Ось і настав новий, 2017-й рік. Вибухи петард за вікном сприймаються дещо інакше, ніж у минулі роки. Найсвідоміші думають про неприємні асоціації для учасників АТО. А якщо вибухи за вікном не асоціюються з частиною України у стані війни, то про них нагадають канали новин. Вони, наче навмисне, наголошували на терористичних актах та природних катаклізмах. «112» цього видалося замало, і канал обнадіяв глядача: внизу екрана пустили стрічку з повідомленням, що «в Національній поліції немає даних про можливі теракти в Києві в новорічну ніч». Щоб ми поспівчували Нацполіції?
А ще на телеканалах, зокрема на СТБ, буяли кулінарні програми без усіляких економ-порад. Наче й немає потреби утриматися від екзотичних інгредієнтів соусу, щоб оплатити нові тарифи за комунальні послуги.
Див не було
Не відчувалося напруження журналістської думки і в новизні програм. Не варто дбати про рейтинги для рекламодавців, адже не вони наповнюють бюджет продакшинів. Навіть обиватель засвоїв, який з каналів якому олігарху належить. Отож і новини подають під відповідним соусом. І з якого дива хвилюватися редакторам? Див і не було. Чи то в природі їх забракло, чи то студентам вистачає стипендії, щоб за відповідний гонорар довірливо переповісти на камеру про їхні потрапляння в паранормальні явища та про зустріч із сексуально спраглими інопланетянами.
Телеканали зосередилися на поп-концертах і політичних шоу з ухилом на гумор. А «1+1» вдало поєднав ці два напрями в «95 кварталі» з компліментарною пародією на свого патрона Коломойського. Когось тішило «Дизель-шоу» з жартами нижче талії. Не пересилила їх і талановита Вікторія Булітко.
Також традиційно робили спроби аналізувати підсумки року з акцентом на драми, трагедії, щоб глядач перед екраном радів, що десь там у світі більше «жесті». Жахи і страхи світу подавали з певним оптимізмом, а райдужні звістки — з кутею песимізму. Бо реалізм каналам не цікавий. Та хай йому, реалізму, особливо соціалістичному, такому любому (за статистикою) ледь не половині співвітчизників. Тому реалістично говорили здебільшого про погоду: «морозу і опадів не очікується».
Радували талант-шоу, особливо жваві танцівники та співаки на СТБ. А ось на «5 каналі» новорічна ніч була якоюсь інфернальною. Не підтанцьовувати ж під співи вже далеких від нашого світу «Скрябіна» та «Квін».
Розфарбовка тільки шкодить
Не запарювався з новорічною програмою канал «Рада». Поставив заставку «З Новим роком», навіть не уточнюючи, яким, можна її повторити і в наступні роки. І депутати таким чином зекономлять, хоч і щедрять стосовно своїх зарплат.
Інтелектуалізму в Новий рік додавав концерт «Океану Ельзи» та виступ суперпрофі Джамали. А тим, кому її спів здався дещо зарозумілим, «Інтер» запропонував сольні виступи Вінника та Полякової. Загалом виступи на «Інтері» зі співаками з шорт-листів російських музичних премій і відповідним репертуаром були наче націлені на конвертованість у російський ефірний простір.
Перед новим роком провокаційним здавався розфарбований фільм «Над Тисою», знятий 1959 ріку. Любовна історія з радянським солдатом у ще лісистих Карпатах була контрастом до програми «Ради» з жіночною та інформованою Іриною Фаріон, яка докладно розповідала про наш прапор українськості Бандеру, вбитого в 1959-му. Але цей прапор підняв рух шістдесятників. Бандері у свято виповнилося 108 років. Колись в німецькому концтаборі він порозумівся з поляками. Цей борець зростом 158 см проявив себе як філософ, ідеолог та організатор боротьби за наше сьогодення. До речі, батько Бандери — в списку на беатифікацію (зарахування до лику блаженних). Могила Бандери — в Мюнхені. Проспект його імені — в Києві. Гасло Бандери: «Слава Україні! — Героям слава!» з Майдану пішло в життя. У новинах деякі канали повідомили, що «Марш честі» зібрав майже п’ять тисяч не байдужих до статусу України: об’єкт ми чи суб’єкт у світовій політиці?
Загалом були цікаві пізнавальні програми на каналі «Україна», де назва як алібі. Грубо кажучи, переключаючи канали, помітно, що замало українських пісень та й мови бракує. Переважно «речь». СТБ розщедрився на свіжі пародійні програми з обличчями каналу. Хоч багато облич вже перелицьовано на всіх рейтингових телеканалах. Отож, по них визначити, на яку кнопку натиснув. За новизну програми каналу подяка, бо здебільшого телеефір (чи телеетер) транслював старі новорічні передачі, і треба було напружитися, щоб зрозуміти, в який рік втрапив.
На «Новому» випробовували інтуїцію відомих персон, які кочують з каналу на канал не гірше від провідних політиків, тільки менше обіцяють і рідше помиляються.
Редактори поставили в новорічну сітку комедії Гайдая, Рязанова, Челентано. На «Україні» навіть згадали розфарбовану «Попелюшку». І стало помітно, особливо у сцені весілля з принцом, що він здається її сином. Король Гарина подарував фразу: «Всі зі зв’язками, але треба, врешті-решт, і совість мати». І як у свято без «Сам удома». Фрази з фільму теж хочеться цитувати: «Це мій дім, і я його захищатиму», «Коли злодії на порозі, твоя зброя — кмітливість», «Мені тепер не можна боятися. Я господар цього дому». Сам удома, слабкий і малий, а за браком меншовартості розправився і поглузував з дужих і злодійкуватих.
Їм і без «Сурми» добре. А нам?
З національного продукту були віртуальні козаки в мультфільмі та віртуозні козацькі танці Вірського. На «Ньюс-ван» письменник Густав Водичка шокував поглядом на архетип українця, який ще з XVII століття попереду планети усієї зі своїм відчуттям держави в собі та осторонь. Ведуча в компанії облич каналу зазначила, як важливо, коли за новорічним столом збирається родина з ненав’язливою інформацією про рід.
Змістовні підсумки були на «Еспресо», коли ведучі не впадали у провінційність. Виявляється, ще не всі політологи заангажовані політиками. Є такі, яких варто дослухати. І дослухатися.
І сумна звістка в програмі «5 каналу»: на 98 році в Східному Нью-Йорку закрили українську книгарню «Сурма». Проте в Чикаго українське містечко визнано одним із найкращих для життя. А ще в телевізійній Україні закликали вчити українську (яка вона складна з численними винятками з правил) і англійську.
Ми святкували ювілей щедрівки Леонтовича, який вивів у світ нашу дохристиянську співаночку про ластівочку. Адже новий рік починався у наших предків навесні. А ще були телезустрічі з непересічними сучасниками — Роговцевою і Вертинським. Згадували в телепрограмах успіх паралімпійців і футбольні скандали. І, звісно, перемогу Джамали на Євробаченні, якому завдяки нашому оптимізму вже пророкують збитковість, як з Євро-2012. Та ті оптимісти при зекономлених коштах, але не при справі. Чи я помиляюся?
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+