В Україні на опалення витрачають у 3—5 разів більше енергії, ніж у Чехії, Польщі чи Німеччині, де температурно-кліматично умови майже ідентичні з нашими. Фахівці вважають, що у вітчизняних системах комунального централізованого опалення 15% тепла марнують у котельнях, приблизно 25% — у тепломережах і аж 60% — у багатоповерхівках, де ні стіни не утеплено, ні вікна й двері не замінено на енергоощадні. Тому масове встановлення будинкових лічильників тепла — перший крок до економії енергоресурсів, здешевлення житлово-комунальних послуг та енергетичної безпеки держави.

Доступ до лічильників — також питання відкрите. Фото з сайту provce.ck.ua

Найвужче  місце — житлові багатоповерхівки

Звично розповідаючи, що в Україні для потреб населення вистачає газу вітчизняного видобутку, політики чомусь ігнорують інтереси людей, що мешкають у будівлях, які опалюють комунальні котельні. У приватному будинку нескладно утеплитися і знижувати температуру в періоди, коли вся родина не вдома, що дає змогу економити споживання блакитного палива. Натомість у багатоповерхівці навіть затратні встановлення металопластикових вікон та обшиття зовнішніх стін окремої квартири теплоізоляційними плитами лише підвищать комфортність проживання, але жодним чином не вплинуть на вартість опалення у платіжці.

Штучний поділ українців на тих, хто спалює газ в індивідуальних опалювальних котлах, і тих, хто фактично є заручником централізованих систем опалення, уже спровокував масовий поквартирний перехід на автономне опалення. Саме за часів, коли блакитне паливо для населення коштувало удвічі дешевше, ніж для котелень комунальної теплоенергетики і, відповідно, для жителів підключених до них багатоповерхівок, найбільш заможні, пробивні і вхожі до владних кабінетів люди правдами і неправдами від’єднували свої помешкання від дорогої послуги. Нині в Житомирі 16% квартир у багатоповерхівках із централізованим опаленням уже на автономному опаленні, яке досить часто зводиться до його фактичного відключення господарями та обігріву оселі за рахунок тепла сусідніх квартир.

Тепер газ для населення і комунальної теплоенергетики коштує однаково дорого, що нарешті зробило централізоване опалення конкурентоспроможним і стимулює процес масштабної термомодернізації, з яким Україна запізнилася на десятиріччя. Саме обладнання багатоповерхівок лічильниками тепла має спонукати їхніх мешканців до спільних дій для економії тепла і відповідно зменшення сум у платіжках.

Рагу з конини  і жайворонків

За офіційною статистикою, на Житомирщині 83% багатоквартирних житлових будинків оснащено вузлами комерційного обліку теплової енергії, тобто лічильниками тепла. Натомість цей показник для нежитлових будівель (бюджетних установ, бізнесових структур тощо) лише на рівні 50,5%. Можна було б тільки порадіти за місцеву владу, яка набагато активніше переймається інтере­сами земляків, ніж навіть підприємці — економією власних коштів, якби не істотне «але».

Аналіз даних в областях станом на березень цього року, оприлюднений департаментом систем життєзабезпечення та житлової політики Мінрегіону, засвідчує, що серед 22 областей України (без Донецької і Луганської, які зі зрозумілих причин не показові) в 11 рівень оснащеності нежитлових будівель лічильниками тепла вищий, ніж житлових. Ще в дев’яти областях і місті Києві менший, однак істотно не відрізняється. Наприклад, на Вінниччині і Сумщині різниця становить відповідно 0,6% і 0,9%, а на Харківщині, Запоріжжі і Дніпропетровщині — у межах 10,2—14,9%.

Винятки із загального правила — Черкащина і Житомирщина. У першій за майже стовідсоткової оснащеності житлових багатоповерхівок лічильниками тепла цей показник для нежитлових будівель становить лише 69,2%. Ще більший розрив на Житомирщині, де показники між житловим (83%) і нежитловим (50,5%) секторами різняться на 32,5%, тобто майже на третину!

Відразу виникає припущення, що такий виняток має цілком об’єктивне підґрунтя, бо дивує, що Житомирщина, яка донедавна відставала, стрімко вирвалась у середнячки. Мимоволі спадає на думку жарт про рагу з конини та жайворонків, у якому обидва інгредієнти в однаковій пропорції: туша коня на тушку однієї пташки. Тим більше, що багатоквартирний будинок — це і двоповерхівка на кілька родин, і велетенська будівля на 12—15 під’їздів, де з технічних причин одним лічильником тепла на всіх не обійтися.

Здогадка не лише підтвердилася, а й доповнилася кількома складовими чиновницької винахідливості. З’ясувалося, що чимало житлових будівель, приєднаних до централізованих систем комунального опалення, рішенням міських рад визнано такими, де встановлення лічильників тепла не доцільне. У Житомирі таких будинків лише 7,3%, трохи більше в Новограді-Волинському — 17,8%. Зате в Коростені і Бердичеві аж 38,3% та 62,2% житлових будівель із централізованим опаленням такі, де запроваджувати облік тепла не будуть, що на цілком законних підставах дає змогу відзвітувати про справну цифру.

Варто пояснити, що у Бердичеві справді серйозні проблеми зі старими житловими будинками ще навіть дореволюційного (царських часів) спорудження, а в робітничо-промисловому Коростені донині експлуатують двоповерхові бараки. Зрозуміло, що такий житловий фонд доцільніше знести, ніж модернізувати чи оснастити лічильниками тепла.

Однак хтось із чиновників мав би подумати, що, образно кажучи, хата на курячих лапках і дев’ятиповерхівка на 12 під’їздів — явно з різних вагових категорій. У цій ситуації набагато об’єктивніший показник загальної житлової площі. Підтвердження цього — отримана в комунальному підприємстві «Житомиртеплокомуненерго» інформація, що в обласному центрі облік тепла за показниками будинкових лічильників запроваджено на 55% житлових площ. Тож дивний феномен Житомирщини, немов казкова карета Попелюшки, перетворився на гарбуз чи, точніше, підтвердження загального правила, що оснащеність житлових і нежитлових будівель у більшості областей майже на одному рівні, зумовленому суто регіональними причинами, які однакові і для місцевого бізнесу, і для бюджетної галузі.

Хто порахує лічильники…

Не менш цікава ситуація і з кількістю вузлів комерційного обліку тепла. За офіційною звітністю, їх у житлових будівлях Житомира аж 710 штук. Насправді, як вдалося з’ясувати, майже на сотню менше.

Ще за попередників нинішньої міської влади в обласному центрі ввели в експлуатацію 195 лічильників тепла, десять з яких вийшли з ладу, а решта морально і фізично застаріли, через що потребують модернізації або заміни. Ще 396 вузлів комерційного обліку запрацювали в житлових багатоповерхівках останніми роками. Причому під час закупівлі техніки керувалися рекомендаціями НКРЕКП (Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних послуг) про не перевищення граничної вартості обладнання, внаслідок чого фактичний вибір був без вибору. Заявленим умовам відповідала продукція лише одного вітчизняного підприємства, до того ж на той час ще вкрай недосконала. У результаті приблизно 40% встановлених лічильників за період гарантійного терміну експлуатації побували в ремонті та були модернізовані коштом виробника.

Ще 119 вузлів комерційного обліку енергії заплановано встановити в індивідуальних теплових пунктах, масштабну програму спорудження яких ухвалила міська влада Житомира. Із цієї кількості лічильників змонтовано лише 46, введено в експлуатацію 6 штук, зате відзвітовано як про робочі за всі 119.

…та встановить правила?

Мета оснащення багатоповерхівок будинковими приладами обліку тепла — не процес заради процесу, а стимулювання бережливості та отримана внаслідок цього економія. Особливо важливо це для Житомира, де вже істотно оновлено тепломагістралі і завдяки масштабній модернізації котелень середній коефіцієнт корисної дії котлів доведено до рівня 88—92%. Це зменшило загальний обсяг втрат тепла та скоригувало їх звичний розподіл. Фахівці вважають, що тепер у Житомирі частка всієї викинутої у прямому значенні слова на вітер енергії в котельнях на рівні 10%, на теплотрасах — 15%, а решту 75% втрачають у багатоповерхівках.

Без будинкових лічильників тепла основну складову цього марнотратства розділяють між всіма опалюваними об’єктами пропорційно їхній площі. Насправді що менше порядку в домі, то більше вкачують у нього тепла, щоб компенсувати втрати через вибиті шибки на сходових клітках, відкриті всім зимовим вітрам горища і підвали, не утеплені стіни.

Не дивно, що в нових багатоповерхівках встановлення лічильника тепла забезпечує істотну економію, а в панельних хрущовках викликає обурення мешканців космічними рахунками за далеко не комфортні температури. Саме тут мала б сказати вагоме слово держава, якій вигідніше раз надати кошти на утеплення квартир тих громадян, які отримують житлово-комунальні субсидії, ніж кожного опалювального сезону марнувати значно більше на виплату допомоги. Решті мешканців слід надати доступні кредити, які, за великим рахунком, забезпечать не лише економію витрат на опалення квартир конкретних містян, а й енергетичну безпеку країни, цеглинкою якої є будинкові лічильники тепла.

Вони, до речі, мають перебувати на балансі постачальника послуги, а не у спільній сумісній власності мешканців, як передбачає Закон України «Про комерційний облік теплової енергії», бо це навіть не водомір чи електролічильник, а набагато складніший і дорожчий прилад. Не менш важливо, щоб налагодження обліку тепла відбувалося як мінімум паралельно із підвищенням енергоефективності будівель. Без виконання цієї умови все завершиться черговою кампанійщиною, бо вже нині чиновники звітують майже про 80% житлових багатоповерхівок в Україні, обладнаних вузлами комерційного обліку енергії, а на практиці від цього майже жодної користі людям і країні.