Ця історія не йде з голови тривалий час: дві родини «ділять» не гроші й не житло, а… дитя. Останнім часом таких випадків усе більше: тато з мамою, розлучаючись, з’ясовують, хто з них кращий для дитини. Не раз чула нарікання деяких чоловіків, що дітей суд залишає жінкам несправедливо. Хоч логічно тут усе зрозуміло: доглядати дитину матері нібито годиться за біологічними законами. А чоловікам природно бути годувальниками, що в наш час у разі розлучення подружніх пар означає сплату аліментів.

У більшості випадків це влаштовує всіх. Навіть стало звичним, що батьки під час життєвих бур, котрі затоплюють сімейний човник, здебільшого воліють накивати п’ятами, прихопивши із собою аж ніяк не синів і доньок. Тоді як для жінки характерний вислів: «Забрала дітей і пішла до мами». Та між представниками і сильної, й слабкої статі, чиє сімейне життя дало тріщину, трапляються винятки: є чоловіки, котрі ставляться до батьківських обов’язків з усією відповідальністю, є жінки, для яких діти — зайвий тягар.

Прикладів маємо вдосталь. Кілька років тому був вражаючий випадок: у Чернігівському обласному соціальному центрі матері та дитини, створеному для жінок, котрі потрапили в складні життєві обставини, перебував… чоловік із немовлям. Молодий батько вправно купав, сповивав і годував сумішами крихітну донечку, мати якої, народивши дитину, здиміла без докорів сумління. Згодом стало відомо, що чоловік купив хату в селі, де й мешкає з дитиною. Донька називає його «мамою»…

Було таке, що чернігівський юнак усиновив знайдене під кущем новонароджене і цинічно викинуте маля. Хлопець вирішив, що нічого в житті не буває просто так. І вчинив, можливо, вперше в житті відповідально й по-чоловічому, знайшовши в собі достатньо людяності, щоб гідно сприйняти цей виклик долі. Навіть те, що потім деякі дівчата кривилися «І кому ти тепер із дитям потрібен?», не позбавило його бажання виховувати малюка. Напевне, це був своєрідний тест на життєву мудрість. І на моральні якості майбутньої обраниці, котра оцінить шляхетний вчинок хлопця.

Нещодавно пішла гуляти світом ще одна історія: молода жінка кинула тримісячну дитину й подалася до своєї матері, оскільки вирішила, що у 18 років більше хочеться гуляти, а не бавити немовля. Суд, зваживши всі обставини, залишив маленьку з батьком, зазначивши, що мати має право брати участь у її вихованні. Остання певний час не з’являлася в житті доньки, аж раптом «прозріла» й захотіла забрати малу до себе. Тепер готуються інші суди. Одна сторона звинувачує матір у бажанні забрати доньку, аби оформити інвалідність задля отримання додаткових коштів (у дитини виявилось захворювання, котре дає змогу це зробити), друга — звинувачує батька дівчинки в намаганні «відкосити» від армії. І знаєте, зважаючи на попередню поведінку матері, я б не сказала, що дитині з нею буде краще, «тому що вона жінка».

Загалом статистика свідчить, що на 150 одиноких матерів припадає один батько-одинак. У підсумку не так мало. І їхня кількість зростає. Три роки тому парламент навіть зрівняв у правах батьків-одинаків з одинокими матерями — татусі, які виховують дітей самотужки, мають право на ті ж пільги, що й мами. Отже, дитяча пісня про те, що тато може бути ким завгодно, але не мамою, все-таки не відповідає дійсності. Хоча в ідеалі найліпший варіант — той, який зображують діти на своїх малюнках: тато з мамою тримають за руки щасливого малюка. І ніхто його не ділить…