(Закінчення.  Початок див. «Урядовий кур'єр»  № 34, 38 за 17, 23 лютого)

У попередніх публікаціях ми розповідали про корупційну схему вимагання грошей в аграрних підприємств Львівщини шляхом порушення проти них кримінальних справ нібито про самозахоплення землі. За закриття справи у сільгоспвиробників вимагали хабара. Якщо ті приставали на пропозицію, замість них винним обирали ходака, сторонню людину, яка погоджувалася взяти на себе провину. Одним з таких ходаків став селянин Тарас Дутка. І гірко про це пошкодував.

Про удавану і справжню винуватість

Чи вчинив Тарас Дутка порушення, беручи на себе чужу провину? Так, але має багато пом’якшувальних обставин. Найперше — це життєва скрута, в якій він опинився і з якої не бачив виходу. Крім того, із власного досвіду знаю: коли людина зазнає каліцтва і відчуває фізичний біль, вона на певний час вибита з колії, деякою мірою втрачає контроль над ситуацією і легше піддається на вмовляння недоброзичливців.

Головне — тепер Тарас знайшов у собі мужність викрити факт правопорушення і власної провини, попри обіцянки грошей за мовчання і навіть погрози, що надходили на його адресу останнім часом. А ось у тих «доброзичливців» пом’якшувальних обставин нема, навпаки — лише обтяжувальні: як представники органів правопорядку вони, на відміну від обманутої ними людини, мусили чітко усвідомлювати зміст пропонованої угоди та її правові наслідки, тобто на порушення закону йшли цілком свідомо. 

Фігуранти інших справ, не маючи такої твердості духу, обрали заздалегідь програшну практику — ховатися. Один із засуджених за аналогічною справою Юрій Дрогобецький, за словами адвоката, людина неадекватна. Тобто якраз підходяща, щоб навісити на нього що завгодно. Його вже засуджено, вирок винесено. З адвокатом на предмет перегляду справи він бачився раз, після цього його, мабуть, залякали, бо тепер він уникає будь-яких контактів. Так само чинить інший ходак Анатолій Лісовий, про якого ми вже згадували у попередньому дописі. Вироку в його справі ще не винесено.

Розповідає адвокат Олег Мицик: 

 — Справа Лісового — це копія справи Дутки, тільки трохи пізніше і в іншому регіоні Львівщини. Є земельні ділянки, які суб’єктові господарювання складно оформити для використання. Їх, припускаємо, обробляла певна господарська структура. У Державному реєстрі судових рішень можна побачити, що правоохоронні органи зверталися до судів по отримання дозволів провести розслідування не стосовно Лісового, а стосовно великого аграрного господарства. Це на його урожай, на об­роблювані ним ділянки накладали арешти, отримували доступ до певних його ж документів.

І тут раптом з’явився такий собі персонаж «містер Фунт», охочий «посидіти» за інших, як в Ільфа і Петрова (тобто Лісовий. — Авт.), і заявив, нібито захопив майже 400 гектарів землі. Що хотів саджати — «не пам’ятаю», скільки це коштувало — «забув», де гроші взяв — «та в тюрмі скарб викопав». Тобто явно підставна особа. Крім того, якщо Дутка — абсолютно адекватний притомний чоловік, який просто в певний момент потребував коштів через життєву скруту, то цей персонаж — хронічний алкоголік, що легко піддається чужому впливу, цілком інший тип людини.

Найцікавіше, що мало б з’ясуватися під час суду: жодного збитку насправді не було. Сільради отримували гроші від тих, хто обробляв зазначені землі насправді, єдине що, на думку прокуратури, платили їм незаконно. Але тоді питання про самозахоплення саме собою відпадає. Ба більше: якщо платила компанія «Барком», то хто тоді землю захоплював?

Тому суб’єкти, чиї права начебто порушено, не долучаються до справи. У них не питають, хто орав на їхніх землях, чи бачив хтось із них пана Лісового. Навіщо, коли є людина, готова визнати все! Адже маючи угоду про визнання провини, суд не зобов’язаний розглядати всі обставини справи. 

Головна біда нашої правоохоронної системи — вона не має на меті встановити істину. Її цікавить показник розкриття справ і, крім цього, можливо, ще й бакшиш. Обвинуватити ладні кого завгодно, аби закрити справу. А головний принцип судочинства полягає зовсім в іншому: хай десять винних уникнуть покарання, але щоб жодного невин­ного не було засуджено. А в нас все навпаки — якесь задзеркалля.

Крім того, є інші неправові наслідки, які ми не можемо довести, але хочемо принаймні зачепити (йдеться про можливість отримання хабарів правоохоронцями. — Авт.). 

Питання без відповіді

Варто особливо зауважити: надання землі в оренду з порушеннями далеко не завжди відбувається через злочинні наміри, не всі сільські голови й землевпорядники — такі злодії й хабарники, якими їх намагаються зобразити ЗМІ. Зазвичай причини їхніх дій прості й по-людському зрозумілі.

Землевпорядник села Павлів Радехівського району Львівщини Роман Гриневич розповідає про оті  203 га, які стали частиною кримінальної справи про самозахоплення, порушеної проти Сергія Дрогобецького (насправді землю обробляло товариство «Агро ЛВ Лімітед»):

— Ми хотіли наповнити свій бюджет, а земля пустувала. Ми, сільрада, її здали в оренду. Трохи порушили порядок, бо сільська рада не має права розпоряджатися землями за межами населених пунктів. Коли нам вказали, що це неправильно, ми цей договір розірвали. А з 2015 року право оренди цієї  ділянки виставили на аукціон, і аграрій з Радехівським держгеокадастром уклав правильний договір на її обробіток.

Тут було певне непорозуміння: ми ж думали, що можемо розпоряджатися землями на території, що належить до нашої сільради. Коли нам вказали, що не маємо на це права, то цей договір розірвали і більше таких не укладали. Хоч вважаю, що таке право сільські громади повинні мати, і не лише об’єднані, а й усі. Бо коли одні землі у межах населених пунктів, а інші — наші ж, але за межами, то ми можемо на них лише дивитися. А гроші ж потрібні: дорогу підлатати, на дитячий садочок — він у нас великий. І ще: нам має бути відшкодування на 156 тисяч гривень. Таке рішення є у Золочівській виконавчій службі. Але ж справу порушено у 2015 році за подіями 2014-го! То де гроші?

Питання, поставлене паном Романом, зацікавило і нас. Про гроші, які вираховують з пенсії Тараса Дутки, ми спитали у сільрадах тих сіл, де він начебто  обробляв землі.

Голова Новострілищанської селищної об’єднаної територіальної громади Жидачівського району, до якої входять кілька сіл, згаданих у справі, Галина Козяр уперше чує таке прізвище. До розмови долучається головний бухгалтер Любов Минурка: за її словами, до 2015 року землі на території громади обробляло за угодами товариство «Вінал Агро», про Тараса Дутку жодних відомостей у документах нема, так само і про гроші, які за рішенням суду з нього стягують з 2016 року нібито за завдані збитки. Цікаво, куди ж вони йдуть? Схоже, що відповідь на це запитання слід шукати аж ніяк не в селі.

На запит слідчого управління обласної прокуратури щодо використання земель, які згадано в обвинувальному акті у справі Дутки, Новострілищанська селищна рада дала відповідь про те, що договорів оренди на зазначені землі не укладали, а земельні ділянки у 2013—2015 роках використовувало ТзОВ «Вінал Агро» на підставі розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. З 2016 року те саме «Вінал Агро» придбало на земельних торгах право оренди двох із зазначених ділянок. І ще: «На території Новострілищанської селищної ради гр. Дутка Т.П. не проживав і не проживає, інформацією про договір оренди між Дуткою Т.П. та ТзОВ «Вінал Агро» селищна рада не володіє». Копія цієї відповіді є в редакції.

Розмова з сільським головою села Соколівка Жидачівського району Софією Ткач вийшла менш детальною, та головне, вона підтвердила кореспондентові «Урядового кур'єра», що про Дутку не чула, жодних справ з ним сільрада не мала і землі на їхній території він ніколи не обробляв. Що і треба було довести.

Тепер, наскільки нам відомо, прокуратура порушила кримінальну справу за фактом зловживань владою в обласному управлінні захисту економіки. Ось тільки Тарас Дутка і його адвокат нарікають, що розслідування просувається занадто повільно. Однак хочеться вірити, що справу буде доведено до кінця і винні таки постануть перед судом. Що вирішить, чим здивує нас чудотворний суд — то вже інша річ.