Пам’ятаю, в нашій сільській бібліотеці не вистачало дитячої літератури і щоб узяти книжку на кілька днів додому (читального залу не було), мені доводилося мало не навколішки  запевняти бібліотекарку Надію Федорівну Литовченко, що поверну книжку цілою і в домовлений термін. Тому був приємно вражений, коли нещодавно вперше завітав до офісу Полтавської міської централізованої бібліотечної системи. Там не тільки багато різноманітного чтива на різні смаки. Простора, з величезними вікнами будівля розташована в затишному місці, недалеко від тролейбусної зупинки. Усередині зроблено прекрасний ремонт, скрізь нові меблі, які ще пахнуть фарбою. Другий поверх поділено на зони: для читання, ігор, проведення заходів. Впадають в очі великі телевізійні екрани, нові комп’ютери. Насолоду відчуваєш навіть від самого перебування там. Про те, чи в таких самих умовах працюють і так само забезпечені філії Полтавської міської ЦБС, кореспондент «Урядового кур’єра» попросив розповісти її директора Тамілу ДУЗЕНКО.

«У Полтаві найпопулярніша саме українська книжка»

 Таміло Андріївно, сподіваюся, на полицях ваших філій стоять не тільки філософські твори класиків минулих століть?

— Ні. Хоч є люди, які читають «Капітал» Маркса й твори Леніна. Спеціально для них тримаємо примірники таких книжок. А комплектуємо фонди здебільшого сучасною літературою.

— Твори яких авторів нині найпопулярніші?

— У Полтаві тепер найпопулярніша українська книжка. У бібліотеці-філії №4, яка розташована на вулиці Європейській,141, у докарантинний період регулярно, двічі на місяць, проводили зустрічі з відомими українськими письменниками. Сюди навіть приїжджав Василь Шкляр, коли відмовився від Шевченківської премії.

До речі, заклад №4 один з найкращих в Україні, на всеукраїнському конкурсі бібліотек посів друге місце. Далеко за межами міста і області відома й наша бібліотека-філія №7, що у мікрорайоні Половки. Там створили гурток «Українські вечорниці», де спілкувалися, навчалися мистецтва вишивки люди поважного віку, а згодом він переріс у волонтерський загін «Невтомні бабусі».

Отож бібліотека в наш час — це не просто заклад, що зберігає книжки, це центр громади, де люди спілкуються, відпочивають, граються, дивляться фільми, отримують певні послуги.

Не знаю, як в інших обласних центрах, а в Полтаві всі бібліотеки мають доступ до інтернету. Із 2009 року ми виграли багато міжнародних грантів щодо комп’ютеризації, а потім і міська влада надала нам комп’ютерну техніку. Це дало змогу стати учасниками програми «Дія» Міністерства цифрової політики, безплатно навчати населення азів комп’ютерної грамотності.

— Чи є у вас відвідувачі у дні карантинних обмежень?  

— Читальні зали в нас досі не відкрито, а абонементи працюють із 10 червня. Так ось, за три тижні в нас зафіксовано майже 15 тисяч відвідувань. Читачі іноді стоять у чергах, аби тільки взяти потрібні їм книжки. І майже щодня нам телефонують, запитують, коли відкриються читальні зали.

Карантин став для нас викликом. Майже всі працівники бібліотек перейшли на дистанційну роботу. Переконатися, що ми працюємо не менш продуктивно, ніж до оголошення карантину, можна на нашому сайті, який ми створили власними силами, без залучення бюджетних коштів, лише за підтримки волонтерів десять років тому. За цей час кількість наших публікацій на ньому збільшилася у десять разів, його відвідуваність збільшилася до 600 за тиждень.

Найбільш відвідуваним сайт став саме під час карантину. Ми готували онлайн-презентації, буктрейлери, цікаві вікторини, матеріали з нагоди певних дат і заходів. Кожна наша бібліотека-філія має блог, сторінку в фейсбуці, ютуб-канал. Ми освоїли комунікативну платформу зум.

«Ця ситуація змусила нас значно більше працювати  в інтернеті»

— Тобто карантин вас усерйоз мобілізував.

— Ця ситуація змусила нас більше працювати в інтернеті. Ми пройшли підготовку на різноманітних онлайн-курсах і вебсемінарах. 20 наших працівників узяли участь у грантовому проєкті «Будинок Європи», де навчали керувати проєктами, спланувати подальшу роботу, і дехто навіть отримав за навчання стипендії.

— Яку допомогу бібліотекам надала Полтавська міська рада?

— Допомогу передбачено міською програмою розвитку культури. Крім того, з міської скарбниці фінансують проєкти-переможці бюджету партиципаторної участі. Бібліотека №4 отримала від міста обладнання в сучасному європейському стилі, інтерактивні дошки, телевізори й інше, потрібне для роботи, саме за перемогу в місцевому грантовому проєкті.

У такий самий спосіб позаторік нам вдалося відкрити сучасний коворкінг-центр в авіамістечку. Тепер там відбувається багато чудових заходів.

Нам давали обладнання й залучали нас до участі в загальноміських заходах. Наприклад, торік наша бібліотека-філія №9, що на вулиці Халтуріна, 19, була задіяна у святкуванні Дня мікрорайону Юріївка. Тепер у цій бібліотеці реалізуємо дуже цікавий проєкт «Бізона» (бібліотечна зона), створюємо ігрову територію для дітей.

— У Полтаві діють чотири дитячі бібліотеки. Як у них з відвідуванням?

— Вони не порожні. З’явилася навіть окрема категорія юних читачів, яку  називаємо «бібліотечними дітьми». Вони тільки зі школи приходять і відразу поспішають сюди, запитують, що в нас нового, який ми отримали свіжий журнал. У бібліотеку на Халтуріна навіть приносять музичні інструменти, створюють там гурти. Дуже цікава бібліотека, ми за час карантину забезпечили її прекрасними меблями. І в інших філіях з’явилося нове обладнання — кожна отримала мультимедійний засіб. А раніше він у нас був один на всіх.

Люблять діти, а також їхні батьки, дідусі та бабусі й дитячу бібліотеку на Подолі у провулку Ломаному, 16. Її завідуюча працює лише рік, а вже зуміла об’єднати довкола бібліотеки мікрорайон.

— Таміло Андріївно, а ви самі читаєте книжки?

— Звичайно. Тепер переважно дитячі — для онуків. З інших недавно прочитала «Брама Європи» Сергія Плохія, «Ґудзик» Ірен Роздобудько, дочитую книжку Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона «Чому нації занепадають». Іноді читаю в інтернеті.

«Продовжуємо комп’ютеризувати філії»

— А чому, на вашу думку, в земляків відродився інтерес до бібліотечних закладів?

— Тому що в Європі вони стали комунікаційними платформами між населенням і владою. Наші державні чиновники, політики, громадські діячі, буваючи за кордоном, бачать це  й переконуються, що бібліотечні заклади потрібні, що нині модно бути освіченим і культурним. Тож на нас стали більше звертати увагу, місто щороку надає нам чималі суми на поповнення фондів. Бібліотеки — це імідж влади. Протягом року сюди приходять 50 тисяч відвідувачів, і за тим, яка бібліотека, судять про інтелектуальний і культурний рівень її місцевих представників.

— Чи підтримують вас громадські організації?

— Громадська організація «Українська бібліотечна асоціація» надає нам кошти й адвокує наші інтереси перед центральною владою. У питаннях медіаграмотності співпрацюємо з Полтавським відділенням суспільної служби України. Його працівники навчили нас, як відрізнити фейк від достовірної інформації. Це було цікаво. Для нас провели серію семінарів, потім ми для своїх читачів. Із цією службою ми потім реалізували проєкти «Знай свої права» й інші, що стосуються правової тематики.

З ініціативи громадської організації ми створили історичний клуб, який став статусним. А ГО «Світло надії» на нашій базі реалізувала проєкт безплатного навчання полтавців англійської мови. І таких прикладів нашої спів­праці із громадськими організаціями можу навести десятки.

— Вирішення яких важливих питань у вас на часі?

— Продовжуватимемо ком­п’юте­ризувати філії. Нам треба зробити електронні каталог і квиток. Працюватимемо над бібліотечним програмним забезпеченням. Як швидко нам це вдасться, залежатиме від фінансування бібліотечної системи.

— А як полтавські бібліотеки забезпечені фінансово?

— Цього року на 90 відсотків потреби. А ось років п’ять тому цей показник становив усього 40 відсотків. Ми тоді отримували кошти тільки на заробітну плату та оплату комунальних послуг. А тепер у нас є можливість розвиватися, з’явилася  техніка.

— От якби ще бібліотекарям підвищили заробітну плату…

— Так. Але це не залежить не від нас і не від міської влади, оскільки ці питання — прерогатива уряду. Намагаюся комплектувати філії молоддю, вона більш мобільна, знає комп’ютерні технології. Але ж та заробітна плата, яку можемо запропонувати молодим спеціалістам, дуже маленька, — 5 тисяч гривень. Такі заробітки, звісно, їх не задовольняють. Тому в нас працюють тільки справді віддані бібліотечній справі люди.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

Директор Полтавської міської централізованої бібліотечної системи Таміла Дузенко каже, що в офіс тільки недавно завезли нові стелажі, бібліотекарі ще й книжки не встигли виставити. Фото надав автор

ДОСЬЄ «УК»

Таміла ДУЗЕНКО. Народилася в селі Селещина Машівського району Полтавської області. Закінчила Харківський державний інститут культури за фахом «бібліотекознавство та бібліографія».

З 1 серпня 1981 року працює в Полтавській міській централізованій бібліотечній системі на посадах бібліотекаря, методиста, заступника директора. З 1990-го — директор Полтавської міської ЦБС.

Заслужений працівник культури України.