знайти не проблема.

Розуміють тут і проблеми батьків, для яких канікули починаються із запитання: «Діти, куди вас подіти?» У Славсько на нього дають відповідь чимало готельних комплексів, які влітку працюють як табори. Причому з окремими програмами — для обдарованих, спортивних, танцювальних, творчих — під орудою кваліфікованих вихователів.

Слід зазначити, що з творчістю у селищі все гаразд упродовж багатьох років: у певні періоди воно навіть перетворюється на мистецьку майстерню. Це коли Дмитро і Оксана Ареф’єви запрошують до своєї садиби талановитих художників з усієї країни. Скільки їх тут перебувало, можна судити з картин, якими щільно прикрашені всі стіни чималого будинку, а торік вони вже почали розмальовувати його і зовні. Довелося навіть робити пересувні виставки в ресторані «Максим», а ще відкрити художню галерею, що поблизу історичної будівлі вокзалу, які належать подружжю.

Раді школярам і в пансіонаті «Політехнік», який належить львівському вишу. Завдяки господарському таланту його директора Володимира Білодіда його чималенька територія з власним витягом не те що доглянута — на ній недопалка не побачиш. Зате тут знайшлося місце і для озерця, і альтанок, і спортивних майданчиків. Уже традиційно в літні зміни з дітьми працюють студенти, які проходять тут педагогічну практику. Повірте, всі вони прагнуть захистити її на «відмінно». Чи подобається тут їхнім вихованцям — відповідь можна побачити поблизу директорського кабінету, де експонують мальовані і письмові вдячності. У дитячій щирості сумніватися не доводиться.

А ось новий комплекс «Фільварок» створив умови для комфортного перебування навіть батьків з немовлятами, а також інших перебірливих громадян: для них створено окрему кухню. Таки витрати виправдані: іноді на дитячому майданчику можна побачити кілька десятків галасливих відпочивальників.

Задовольнити свою неспокійну натуру зможуть і екстремали. У сусідньому селі Волосянка, що за вісім кілометрів від селища, такий комплекс розваг пропонує «Вежа ведмежа», яку звели як середньовічний замок. Парк для лазіння на його території має різні рівні складності, навіть проходить над річкою Славка. А ось майданчик для пейнтболу вже повертає у сучасність. До речі, на базі готелю з ініціативи його власника Володимира Беги кілька років поспіль працюють табори, де проходить вишкіл патріотична молодь. Не менш цікаво і всередині замку, де може поблукати кожен охочий, розглядаючи антикварні речі, яких тут чимало, а також приміряти лицарські лати, роздивитися вмуровану в стіни колекцію давніх цеглин з усієї Європи, кожна з яких як ознаку якості має штамп виробника.

Не менш романтичний настрій навіває територія «Чотирьох сезонів», де котеджі-зруби в бойківському та гуцульському стилі наче деруться вгору, а вузенькі стежечки, викладені з пеньків, ведуть і до чану, і до стайні, і до колиби, де готують справжні бограч і бануш.

Насамкінець. Голова селищної ради Славсько Ігор Ферин каже, що нині завершують будівництво дороги на найскладнішому відрізку, який з’єднає Львівщину із Закарпаттям. Таким чином тупиковості населеного пункту покладуть край. Відкриваються нові можливості і для туристів, і для жителів. Зокрема вже запланували провести спільний фестиваль для двох областей.

Фото Марії ПЕТРИКЕВИЧ

Повернули назву

Боротьба з декомунізацією позначилася і на назві селища. Жителі вирішили повернути йому давнє історичне ймення — Славсько, яким користувалися ще 100 років тому. За легендою, воно походить від слова «славні» — так називали воїнів князя Святослава. 1015 року на цій території він бився з військом Святополка, але зазнав поразки. Його воїни, які залишилися живими, і стали першими поселенцями. А вже сучасники поставили Святославу над рікою Опір кам’яний хрест, а торік у центрі селища скульптурну композицію, яка нагадує про ті далекі події.

ГАМАНЕЦЬ НА ЛІТО

Номер у готелі — від 400 до 3000 грн. У садибі — від 100 грн.

Прокат гірського велосипеда — 150 грн в день або 35 грн за годину.

Двотижнева зміна в «Політехніку» — 2800 грн (п’ятиразове харчування, вивчення англійської, гуртки — включно).

Докладно про ціни на проживання і харчування — на сайті slavsko.info

Насамкінець.  Голова селищної ради Славсько Ігор Ферин каже, що нині завершують будівництво дороги на найскладнішому відрізку, який з’єднає Львівщину із Закарпаттям. Таким чином тупиковості населеного пункту покладуть край. Відкриваються нові можливості і для туристів, і для жителів. Зокрема вже запланували провести спільний фестиваль для двох областей.