Чергова публікація про стан у медійній галузі України розповідає, що відбувається нині на Луганщині — в області, де ціна правдивої інформації іноді вимірюється пролитою кров’ю. Першу публікацію про боротьбу за мізки людей на Донбасі дивись в «УК» №42 за 4 березня ц.р.

Ситуація в інформаційній сфері нині, на думку голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Сергія Гайдая, така: «поки що Україна програє. Можу навести один приклад, коли завершили міст у Станиці Луганській. Хороший міст, але були там деякі питання щодо перевищення вартості об’єкта. Тому ми звернулися у правоохоронні органи, щоб вони розслідували цей факт. І справді, було знайдено різницю між реальною вартістю об’єкта й тією, яку подали на папері. Це було оприлюднено. І одразу ж ми отримали перехоплення з тимчасово не підконтрольної території. Там говорили, що це гроші так званої республіки і буцімто вони дали нам на ремонт і будівництво, а ми взяли і вкрали частину грошей. Тобто пропаганда просто божевільна!» — розповів керівник краю на одному з телеканалів.

Життя у паралельній реальності

Зрозуміло, жодних грошей від самопроголошеної республіки на цей важливий для регіону об’єкт не надходило. А ось люди з того боку Сіверського Дінця перебувають під враженням від контрасту високого рівня цивілізації з українського боку Станично-Луганського КПВВ та протилежного. А з огляду на те що, за словами Сергія Гайдая, «вздовж лінії розмежування чути сигнал усіх сепаратистських FM-радіо, аналогічна ситуація з російським телебаченням», то логічне прохання очільника Луганщини до Секретаря РНБО України про сприяння в питаннях захисту інформаційного простору області. До того ж Луганщина невдовзі отримає три потужні цифрові передавачі як міжнародну допомогу. Також тут кажуть про плани встановлення ретранслятора в Бахмутівці, який дасть змогу луганчанам дивитися два російськомовних канали з України: інформаційний UA:TV1 та розважальний UA:TV2.

Щоправда, нині на тимчасово окупованій території вибудувана чітка система пропаганди, фінансування якої з бюджету «республіки» тільки зростає. За неофіційними даними, на окупованій частині Луганської області фінансування регіональних ЗМІ становить 40 мільйонів рублів щомісяця. Основа системи пропаганди, яка існує на ці гроші, — штампування фейків про життя в Україні. Експерти нарахували вже 12 «векторів» та «ідеологічних установок», які періодично спускають журналістам на окупованій території. Головні теми: «На Україні гірше» (граматика оригіналу) та «У всьому винна Україна». «Вектори» діляться на «підтеми» на кшталт «тарифного геноциду» чи орієнтовані на солдатських матерів нісенітниці, що «бійців женуть на забій».

«Найголовніше, що ми знаємо про роботу їхньої пропаганди — вони просто імплементували старі радянські системи. У них витрати на ЗМІ в десятки разів більші, ніж в Україні загалом і в Луганській області зокрема. Виходить майже 30 газет на постійній основі. В інтернеті через провайдерів відключили всі українські сайти. Там уже шість років немає українського сигналу ТВ та радіо.

«У нас немає, не було і, схоже, не буде державної політики щодо ЗМІ. Це просто катастрофа!» — каже незалежний медіаексперт.

У чому наша принципова відмінність?

Але звідси виникає питання: чи має бути такою самою і наша пропаганда?

«Залежно від того, на що спрямовано роботу. Пропагандисти в «ОРДЛО» давно працюють з огляду на тео­рію емоційного інтелекту. Тобто їхня увага зосереджена на сильних емоціях й ницих інстинктах передовсім. У нас ЗМІ капіталізовані, а оскільки вони приватні, то основний принцип роботи — продати контент. До того ж ми в різних ситуаціях. Вони повністю закрилися в інформаційному просторі, відгородились інформаційним парканом і роблять у себе, що хочуть. У нас такої змоги немає. Ми діємо за умов, що треба якось проникнути за цей інформаційний паркан», — розмірковує медіаексперт, який уже шість років ретельно аналізує контент.

Ще одне закономірне запитання: а що ми знаємо про ту територію й тамтешніх слухачів і глядачів?

«Припускаємо, що там більшість — пенсіонери, і це більш-менш об’єктивна інформація. І другий момент — там змінюється демографічна картина, бо вже осіла значна кількість росіян, які приїхали на Донбас воювати. Багато з тих, хто мобілізовувався, залишаються там жити. Вони можуть і поїхати звідти, але їхні діти залишаються. А ще у ротаційному режимі там живуть і працюють кримчани», — розмірковує експерт.

А чи можуть підтвердити такі спостереження дані перепису населення, проведеного там? Достовірні джерела повідомляють, що підсумків його поки що немає, а всю зібрану інформацію передано до російського Ростова. Проте підсумки підрахунку, є припущення, зіграють певну роль як аргумент у разі можливого проведення виборів на тій території. Розглядають питання, скільки народних депутатів може делегувати та територія до Верховної Ради України.

«Явка під час перепису населення там була дуже низькою. Але така явка дає змогу домалювати потрібні цифри. Тому підсумків перепису поки що так і не оголошено», — запевняє медіаексперт.

А поки що пропаганда в «ОРДЛО» продовжує штампувати фейки про Україну в межах позначених «векторів». Щоправда, якщо порівнювати 2014 рік і сьогодення, то вони трохи інші. Адже попри так звану торгову блокаду поліпшилося сполучення поміж територіями. І тому люди приїжджають в Україну і бачать, що тут немає ні танків Абрамса, ні афроамериканців у формі НАТО. Тому пішла в небуття кривава неправда військового зразка.

Натомість ідеологи цинічної брехні переключаються на більш глобальні речі. Запевняють, що економіка України тріщить по всіх швах. Мовляв, країна має несамостійних керівників, тому стоїть на порозі хаосу через незрозумілі відносини з ЄС і ось-ось стане колонією Заходу.

Що ж робити далі?

«Моя позиція: якщо в загальнодержавному вимірі й потрібна стратегія роздержавлення ЗМІ, то для Донецької й Луганської областей у цьому плані має бути особлива політика. Скажімо, у кропивницьких ЗМІ можуть працювати хто як хоче; хто сильніший, знайде свою комерційну нішу, і питання буде лише в тому, чи більшим буде наклад. У цьому разі спрацьовують виключно закони економіки. Але на Донбасі інша ситуація. Держава хоче якщо не наступати, то зберегти ці землі. Для цього потрібна державна інформаційна політика. І це завдання держави, а не приватного власника», — наголошує медіаексперт.

Щодо анонсованого українського телеканалу, орієнтованого на територію «ОРДЛО», в обізнаного з реальною ситуацією на Луганщині фахівця власна думка.

«Транслювати інформацію із сайтів «Цензор» або «Українська правда»? Мабуть, її там просто ніхто не слухатиме. Треба дивитися правді в очі. І це не щось невідоме, що поміж нашою територією і загарбаною багато крові, причому з обох сторін. Справедливо чи ні, але в багатьох є родичі, які загинули, і це екстраполюється на Україну. Треба це враховувати.

Мені здається, спочатку в роботі на «ОРДЛО» має бути українське радіо з якісною музикою. І все. Таку музику й нині там слухають, бо це те, що не викликає відрази, заходить через базові емоції. Далі маленькими крапельками треба вливати інформацію, та не таку, що побудована на протиставленні. Мовляв, ви погано живете, а ми добре (вони краще знають, як живуть, і якщо ми станемо оцінювати, обов’язково потрапимо в халепу). Варто просто подавати позитивну інформацію про життя України. Наприклад, підписано певну угоду з ЄС, і тепер ваші діти можуть поїхати туди вчитися, а не сидіти в Краснодоні й пити оковиту, бо працювати ніде через те, що чергова шахта закривається.

Одне слово, якщо наша мета — об’єднати території, то це має бути розповідь про можливості для людей.

Ми повинні пробиратися туди маленькими кроками. І на це знадобляться роки. Миттєвого результату чекати не варто».

Уляна ДАВИДЕНКО
для «Урядового кур’єра»

А ТИМ ЧАСОМ

Хоч ситуація непроста, у прифронтовій Луганській області поступово крок за кроком реалізовують різноманітні заходи для пришвидшення інформаційної реінтеграції Донбасу.

«У зв’язку з воєнними діями на непідконт­рольній території області залишилися великі підприємства та засоби масової інформації, зокрема 44 телерадіоорганізації. Більшість із них працюють і далі, транслюючи російські або місцеві сепаратистські телеканали. Для порівняння: на підконтрольній території нашого краю тільки чотири місцеві телерадіокомпанії, зокрема філія НСТУ телерадіокомпанія «UA: Донбас», та 16 місцевих друкованих видань, загальний щомісячний наклад яких становить менш як 100 тисяч примірників», — коментує ситуацію в інформаційному просторі регіону заступник директора департаменту масових комунікацій Луганської обласної державної адміністрації Альбіна Кушелева.

Ще кілька цікавих цифр для розуміння місцевих реалій. За неофіційними даними, на окупованій частині Луганської області фінансування регіональних ЗМІ становить суму, яка протягом п’яти років гібридної війни перевищила 2 мільярди рублів, або 37,5 мільйона доларів США. А на підконтрольній українській владі території області на інформаційну політику витрачено 11,5 мільйона гривень, або близько 460 тисяч доларів США.

Однак навіть попри недостатнє фінансування, на Луганщині було відновлено мовлення обласного телеканалу, який згодом перетворено на філію НСТУ «UA: Донбас», побудовано телевізійну вежу в Новоайдарському районі, сигнал якої приймають в окупованому Луганську. Розпочато створення системи малопотужного FМ-радіомовлення у 18 населених пунктах області поблизу лінії розмежування. Відновлено вихід обласної газети. А тому завдяки цьому стан справ у медіапросторі, як і загальна суспільно-політична ситуація в регіоні, поступово змінюються.

«Очільник Луганщини Сергій Гайдай звернувся до РНБО щодо забезпечення області комплексами придушення ворожого сигналу. Разом із завданням захисту інформаційного простору та протидії пропагандистській агресії РФ нині поставлено завдання інформаційної реінтеграції тимчасово не підконт­рольних територій. Передбачено 100-відсот­кове покриття території області сигналом українських теле- та радіоканалів, зокрема російськомовних, які прийматимуть на окупованих територіях. Ще заплановано збудувати телевежу в Попаснянському районі, розмістити додаткові ретранслятори на об’єктах Концерну РРТ», — розповідає про перспективні наміри Альбіна Кушелева.

А важливість цього напряму роботи підтверджує й те, що ці пріоритети ввійшли у сформовану регіональну цільову програму інформаційної реінтеграції та розвитку інформаційної галузі Луганської області на 2020––2023 роки. Реалізація необхідних технічних рішень дасть змогу луганцям, які мешкають по той бік лінії розмежування, дивитися програми проукраїнського телеканалу «Дім».