Три дні житомирці — нинішні й колишні студенти з викладачами відзначали 100-річний ювілей рідного вишу. Перелік святкових заходів був змістовним і широким: від урочистого підняття прапора і колективного виконання гімну альма-матер до концерту в обласному музично-драматичному театрі й грандіозної студентської вечірки. Уже традиційно не обійшлося без шанованих іменитих гостей і круглих столів, виставок архівних документів, творчих майстерень, пресконференцій за участі українських та іноземних науковців.
Офіційно нинішню історію університет веде від 16 жовтня 1919 року, коли у приміщенні колишньої Першої чоловічої гімназії міста Житомира почав працювати Волинський педагогічний інститут, якому 1926-го присвоїли ім’я Івана Франка. Нині це знаний і шанований університет, який уже здобув славу класичного, хоч ще чимало житомирців за звичкою називають його педагогічним. Це цілком закономірно, бо за 100 років роботи виш підготував тисячі сіячів «розумного, доброго, вічного», ставши кузнею шкільних учителів.
Однак історія університету не обмежується його суто вишівською біографією, про що нагадують дві меморіальні дошки на його головному корпусі: встановлена ще за радянських часів письменникові-гуманісту Володимирові Короленку і вже за часів незалежності — ідеологові українського націоналізму В’ячеславу Липинському. Обоє вчились у гімназії, відкритій 1833 року в Житомирі. Нинішній головний корпус університету — це колишня гімназійна будівля, споруджена 1862-го.
Попечителем навчального закладу був класик польської літератури Юзеф Крашевський. Серед випускників гімназії — десятки знакових для історії України особистостей. Це один з академіків-фундаторів Всеукраїнської академії наук географ Павло Тутковський, видатний ботанік і президент Української академії наук у 1922—1928 роках Володимир Липський, видатний вчений-металург і міністр народного господарства часів Директорії Іван Фещенко-Чопівський, піонер вітчизняної авіації Броніслав Мацієвич і винахідник першого у світі ранцевого парашута Гліб Котельников.
У Другій чоловічій гімназії, в будівлі якої нині розташовується природничий факультет університету, навчалися Борис Лятошинський і Саша Чорний, яких нині знають як видатного композитора та поета і прозаїка Срібного віку.
Не зайвим було б, щоб ці імена нинішнім студентам нагадувала меморіальна дошка з переліком прізвищ знаменитих випускників гімназії, що згодом стала інститутом, а нині — класичний університет. На жаль, за часів вишівської історії закладу чи не єдиний його знаний вихованець — Борис Тен, видатний перекладач, завдяки таланту якого «Іліада» й «Одіссея» вперше зазвучали українською мовою. Зрозуміло, що слава учителя — у досягненнях його учнів, через що у суто педагогічних вишів особлива специфіка. Однак нинішній університетський статус вимагає вже інших підходів, від ефективності втілення яких у життя залежить майбутнє одного з найстаріших навчальних закладів на Правобережжі України.
Ми в Google+