ТАК БУЛО

Столицю третього рейху радянська авіація бомбардувала вже з перших місяців війни

 

У «Військовому щоденнику» начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер у перший день війни проти СРСР записав: «Командування військово-повітряних сил повідомляє про знищення за сьогодні 850 літаків противника». Ці дані видалися завищеними навіть шефові люфтваффе Герінгу, який наказав перевірити достовірність рапортів. Та насправді 22 червня 1941 року радянська авіація втратила 1811 літаків, що стало підставою для гучних заяв про її повне знищення. Отож недаремно перший повітряний удар по Берліну червонозоряних бомбардувальників став справжнім шоком для фашистських вождів і заслужено ввійшов в аннали військової історії. Однак багато подробиць тих подій і, що особливо образливо, подвиг українця Олександра Молодчого, екіпаж якого в 1942 році за набагато важчих умов відновив бомбові удари по гітлерівській столиці, досі залишаються маловідомими.

Герої авіаударів по гітлерівській столиці (Молодчий — у першому ряду третій ліворуч). Фото надане автором 

Тріумфальний «візит ввічливості»…

В інтерпретації радянських істориків перше бомбардування Берліна радянськими літаками в ніч на 8 серпня 1941 року має вигляд мало не тріумфального «візиту ввічливості», нанесеного у відповідь на провальну спробу німецьких льотчиків завдати масованого удару по Москві.

12 бомбардувальників ДБ-3Ф (Іл-4) 1-го мінно-торпедного авіаполку Балтійського флоту стартували з острова Сааремаа (Езель) Моозундського архіпелагу — єдиної на той час не окупованої ворогом території, з якої ще можна було досягти Берліна. Впевнена у своїй безпеці ворожа столиця зустріла льотчиків повною ілюмінацією незатемнених вулиць і будинків, що дало змогу безперешкодно обрати цілі та завдати удару по них. Лише після цього залунали сирени повітряної тривоги, а в нічне небо вдарив шквал вогню зенітної артилерії.

Літаки без втрат повернулись на рідний аеродром, тимчасом як берлінське радіо повідомило про наліт… 150 англійських бомбардувальників. Мовляв, лише 13 із них вдалося прорватись у небо Берліна, однак 9 було збито над столицею рейху. Та невдовзі правда відкрилась, і світ дізнався, що радянська авіація не лише існує, а завдає ударів по столиці ворога. За 10 нальотів, які здійснювались із вбивчою методичністю — через день, — на німецьку столицю було скинуто 22 тонни бомб.

Упродовж багатогодинного польоту  — в постійній бойовій готовності 

…чи політ на грані можливого?

Бомбові удари по фашистській столиці планували здійснювати силами мінно-торпедної авіації Балтійського і Чорноморських флотів, адже із 900 км, які відділяли по прямій острів Сааремаа від Берліна, 700 км проходили над морем. Однак Сталін вирішив, що немає потреби залучати до операції тільки льотчиків із досвідом саме морських польотів. Отож до труднощів семигодинного польоту в кисневих масках за температури під сорок градусів морозу в негерметичних кабінах літаків додалося ще випробування не звичною для «сухопутних» пілотів водною гладдю без жодних орієнтирів. Крім того, ворог не шкодував сил для оборони неба Берліна, тимчасом як маршрут радянських бомбардувальників залишався незмінним, бо відхилення від нього загрожувало перевитратою пального, якого вистачало лише на найкоротший шлях по прямій.

Ще однією бідою обернулося невдоволення Сталіна тим, що літаки, які теоретично могли нести по тонні бомб, брали на борт лише по 800 кг смертоносного вантажу. Пояснювалося це спрацьованістю авіамоторів та недостатньою довжиною ∂рунтової злітної смуги, мало придатної за довоєнними мірками для важких бомбардувальників. Бальзамом для радянського вождя стала заява відомого льотчика-випробувача, Героя Радянського Союзу Володимира Коккінакі, що ДБ-3Ф зможуть узяти по одній авіабомбі вагою 1000 кг або дві «п’ятисотки». Однак здійснені під контролем столичного інспектора спроби двох наймолодших за віком бомбардувальників злетіти з таким вантажем завершилися катастрофами.

У нальотах на Берлін спробували задіяти найсучасніші чотиримоторні бомбардувальники ТБ-7 (Пе-8) і двомоторні Ер-2 з авіадивізії Героя Радянського Союзу Михайла Водоп’янова. Ці літаки теоретично мали значно більшу дальність польоту і могли нести до 2 тонн бомб. Та хоч 10 бомбардувальників злітали з бетонної смуги аеродрому під Ленінградом, два з них розбилися ще під час злету. Ще два, прийнявши їх за ворожі, збили радянські сили протиповітряної оборони. Із 5 машин, яким вдалося долетіти до Берліна, на рідний аеродром повернулися лише дві. Літак комдива Водоп’янова теж здійснив вимушену посадку на окупованій ворогом території й лише дивом екіпажеві вдалося перейти лінію фронту.

Надалі нальоти на Берлін здійснювали лише з острова Сааремаа — аж до його захоплення ворогом.

«Моє місце — Берлін»

Лише знаючи все наведене вище, можна належно оцінити подвиг льотчика українця Олександра Молодчого. Він на літаку ДБ-3Ф (щоправда, у присвячених подіям 1942 року публікаціях цю машину вперто іменують Іл-4, начебто йдеться про зовсім інший бомбардувальник) здійснив 10-годинний (!) рейд у вже глибокий тил ворога і завдав удару по Берліну. Сталося це 26 серпня 1942 року, коли фашистські полчища рвалися до Сталінграда, а багатьом у світі результат радянсько-німецького протистояння видавався вже вирішеним.

Не зайве підкреслити, що бомбардувальники, які йшли на Берлін, злітали з ∂рунтового аеродрому в безпосередній близькості від лінії фронту. Причому літакам доводилося підніматись у повітря з додатковими підвісними бензобаками, без яких фашистська столиця вже була недосяжною.

Віддаючи належне надійності ДБ-3Ф, Олександр Молодчий згадував, що цей літак вкрай нестійкий в польоті — «буквально висить на штурвалі». Досить лише на мить його відпустити — і бомбардувальник «киває носом» вгору або вниз. Отож навіть просто десятигодинний переліт (автопілотів тоді ще не було) — вже подвиг. Та двічі геройство, коли йдеться про бойовий виліт на особливо захищений об’єкт — столицю ворога, надійно прикриту вогнем зенітної артилерії й нічними винищувачами. Однак з німецькою ретельністю налагоджена протиповітряна оборона не стала перешкодою для Молодчого, текст радіограми якого невдовзі цитували провідні інформаційні агентства світу: «Моє місце — Берлін. Завдання виконали».

…У ніч на 5 вересня 1942 року екіпаж пілотованого українцем важкого бомбардувальника брав участь у нальоті радянської авіації на Будапешт, 8 вересня — на Бухарест. Це був час, коли фашистська пропаганда розтрубила на весь світ, що гітлерівці вже п’ють воду з Волги. Отож у державах — союзницях третього рейху воліли не перейматись непотрібним світломаскуванням. «Гостинці» з нічного неба, які погасили вогні Берліна і ще двох європейських столиць, наочно довели, що розплата не за горами.

Непереможний і непереможений

Порівняно з льотчиками-винищувачами, які впродовж навіть одного дня здійснювали по кілька бойових вильотів, «лише» 311 рейдів Молодчого за чотири роки війни можуть видатися дрібницею. Однак у кожному з них на ворожі цілі скидали у середньому по 1,6 тонни бомб, а сумарна протяжність маршрутів геройського екіпажу становила понад 600 тис. км. Це відповідає п’ятнадцяти виткам довкола земної кулі по екватору. Причому літати доводилося переважно у глибокий тил ворога, де щомиті треба бути готовим до нещадного вогню зеніток чи атаки літаків противника та покладатися лише на власну майстерність і талан.

…Двічі Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта Олександра Молодчого списали з авіації 1965 року. Під час урочистих проводів на «заслужений відпочинок» 45-річному «ветеранові» вручили нагороду — транзисторний радіоприймач. Молодчий залишився вірним собі — хряснув подарунок об бетон плацу і відверто висловив свою «вдячність». Він залишився непереможеним, хоч упродовж довгих десятиріч про його заслуги перед Батьківщиною воліли без нагальної потреби не згадувати. Навіть нині багатьом українцям ще мало відоме ім’я героя, який у важкому 1942 році погасив вогні аж трьох столиць  — Берліна, Будапешта і Бухареста.

ДОСЬЄ «УК»

Олександр МОЛОДЧИЙ. 27 червня 1920, м. Луганськ — 9 червня 2002, Чернігів. Радянський військовий льотчик, учасник війни з гітлерівською Німеччиною, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації (1962). У роки війни його ще двічі представляли до звання Героя — у листопаді 1943-го за звільнення Києва й у травні 1944-го — за мужність і героїзм у боях під час звільнення України.

У березні 1961 року вперше здійснив зліт реактивного бомбардувальника-ракетоносця з ∂рунтової смуги, 1963-го першим в історії радянської авіації підняв у повітря стратегічний бомбардувальник з повним бойовим завантаженням із льодового аеродрому, розташованого в Заполяр’ї.