Директор НДІ праці
і зайнятості населення
Тетяна КІР’ЯН

За оцінками МОП, рівень «тіньової» зайнятості в Україні становить близько 9%. З одного боку, недоотримує бюджет, з другого — наймані працівники, які одержують зарплату без офіційного оформлення. Адже з несплачених соціальних внесків їм не нараховують ні лікарняні, ні (в майбутньому) пенсії. Як змінити такий стан справ? Думками з цього приводу з «Урядовим кур’єром» поділилася директор НДІ праці і зайнятості населення, академік Академії економічних наук України, професор Тетяна КІР’ЯН.

— Тетяно Михайлівно, чи можна визначити, скільки ж грошей платять українцям у конвертах?

— Так, загалом можна. За інформацією Міністерства економічного розвитку і торгівлі, рівень «тіньової економіки», обчислений за методом «витрати населення — роздрібний товарообіг», становив у 2012 році приблизно 45% ВВП. Витрати населення на придбання товарів і послуг — 1179,1 мільярда гривень, тоді як офіційно зареєстрований обіг роздрібної торгівлі лише 804,3 мільярда. Тобто різниця між витратами населення на товари і послуги та обігом роздрібної торгівлі становила 374,8 мільярда гривень. Оце і є ті кошти, з яких ні податки, ні соцвнески не були сплачені.

— Про подолання «тіньової» зайнятості і легалізацію зарплат ми говоримо вже давно, але, погодьтеся, віз і нині там.

— Насамперед зауважу, що й причини високого рівня «тінізації» української економіки не змінюються. Основна з них — неефективний інституціональний базис регулювання підприємництва та незадовільні умови, в яких наші підприємці працюють. І саме ситуацію з інституційним розвитком України визнано експертами Всесвітнього економічного форуму ключовою проблемою, яка призводить до низької конкурентоспроможності та високої «тінізації» української економіки.

Крім того, специфікою «тінізації» ринку праці в Україні є поширеність комбінованих форм оплати праці, тобто коли частину зарплати люди отримують легально, а частину — у конвертах.

Проблему варто розв’язувати у двох напрямах. Перший — це легалізація зарплати через ліквідацію «тіньової» економіки; другий — легалізація зарплати у конвертах.

— Тоді, мабуть, по порядку. Як вплинути на роботодавців, які не хочуть оформляти працівників?

— Зауважу, що кількість тих, хто працює без оформлення, щороку зростає. Найгірша ситуація на селі. Там на таке погоджується дві третини найманих працівників. Загалом, за даними Держстату, нині кожен п’ятий зайнятий у неформальному секторі. А це свідчить про деформацію соціально-трудових відносин, про порушення роботодавцями Кодексу про працю.

У цьому напрямі основні заходи щодо легалізації «тіньової» економіки мають бути спрямовані на посилення державного контролю та податкової дисципліни; створення додаткових легальних робочих місць, спеціальних програм для працевлаштування молоді; посилення валютного контролю як протидії «втечі капіталу»; боротьбу з корупцією та відмиванням «брудних» грошей; відстеження на макрорівні динаміки податкового коефіцієнту (його визначають як відношення суми податків та обов’язкових соцплатежів до показника ВВП); доступ до фінансових ресурсів суб’єктами малого та середнього бізнесу.

Якщо працівник оформлений на роботі належним чином, він почувається захищеним. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Варто встановити суттєві розміри штрафних санкцій для порушників, щоб вигідніше було все робити легально. Так, у багатьох країнах ЄС витрати за порушення фінансової та податкової дисципліни більші, ніж можливий прибуток від приховування зарплати. Також було б доцільним створення спеціального підрозділу з боротьби з нелегальною зайнятістю, як це зробила свого часу Німеччина. Там у складі Федерального відомства з праці існує такий підрозділ, він карає значними штрафами тих, хто працює нелегально.

Крім того, поширення системи безготівкових розрахунків, яка стала б основною формою платежу, дасть змогу ефективніше відстежувати трудових нелегалів.

— А що робити із зарплатою в конвертах? Особливо коли людину оформляють, але платять, як ви сказали, комбіновану зарплату?

— Не секрет, що роботодавець іде на такі кроки, щоб уникнути сплати єдиного соцвнеску та прибуткового податку, а отже, й отримати якомога більший прибуток. Звісна річ, працівники фондів соцстрахування виявляють такі факти, однак вони зовсім не можуть вплинути на таких роботодавців. Працівники Пенсійного фонду про такі факти інформують Держінспекцію праці, але їй також не вистачає важелів упливу! Це наслідки недосконалого законодавства, яким визначено, що сфера дії генеральної, галузевих, територіальних угод поширюється і є обов’язковою до виконання тільки для тих суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. І немає механізму поширення угод на найманих працівників, якщо їхні представники не брали участь у переговорах.

До того ж, в Україні не виконується стаття 11 Закону «Про оплату праці», якою передбачено, що мінімальні розміри ставок (окладів) зарплати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються Генеральною угодою. Через це нерідко власники малого та середнього бізнесу пропонують найманим працівникам, навіть керівникам, посадові оклади чи тарифні ставки на рівні мінімальної зарплати. В Україні близько 120 тисяч керівників підприємств (понад 30%) одержують зарплату на рівні мінімальної. Зрозуміло, що «решту» їм дають у конвертах…

— Виходить, тут залишається тільки розводити руками? Чи науковці можуть запропонувати якийсь вихід із ситуації?

— Так, вихід є. На нашу думку, необхідно у сфері колективно-договірного регулювання зарплати здійснити деякі заходи.

Відповідно до статті 64 Господарського кодексу підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Тому вважаємо за доцільне законодавчо передбачити наявність штатного розпису усталеної форми для підприємств усіх форм власності. У ньому мають бути вказані назви структурних підрозділів і посад, кількість штатних одиниць, диференційовані посадові оклади, які мають залежати від складності та умов роботи, що виконується, а також значною мірою — від професійно-ділових якостей працівника. Тоді легше буде проконтролювати стан справ.

Також потрібно відмовитись від формалізму під час укладання Генугоди. Вона має поширюватись на всіх найманих працівників та роботодавців. У законодавстві доцільно передбачити норми щодо поширення норм Генугоди та галузевих угод на роботодавців, які не брали участі у їхньому підписанні, залежно від чисельності охоплених ними працівників, наприклад понад 50%.

Законодавчо варто передбачити й чисельність працівників, за якої обов’язково укладають колективні договори. Можна скористатися європейським досвідом. Так, у Франції на підприємстві, де працює понад 50 осіб, обов’язково має укладатися колдоговір. Варто поновити й норму щодо створення спільного представницького органу для соціальних партнерів під час укладання галузевих угод у сферах, у яких відсутні репрезентативні сторони.

У Генеральній угоді має бути встановлено мінімальні гарантії з оплати праці — мінімальні тарифні ставки робітників перших тарифних розрядів за видами економічної діяльності, як це передбачено статтею 11 Закону «Про оплату праці». Якщо в Генугоді відсутні норми щодо встановлення таких мінімальних тарифних ставок, то доцільно розглянути питання стосовно їх встановлення Кабінетом Міністрів. Для найманих працівників певних видів економічної діяльності, в яких відсутні галузеві угоди, у законодавстві доцільно передбачити встановлення мінімальних гарантованих тарифних ставок за кваліфікаційними категоріями працівників.

Також потрібні зміни до окремих статей Кодексу про адміністративні порушення — посилити відповідальність сторін соціального партнерства за ухилення від переговорного процесу. На часі й удосконалення механізмів контролю за станом виконання колективних угод.

— До речі, «тіньова» зарплата — це свого роду міна сповільненої дії: якщо соціальні внески із зарплати не надійшли до Пенсійного фонду, то й пенсію не буде з чого нараховувати. А нерідко роботодавці кажуть, що їхня частка внеску надто велика, і що це також змушує їх «хімічити»…

— Хіба тільки щодо пенсійних виплат? Нині питома вага найманих працівників у сплаті ЄСВ лише 8,7%, а роботодавця 91,3%. Цю проблему ми пропонуємо врегулювати шляхом поступового перерозподілу цих внесків задля досягнення паритету. Це підвищить економічну зацікавленість і одних, і других у легалізації зарплати.

У багатьох країнах водночас або поступово здійснювали перерозподіл внесків на соцстрахування між роботодавцями та застрахованими з одночасним підвищенням зарплати та зменшенням ставки оподаткування з доходів фізичних осіб. У нас же чинним законодавством не передбачено залежності розмірів гарантованих мінімальних виплат від участі у сплаті ЄСВ. Тож це варто зробити.

Існуючий механізм виплати пенсії у мінімальному розмірі не передбачає її залежності від страхового стажу та сплачених внесків. Тому пропонуємо запровадити механізм визначення розміру пенсії у суворій відповідності до страхового стажу та сплачених внесків і не допускати витрачання страхових коштів на доплати до мінімального розміру пенсії, а спрямовувати їх на збільшення страхового розміру пенсії. Це було б справедливо. Так само варто переглянути й податкове законодавство і дещо пом’якшити навантаження на платників податків. Зараз ідеться про зменшення кількості податків до 8-10. Це також було б справедливо. 

Окрім того, на нашу думку, нині назріла нагальна потреба змінити порядок законодавчого формування мінімальної зарплати з урахуванням європейського досвіду. У розвинутих країнах до складових мінімальної зарплати включають усі види оплати праці, тобто визначають найнижчу оплату праці (захисну функцію мінімальної зарплати від низьких заробітних плат). А в Україні, на відміну від країн ЄС, мінімальна заробітна плата виконує роль 1-го тарифного розряду, який встановлюють на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такий підхід до складових мінімальної зарплати, за умови її збільшення, вимагає значних коштів із держбюджету та від роботодавців, а це стримує її зростання. Зміни у структурі мінімальної зарплати дадуть можливість підвищувати її швидшими темпами.

Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ«УК»

Тетяна КІР’ЯН. Народилася у 1951 році у м. Вінниця. У 1973-му закінчила Київський технологічний інститут харчової промисловості за спеціальністю «інженер-економіст». Кандидат економічних наук, професор, академік Академії економічних наук України, заслужений економіст України. Має трудову відзнаку Міністерства праці та соціальної політики України «Знак пошани», подяку Кабінету Міністрів. Головний редактор журналу «Україна: аспекти праці», який у квітні 2013 року, за даними Google Scholar, серед 100 найбільш цитатних українських наукових фахових видань посів 10 місце.