ЗАВДАННЯ

Вітчизняні науковці мають дослідити й адаптувати до українських реалій нульовий обробіток грунту

Віталій МЕДВЕДЄВ, 
академік НААН, 
для «Урядового кур’єра»

Про те, що Україна має багаті й родючі грунти, знають усі. При цьому мало хто, крім науковців, замислюється, чи вічні вони. На жаль, земля, як і здоров’я, має свій ресурс. Її треба берегти, як це роблять у всьому світі завдяки інноваційним технологіям. Як упроваджується одна з таких технологій — нульовий обробіток грунту, нещодавно розглядало бюро Президії Національної академії аграрних наук України. 

Слід зазначити, що це принципово нова для України технологія агровиробництва. Вона передбачає повну відмову від обробітку грунту під час вирощування польових культур і від численних стереотипів сучасного землеробства. А також потребує зміни структури сівозмін, системи добрив, захисту рослин і використання нових спеціальних сівалок, що під час роботи не порушують покривної культури тощо.

Чи приживеться  у нас?

Зважаючи на значне поширення нульового обробітку у світі, особливо на Американському континенті, й позитивні економічні й екологічні результати його впровадження, які вражають, в установах Академії закладено польові досліди для адаптації технології до різних природних і господарських умов України. Протягом 2008—2011 років у п’яти дослідних установах НААН проведено дослідження з прямої сівби, але його результати виявилися суперечливими й нестабільними за часом.

Річ у тому, що під час прямої сівби не було витримано особливостей нульового обробітку. Періодично вона переривалася поверхневим або глибоким обробітком. Тому переваги нульового обробітку, яких досягають, за даними багатьох закордонних досліджень, саме за рахунок підтримання постійного рослинного (живого чи мертвого) покриву, не взято до уваги. Адже акумуляція рослинних решток на поверхні й у верхньому шарі грунту зменшує поверхневий і внутрішньогрунтовий стік, поліпшує баланс органічного вуглецю та інших біогенних елементів, гальмує втрати гумусу й емісії газів із грунту, міграцію поживних речовин за межі кореневмісного шару грунту. За попередніми даними, в Україні є значні можливості для впровадження нульового обробітку грунту, але без широкої перевірки ефективності нової для країни технології її впровадження у виробництво неможливе.

Досліди вирішено закласти у межах лісостепової й степової природних зон (гіпотетично найсприятливіших для ефективного функціонування технології). Від нульового обробітку цілком виправдано очікувати зменшення дії руйнівних водно- і вітроерозійних процесів, раціональнішого використання вологи, усунення переущільнення у підорному і глибших шарах, знеструктурення, кірки, брил. Тобто негативних процесів, які поширені на чорноземних грунтах Лісостепу і Степу. Можливість за допомогою нульового обробітку секвеструвати органічний вуглець (тобто зберегти його від емісії й навіть із часом накопичити у грунті) — ще одна перевага цієї технології. 

Більше питань, ніж відповідей

Науковці обговорили широке коло питань, пов’язаних із потребою поглиблення знань про нульовий обробіток. Адже багато українських аграріїв взялися за його впровадження, але не дочекавшись віддачі та закінчення  перехідного періоду (4—5 років), відмовилися від цієї ідеї. А все через початково низькі врожаї та велику кількість бур’янів, які б за кілька років «задушила» поверхнева покривна культура. Що говорити, якщо у країні немає навіть обліку таких аграріїв. А, отже, науковці не можуть вивчити результатів їхньої праці.

Серед проблем, які відомі вченим і можуть виникати внаслідок упровадження технології, — агроекологічні, імплементаційні, нестача спеціальних сівалок та брак знань про них у фахівців, ускладнення соціальних проблем селян через збільшення безробіття тощо.

Фактично нульовий обробіток — це нова стратегія боротьби з бур’янами і хворобами, яка дає можливість заощаджувати на хімзасобах, а також захищає від забруднення підгрунтові води. Але все це може здійснитися, щойно науковці оцінять придатність конкретних грунтів для впровадження технології в Україні, знайдуть найбільш адаптовані покривні культури, підвищать  ефективність внесених добрив, знизять їхні втрати; виявлять реальний вплив технології на збільшення біорізноманіття, поведінку пестицидів і важких металів, стійких до розкладу органічних забруднювачів і загалом вирішать велику кількість важливих теоретичних і практичних питань. Оптимальне розв’язання цієї гострої дискусійної проблеми має спиратися на результати фундаментальних наукових досліджень.