«Ми дали відсіч тим, хто зазіхнув на нашу свободу!»

Олена ПАВЛОВА,
керівник міжнародного
благодійного фонду
«Без кордонів», м. Вінниця:

— Коли 23 роки тому Україна здобула Незалежність, моя бабуся, запекла націоналістка на прізвище Андрієвська, наполовину полька, на чверть росіянка, заплакала від щастя. Вона сказала, що щаслива дожити до цього дня. Народившись у 1914 році, переживши дві війни та голод, розмовляючи принципово українською мовою, вона чекала цієї події все своє життя.

Коли смерть хлопців цієї зими сколихнула всю країну і спонукала мене вийти на Майдан у моєму місті, а згодом і поїхати у Київ, я зрозуміла, чому вона плакала. Вона все життя чекала, а я дочекалась.

Ми тепер лише розуміємо, що таке справжня Незалежність. З відповідальністю, з болем за втратами, із трепетним ставленням до миру та злагоди. Незалежність, як і державність, була десь за межами повсякденного життя, в іншому вимірі. А тут в одну мить опинилась у серці кожного.

Нині, коли волонтери постачають усім необхідним вояків, коли громади маленьких та великих міст і сіл самотужки збирають фури з продуктами більші, ніж іноземні гуманітарні допомоги, коли вчорашні хлопці, що не вміли тримати зброю в руках, ціною власного життя рятують побратимів, приходить усвідомлення, що держава — це саме ми. І життя твоєї держави стає віддзеркаленням того, як живеться кожному з нас. Завдяки нашим небайдужим підприємцям, городянам і селянам ми робимо щодня неможливе.

23 роки ми виношували свою Незалежність. Вона виросла, змужніла, загартувалась і дала відсіч усім тим, хто так нещадно її намагався зламати. Тепер ми — єдиний народ, єдина земля, єдина країна. І виборюємо це щодня, щогодини. І обов’язково переможемо, я в це вірю!

«Для нас патріотизм — не пустий звук»

Сергій ТЯГЛИЙ,
нейрохірург, кандидат
медичних наук, головний
лікар обласної клінічної
лікарні, м. Запоріжжя:

— Нині, на 23-му році Незалежності нашої держави, українська нація проходить страшні випробування на єдність і міцність у горнилі війни, сплачуючи надто високу ціну за своє право на волю. Ми більше не маємо жодних ілюзій: Україна воює за свою Незалежність. І наші хлопці найвищою ціною — власним життям — обстоюють у жорстоких боях майбутнє Батьківщини.

Запорізька область — прифронтовий регіон. До нас стікаються біженці. Скалічених на війні бійців привозять сюди до польового шпиталю, де їм надають медичну допомогу. Наша лікарня постачала туди медикаменти й різноманітні медичні засоби, допомагала облаштовувати операційні.

За понад 30 років роботи в медицині я, здавалося, бачив і пережив чимало. Та багато того, з чим медикам доводиться стикатися тепер, не описано у жодному підручнику. І для наших лікарів часто чиєсь врятоване життя стає професійним подвигом.

Та найвищий подвиг щодня здійснюють наші захисники. Вони проходять такі випробування, які порівнюють із пеклом. Але свідомі своєї високої жертовності, бо це покоління незалежних, покоління патріотів.

Нашу молодь уже не можна зламати. Українська нація пробудилася, їй не можна видалити пам’ять і змусити капітулювати. Покоління Незалежності — це надія держави і гарантія її відродження. Держави перестають існувати не внаслідок завоювань чи банкрутства. Вони вмирають, коли втрачають віру своїх громадян. Попри все, Україна встигла виховати покоління, для якого патріотизм — не пустий звук.

Щиро вітаю всіх нас із народженням в нашій державі свідомої своєї Незалежності нації і як лікар бажаю всім насамперед міцного здоров’я. Переконаний, що попри жодні погрози ми не зупинимося, доки Україна знову не буде єдиною — від Києва до Сімферополя, від Ужгорода до Донецька.

«А ти український громадянин?»

Андрош БІДЗІЛЯ,
заслужений архітектор України,
лауреат Державної премії в галузі
архітектури, м. Луцьк:

— Маємо безпрецедентний в історії людства випадок, коли народ здобув свій державний суверенітет без єдиного пострілу. І це прекрасно! Бо кожен отримав можливість реалізовувати себе на користь своїй країні й народові. Нині беру на себе відповідальність і особисто приймаю рішення, для чого у радянські часи треба було їздити по столицях і чекати на візу можновладців місяцями.

Але здобуття Україною державного суверенітету має й гіркий присмак. Наслідки революційного романтизму початку 1990-х стали для більшості людей гірким похміллям. І ще раз підтвердили банальне: «Революції починають ідеалісти, роблять романтики, а використовують негідники!» Які стратегічні пріоритети після Революції гідності бачу на найближче майбутнє?

По-перше, ми, українці, маємо почати довіряти професіоналам у своїх галузях. Для цього суспільство має комплектувати владу за професійним, а не за партійними квотами. Справжній професіонал навіть за великі гроші не опуститься «нижче плінтуса», як це нині буває з тими, хто отримав владні повноваження і відчуває себе каліфом на годину. Маємо навчитися бачити, що той чи інший управлінець або політик вже зробив у житті. І не вірити солодким обіцянкам популістів.

По-друге, в державі паралельно з персональною має відбутися й економічна люстрація. І щоб не було прихованих конфліктів інте?ресів на державній службі, потрібно оприлюднити імена фактичних власників усіх бізнесів, зокрема й прихованих за різноманітними схемами. Тоді й стане зрозуміло, хто і що лобіює на певних щаблях влади.

І, по-третє, після закінчення війни на сході українське суспільство має належно оцінити економічний і організаційний внесок кожного українського багатія в перемогу в цій війні. А тоді й подивитися, чи були вони чесними за законами України, чи це українські громадяни.

«Сьогодні ми складаємо іспит на самостійність»

Вячеслав ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ,
депутат Чернівецької обласної ради,
Буковина:

— Святковий для Чернівецької області день, який щороку урочисто відзначаємо, — день Буковинського віча. 3 листопада 1918 року велелюдне народне зібрання на Центральній площі Чернівців проголосило возз’єднання Північної Буковини з Великою Україною, виконуючи давню волю буковинців. Але тільки з перемогою над гітлерівським фашизмом землі Буковини та її люди, споконвічні українці, змогли стати рівною серед рівних часткою України. Тому слова «Єдина країна» наповнені для Буковини особливим змістом.

А День Незалежності — це свято, до якого буковинці йшли довгою історією перебування в чужих імперіях.

Мій батько безвусим юнаком воював на фронтах Великої Вітчизняної війни. Я змалечку розумів, що таке мир, і знав йому ціну з батькових розповідей про воєнні жахіття і важкі солдатські дороги. Ніколи не міг уявити, що війна торкнеться нас своїм хижим крилом.

Цього року День Незалежності ми зустрічаємо у збройному протистоянні на сході країни. Біль Донецька і Луганська — це і біль Чернівців. Як тільки над країною зависла тінь війни, сотні наших юнаків з усіх сіл і міст області взяли в руки зброю і добровольцями пішли захищати східні кордони України. Буковинці з честю виконують свій громадянський обов’язок, виборюючи в боях цілісність нашої держави у складі військових підрозділів Національної гвардії. На Буковині розгорнуто масштабний волонтерський рух.

Ми схиляємо голови в скорботі й безмежній пошані за тими військовослужбовцями, що у цій неоголошеній війні віддали свої життя за Україну. Серед них чимало й буковинців. Їхні імена, як і імена героїв Небесної Сотні, кличуть нас до згуртування, до ухвалення справедливих рішень — від Верховної до кожної сільської ради — на благо України. Нині ми складаємо іспит нашій самостійності. Ми достойно вийдемо з цих випробувань сильною нацією — великим народом!

«Ми живемо і житимемо у своїй державі»

Василь ГОЛОБОРОДЬКО,
поет, лауреат Національної премії
України імені Т. Шевченка, Луганщина:

— Тривалий час усім здавалося, що Незалежність наче з неба впала на українське суспільство. Наче то сталося в результаті якогось неминучого розпаду колишньої імперії. І дехто вважав, особливо у Росії, що це щось випадкове і тимчасове. І особливо у нас на Луганщині поширювалися такі думки. Влада весь час намагалася повертати погляд населення назад, до радянських часів. Ані топоніміки не змінили, ані пам’ятників не познімали, хоч були укази двох президентів про ліквідацію радянської символіки. Тобто жили в тій самій радянській атмосфері. Вважали, що в Києві все тимчасове, а подумки оберталися щоразу до Москви.

Утиски російськомовного населення — цілковита нісенітниця. У нашому краї страждали саме українці. Державна мова, телебачення, газети, школи — все було для російськомовних. І наслідки такої політики тепер відчутні для всієї країни! Навпаки, українськомовне населення піддавалося обмеженню прав, які записано в Конституції.

А тепер усім зрозуміло, що наша Незалежність — історична потреба суспільства. Тож її захищати йдуть не тільки віськовозобов’язані, а й багато добровольців. І захищають вони права людей, які записані в Конституції.

За те, щоб Луганщина залишилась українською, віддано стільки життів! І нарешті тут люди зрозуміли, що Незалежність — це всерйоз. Тож і цінуватимуть свою державу тепер більше.

А коли це все закінчиться, має змінитися саме політика добросусідства. Має бути реалізація прав українців. Треба зробити нормальний перепис населення, провести роботу, щоб громадяни навчали дітей в українських школах, щоб знали, що живуть у своїй країні. Відтепер ми просто приречені на щастя, бо проживатимемо долю кожного, хто захистив нашу державу і нашу Незалежність.

«Новій Україні бути!»

Олександр ШЕВЧЕНКО,
народний депутат України,
м. Івано-Франківськ:

— Вороги України ще кілька місяців тому сподівались, що на руїнах України криваві путіни і гіркіни насаджуватимуть свій «рускій мір» та створюватимуть Новоросію. Не вийшло. Ми святкуємо 23-тю річницю Незалежності нашої великої, нашої величної країни єдиною незламною нацією.

Так є і так буде! Українські патріоти об’єднались довкола національних святинь. Традиційним гаслом вояків Української Повстанської Армії «Слава Україні! — Героям Слава!» тепер вітають одне одного громадяни України на сході й заході, на півночі й півдні держави.

За лічені місяці постала боєздатна українська армія. Бійці батальйонів Національної гвардії прийняли на себе люту атаку сепаратистів, втримали позиції і звитяжно захищають територію і кордони України. Герої гори Карачун, герої Савур-могили підхопили святий переможний прапор дідів-прадідів, захистивши мирне життя українських міст і сіл.

Ми зрозуміли, що маємо сили не лише для Революції гідності. Ми в змозі збудувати нову, сучасну Україну, яку поважатимуть у світі. Нинішній День Незалежності відзначаємо вже не за офіційною інерцією, а з ясним переконанням: новій Україні бути!

Проте нова епоха нашої історії потребує значних зусиль від кожного з нас. Новим змістом має наповнитися діяльність вищого законодавчого органу країни. Жодних проявів лобізму, кулуарних домовленостей, обстоювання вузьких партійних інтересів. Ці внутрішні вороги державності не гірше за зовнішніх знекровлювали країну, гальмували її соціально-економічний розвиток. Народ захистив європейський вибір і демократичні цінності. Ця перемога далася нелегко, ціною життів героїв Небесної Сотні. Відтепер тільки державницькі інте?реси повинні бути наріжним каменем законотворення, проведення реформ в економіці й адміністративному устрої країни.

Слава Україні! Героям Слава!