На відміну від столиці, де дії  правоохоронців, представників інших силових структур та суддів доволі часто стають об’єктом прискіпливої уваги ЗМІ, на периферії останні почувають себе, так би мовити, більш затишно. Хоча бувають винятки. Саме до таких можна віднести і досить гучну справу, що одержала широкий резонанс на Івано-Франківщині у 2011 році. Тоді підполковник міліції, заступник керівника управління боротьби з оргзлочинністю в Івано-Франківській області Сергій Гунда та його підлеглий Олександр Строїч стали головними героями журналістських публікацій. Розголосу ж ця історія набула завдяки тому, що знайшлася людина, яка не захотіла терпіти сваволю тих, хто замість дотримання законності займався безчинством.

Перекреслені плани

У статті  «Як злочинців «висвячують» у дрібних порушників» («Урядовий кур’єр» за 26 травня минулого року) її автор, зокрема, писав: «...за Януковича  і «сім’я», і наближені до неї клани не гребували нічим для самозбагачення. Ті, хто сидів на вершині цієї  піраміди клептоманів, перетворили держбюджет на дійну корову,  а дрібніші сошки  обдирали, мов липку, бізнесменів на місцях. Із тими, хто відмовлявся платити за «дах», не церемонилися, а просто «пресували».  Лише замість рекетирів цим займалися представники силових структур з їхніми набагато більшими можливостями і вірою у безкарність. Усе це сповна відчув на собі й колись успішний, добре знаний не лише на Прикарпатті  підприємець Юрій  Марченко».

Свого часу його, колишнього футболіста вищої ліги, запросили тренувати команду великого італійського підприємства, яке займалося переробкою шкіри та виготовленням продукції з неї. Саме італійці запропонували Юрію Анатолійовичу, коли він вирішив повернутися додому, зайнятися в Україні заготівлею та переробкою до напівфабрикату вет-блу шкір ВРХ і постачанням цієї продукції до Італії. Погодившись на цю пропозицію, Юрій Марченко і в страшному сні не міг уявити, що його чекає вдома.

Спершу все начебто йшло на лад. Створене ним приватне підприємство «Маррос» без жодної допомоги держави виросло до лідера серед споріднених у країні. За перших п’ять років роботи  воно сплатило до держбюджету майже 1,4 мільйона доларів США лише митних зборів, не кажучи вже про інші податки і збори.  У 2011 році Міжнародне економічне рейтингове агентство  навіть визнало «Маррос» лідером галузі в Україні.

У свою чергу, працюючи на перспективу, Юрій Марченко узгодив з італійським інвестором проект спорудження в Тисмениці сучасного заводу з переробки шкіри. Його підприємство замовило й одержало технічну документацію на зведення нової споруди та почало демонтаж старих розвалених приміщень. Однак усі плани на майбутнє перекреслив прихід до влади клану Януковича, який повернув країну в бандитські 90-ті минулого століття.

Рекет у погонах

Далі все відбувалося за класичною схемою наїздів. Тільки замість «хлопців міцної статури в китайських адідасах» пропозицію зустрітися та «перетерти» питання підприємцю запропонував високопосадовець обласної податкової міліції. За відповідну винагороду, яку підприємець мав платити щомісяця, запропонував Юрію Марченку своє заступництво та сприятливі умови для роботи підприємства. Однак підприємець, який звик працювати прозоро, що засвідчили неодноразові перевірки «Марросу» представниками податкової, відмовився від міліцейського «даху». Після чого неважко було передбачити реакцію і дії тих, хто замість боротьби зі злочинністю вирішив зайнятися банальним рекетом.

Оскільки ще одна перевірка фінансової діяльності підприємства нічого крамольного виявити не могла, новоявлені «покровителі» вирішили зайти з іншого боку. Міліціонери зупинили фуру з продукцією «Марросу»  нібито   через  те, що ветеринарний сертифікат на неї викликав у них сумнів. Потім заарештували готову до відправлення на експорт продукцію підприємства — 3161 шкуру ВРХ, перероблену до напівфабрикату вет-блу, та порушили кримінальну справу проти його власника.

Однак незалежна експертиза підтвердила відповідність продукції даним, які було зазначено у ветеринарному  сертифікаті. Після цього кримінальну справу змушені були закрити, хоча потім головні фігуранти з силових структур, про яких ітиметься далі, робили ще багато спроб підвести під суд Юрія Марченка.   Настала також черга повернути арештовану продукцію підприємству, вартість якої, за нинішніми мірками, сягала трьох мільйонів гривень. І ось тут виявилося, що 3161 шкура, яка була перероблена до напівфабрикату вет-блу, мов у повітрі розчинилася.

Проте нічого надприродного у зникненні цієї продукції не було, оскільки «полтергейст» насправді матеріалізувався  в особі працівників УБОЗу та їхніх спільників. Про що свідчить і обвинувальний висновок прокуратури Івано-Франківської області. У ньому, зокрема, зазначено, що підприємець із Львівської області, «діючи за попередньою змовою з працівниками правоохоронних органів, а саме: виконувачем обов’язків заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області підполковником міліції Гундою С. М. та оперуповноваженим УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області лейтенантом міліції Строїчем О. В., кримінальна справа щодо яких виділена в окреме провадження у зв’язку з тим,  що їх місцезнаходження невідоме, вчинив розкрадання чужого майна в особливо великих розмірах на загальну суму 899 672,3 грн».  Тобто шкірсировина, яка призначалася до відправки в Італію, фактично була вкрадена у її законного власника і зникла у добре відомомому убозівцям та їхнім спільникам напрямі. А щоб замести сліди «правоохоронці з великої дороги» разом зі своїми спільниками вдалися до маніпуляцій як із самою сировиною, так і з документами на неї.

Увесь «джентльменський» арсенал

Першу спробу викрасти продукцію зробив колишній правоохоронець, який працював, так би мовити, у спайці з убозівцями, Василь Федасюк. Він  намагався вивезти її за фіктивною довіреністю, видаючи себе за…  Юрія Марченка. Однак останнього на заводі знали не перший рік і одразу ж телефоном повідомили про ситуацію. У відповідь почули прохання негайно викликати міліцію. Що й було зроблено. Слідчий опечатав  усі піддони зі шкірою. З огляду на те що завод мав озброєну охорону, за збереження продукції — речового доказу можна було начебто не турбуватися. 

Але коли настав час повертати продукцію підприємству, виявилося, що вона «випарувалася» внаслідок конкретних дій працівників Івано-Франківського УБОЗу, які вели оперативне супроводження розслідування кримінальної справи під постійним керівництвом заступника начальника цієї структури підполковника Сергія Гунди. Саме його підлеглий Олександр Строїч, батько якого у той час очолював службу внутрішньої безпеки обласної податкової, безпосередньо сприяв тому, що продукцію вивезли з підприємства, де вона була під охороною, на зберігання до... Львівської області. Там її начебто передали на зберігання підприємцю Плюсніну, який насправді  перебував  у закордонному відрядженні. І який буцімто надав довіреність спільнику убозівців на доставку  шкір у Львівську область.

Насправді ж ця довіреність була фальшивою, про що добре знали правоохоронці з Прикарпаття. Адже у вже згадуваному обвинувальному вироку обласної прокуратури стосовно ще одного фігуранта цієї справи, якому убозівці   передали, очевидно, для реалізації сировину, зазначено, що  той «у присутності свого адвоката стверджував: за передачу йому шкірсировини, яка належала ПП «Маррос», він особисто згідно з попередньою домовленістю з Гундою С. М. передав останньому 30 тисяч доларів США». 

Можливо, цю справу, як і багато інших, спустили б, як кажуть,   на гальмах. Проте на заваді стала непоступлива активність Юрія Марченка та призначення нового прокурора області й керівника обласного СБУ, яким на перших порах потрібно було заявити про себе. Як наслідок, було порушено кримінальні справи  проти Сергія Гунди та Олександра Строїча.

Останній одразу накивав п’ятами з Івано-Франківська, а його шефа Сергія Гунду прокуратурі, хоч і з другої спроби, але все-таки вдалося допровадити в слідчий ізолятор. Щоправда, пробув він там недовго — обманувши працівників «Альфи», він вислизнув з-під їх варти і теж подався в невідомому напрямку. Як наслідок, обох «борців з оргзлочинністю» було оголошено в розшук.

Варто взяти до уваги, що батько Олександра Строїча, як кажуть, не остання людина в Івано-Франківську. Полковник податкової міліції, хоч нині вже з приставкою екс-, має широке коло знайомств серед тих, хто може «вирішувати питання». Можливо, саме завдяки цьому його син кілька років тому повернувся з «бігів» і прийшов у прокуратуру. Щоправда, сталося це після того, як зусиллями представників місцевої Феміди справу про організоване злочинне угруповання розсипали на окремі провадження. Внаслідок цього два інші фігуранти  справи — Василь Федасюк — екс-працівник  МВС, який безуспішно намагався викрасти її у Юрія Марченка, видаючи себе за нього, та Валерій Королихін, якому убозівці за домовленістю передали шкірсировину, одержали незначні терміни ув’язнення. За, начебто,   проявлену халатність при збереженні речового доказу, яким була шкірсировина, хоча слідство довело, що підсудний вступив у злочинну змову з правоохоронцями задля заволодіння майном.

Злочин без покарання?

Щодо Олександра Строїча, який по суті викрав шкіри, чим не лише  заподіяв великі збитки підприємству «Маррос», а й заблокував його роботу, вже третій рік триває досудове слідство. Юрій Марченко, знаючи, які сили стоять за колишнім убозівцем, налаштований щодо його результативності доволі скептично. Адже нещодавно він дізнався, що на прокурора, який представляє у суді сторону обвинувачення, здійснюється тиск. Його мета — перекваліфікувати дії підсудного Строїча з особливо тяжкого на менш тяжкий злочин.

До речі, це питання автор даної публікації порушив під час зустрічі з першим заступником прокурора області Володимиром Торованином. І у відповідь почув, що ніякої перекваліфікації не буде. Хотілося б вірити Володимиру Дмитровичу, адже за посадою він має набагато більший вплив, ніж один із заступників прокурора області, який, начебто, змушує процесуального прокурора перекваліфікувати злочин на менш тяжкий.

Довелося зустрітися і з головою міського суду Тарасом Антоняком з приводу того, що головуючий по цій справі суддя був гостем на весіллі і вітав свого майбутнього підсудного Олександра Строїча з одруженням. Юрій Марченко, його адвокат та один із прокурорів  стверджують, що існує відеозапис  цієї події. Тарас Михайлович зазначив, що у такому  разі  суддя мав би взяти відвід, проте досі цього не сталося.

У свою чергу Юрій Марченко, як кажуть, крові не хоче. Він прагне лише справедливості, відшкодування всіх збитків, щоб запустити підприємство, яке весь цей час простоює, та щоб Олександр Строїч розповів правду про всю цю історію з пограбуванням та роль у ньому всіх фігурантів справи. Без цього, вважає, ті, хто вчиняв злочини, відбудуться лише легким переляком. А безкарність, як відомо,  слугує   заохоченням до нових «подвигів».