Просто не віриться, що ще 15 років тому 50-тисячне польське містечко Легіоново неподалік Варшави не мало централізованого водопостачання, каналізації та нормальних доріг. А 24 кілометри до центру столиці жителям Легіоново доводилося долати аж 2 години — стільки їхав автобус по суцільних вибоїнах, що створив вантажний транспорт. Тож за першої нагоди люди змінювали реєстрацію на варшавську. А ті, котрі від ліцею й до пенсії проводили у столиці, не ідентифікували себе з містом і відповідно не мали комунікації з місцевою владою. Така собі «спальня Варшави» — не більше не менше.

Усе змінилося 2002-го, коли обрали молодого бурмістра Романа Смогоржевського, який тут народився і виріс.

«Річ була не лише в людях, котрі не мали самоідентифікації з містом, а й у нашій виборчій системі. До 2002-го мера обирала міська рада: виходить, він мав подобатися депутатам, а не громаді. Прямі вибори змінили все, — розставив акценти бурмістр, який і нині очолює місто. — Досить сказати, що тепер в Легіоново найбільша кількість жителів на квадратний кілометр у всій Польщі, попри те, що площа міста — лише 13 квадратних кілометрів, до нас переїжджають молоді сім’ї зі столиці. Тут 55 тисяч жителів. І я цим пишаюся».

Одна з мам, яка завітала до бібліотеки на залізничному вокзалі. Фото автора

Якщо гора не йде до Магомета…

Бурмістр одразу визначив для себе дві головні проблеми: комунікація з громадою та міська інфраструктура.

По-перше, в уряді гміни (а Легіоново — центр міської гміни) добре знали, що майже 40% жителів ходять до костелу, тому чимало інформації передавали через священиків; по-друге, встановили в місті муніципальні білборди і нарешті почали видавати власний інформаційний бюлетень, який містяни отримують безкоштовно. Не одразу, але спрацювало: люди почали долучатися до створення стратегії розвитку міста. Особливо коли побачили, що й самоврядна команда не паразитує на їхніх податках, а теж активно залучає кошти на розвиток.

Скажімо, бурмістр та працівники його виконавчого апарату особисто їхали до тих жителів, які мали зареєстрований бізнес у Варшаві, й запрошували їх до Легіоново. Отримавши згоду (підприємці — люди зайняті), готували документи й самі доставляли їх бізнесменам, не чекаючи, що ті прийдуть до них.

І ось перший результат: замість 600 тисяч злотих податку з великогабаритного транспорту, яке місто отримало 2002-го за найвищою відсотковою ставкою, — 20 мільйонів злотих 2004-го. Причому за зниженою на 30% ставкою оподаткування.

Зароблені кошти вкладали в розвиток інфраструктури. Наприклад, для жителів міста запровадили єдиний (безкоштовний) квиток до Варшави, що дійсний на автобусі й швидкісній електричці. Нині ж мають три безкоштовні для жителів Легіоново автобусні лінії до центру столиці та залізничного вокзалу. Бюджет ∂міни надає 6 мільйонів злотих (майже 40 мільйонів гривень) за рік на транспортне сполучення містян. При цьому в кожній сім’ї — по 2—3 власні автомобілі.

При зведенні нових адмінцентрів не забувають і про найменших громадян міста. Фото автора

Європалац, доступний кожному

Одночасно зробили ставку на співпрацю з ЄС: здається, таких інвестиційних можливостей, як Польща, давно не мала жодна країна. Отож і централізоване водопостачання, й каналізацію, і міські та приміські дороги на 70% профінансовано з коштів ЄС. Звісно ж, відповідно до стратегії розвитку міста, яку разом створюють громада та експерти.

«Євросоюз ніколи не запропонує коштів тим, хто чітко не бачить власного розвитку, — робить один із ключових і для українців висновок бурмістр. — Звідти не так просто отримати інвестиції, до того ж, прискіпливо контролюють їх використання: за найменше порушення механізму можна отримати серйозні штрафи».

Він розповідає про це в надсучасному, з металу та скла приміщенні уряду ∂міни, яке руйнує всі наші уявлення про адмінустанову, — це такий собі палац, де постійно працює кожен куточок. Скажімо, при вході на тренажерах розминаються пенсіонери, далі, у зоні Wi-Fi, активно працюють старші школярі. А ось весело щебечуть три групи першокласників: прийшли на виставу до зали, що вміщує одразу 300 глядачів — іншої такої в місті немає. І цей постійний вулик, схоже, зовсім не заважає ні бурмістру, ні його привітним працівникам.

«Часто буває так, що нове адмінприміщення — це остання інвестиція мера, — пояснює українською термінологією Роман Смогоржевський. — До того ж, люди не люблять їх утримувати. Тому ми запитали в них, які корисні функції матиме будинок, де зокрема працюватиме бурмістр. Земляки визначилися, що тут не будуть зайвими банк, пошта, кав’ярня, інтернет-простір. Решту віддали під комерційну оренду — вийшло так, як є. До того ж, у наших грантодавців не виникло жодних питань до такого проекту, ЄС профінансував його на 85%. Тому з вікон нашого європалацу всюди видно прапори Євросоюзу».

Та найбільше вразив новий залізничний вокзал, у якому немає звичних квиткових кас (квитки купують в інтернеті). Зате весь його другий поверх займає… розкішна міська бібліотека.

«Нам частенько доводиться вдаватися до певних хитрощів чи, якщо хочете, шукати ключі, якими відчиняємо серця єврочиновників. Таким ключем став і проект нової міської бібліотеки, яка (чому б і ні?) розташована в доволі людному місці — на залізничному вокзалі», — веде далі бурмістр.

Отже, в проекті, який знову ж таки підтримав ЄС, бібліотека витягнула і вокзал, і кількарівневий сучасний паркінг із підземними переходами: усе модерно і безпечно. Тож сюди залюбки приїздять мами з дітками: і самі читають, і дітвору привчають.

Таких прикладів креативного підходу до розв’язання важливих проблем громади у Польщі чимало. Схоже, цю креативність європейські партнери оцінюють доволі високо: неозброєним оком видно, як потужно розвивається наша сусідка, як змінюється кожен її куток та закуток.

А побачили ми все це завдяки українсько-швейцарському проекту DESPRO та демократичному товариству «Схід».

Той рівень децентралізації, якого досягла Польща, цілком влаштовує мера: принаймні, коли його запросили на роботу заступником воєводи, навідріз відмовився. Натомість люди вчетверте довірили йому місто: тепер вони навіть ображаються, коли хтось дозволить собі назвати Легіоново «спальнею Варшави». І всі разом працюють над стратегією розвитку міста до 2030 року: попередню, яка завершується разом із 2016-м, виконали достроково.

Одне слово, польське самоврядування — система управління, яка гарантує: основні послуги (освітні, медичні, соціальні, громадську безпеку) люди без проблем отримають у своєму місті чи селі. А щодо їх якості… Досконалості, як відомо, немає меж.

КОМЕНТАРІ

Ставка на партисипацію

Мирослав СКІРКА, польський експерт, який працює і в Україні:

— Нині в Польщі 2490 гмін, середня — 15 тисяч жителів, з них 1600 сільських, решта утворилися навколо міст, як-от Легіоново. Усі місцеві податки гміна забирає на власні рахунки. Скажімо, з ПДФО (який у Польщі, на відміну від України, сплачують за місцем проживання) до її бюджету надходить майже 40%, у повіт — понад 10, у воєводство — 1,6, решта спрямовується до бюджету держави. У Польщі є регіональні рахункові палати, що працюють за правилами судової колегії, вони й контролюють використання фінансів місцевим самоврядуванням. Голову палати призначає прем’єр-міністр, ця посада не підпорядковується навіть міністрові фінансів. Тому питання корупції тут не актуальне.

Цікавий момент: у Польщі основний інвестор — уже не держава, а місцеве самоврядування. Рівень фінансової децентралізації в країні сягнув 15%, що вище від середнього в ЄС. Адже він, зрозуміло, різний у різних державах. Найвищий, до речі, в Данії — 38%.

Вважаю, що український шлях — це великі сильні самодостатні громади: оптимальна розв’язка — самоврядні райони (один район — одна громада), але з обов’язковими прямими виборами місцевої влади. Адже ви бачите, до чого прийшли ми: нині навіть 15 тисяч — уже замала громада. Бо з’являються виклики, що потребують міжрегіональної співпраці, й такі проекти народжуються. Насамперед завдяки тому, що бюрократичну модель управління замінила сучасна менеджерська.

Тож моя порада українцям: голова громади неодмінно має бути ефективним менеджером. Та люди хочуть, щоб у них уже не просто спитали, що саме їм потрібно, а й почули та реалізували їхні пропозиції. Ідеться про партисипацію, тобто активну участь громади в управлінні територією. І це, як на мене, головний підсумок 26 років польської реформи самоврядування.

Допоможуть експерти

Олексій МУЛЯРЕНКО, голова Рівненської ОДА:

— Найближчим часом група польських експертів приїде на Рівненщину, щоб визначити напрями співпраці в межах реалізації проектів, які за підтримки ЄС можна спільно реалізувати в Польщі та Україні. Про це ми домовилися з маршалком Вармінсько-Мазурського воєводства під час нещодавнього перебування там рівненської офіційної делегації.

Звісно, більшість інфраструктурних проектів Польща реалізувала, ставши членом Євросоюзу. Та є програми тристоронньої співпраці, коли партнером є країна з-поза меж ЄС, і саме на участь у них ми претендуємо. Свого часу партнером Польщі в таких проектах була Німеччина, нам тепер пропонують співпрацю та методичний супровід польські колеги. Ми це цінуємо, адже економіка Європи має насамперед чіткий регіональний вимір.

До речі, Рівненщина уклала партнерську угоду з тоді ще Ольштинським воєводством 26 років тому, на старті польської реформи місцевого самоврядування. Згодом воєводство приросло територією і стало Вармінсько-Мазурським із центром в Ольштині. Але наші спільні проекти тривають. Серед них унікальний — «Перша українська область в європейській мережі регіональної кулінарної спадщини», і Рівненщина — поки що єдиний регіон України, її дійсний член.