ПАМ’ЯТЬ

З ностальгічним щемом киян у таке, здавалося б, недалеке минуле повертають світлини одного зі старійшин фотоцеху Володимира Фаліна

Якихось 20—30 років тому столиця мала зовсім інакший вигляд. Ми не знали монстроподібного нашарування скла й бетону, обридлих фальшивою яскравістю офісно-розважальних центрів, кричущо-нав’язливих рекламних біг-бордів. Все, або майже все, було просто, зі смаком, душевно і по-домашньому тепло.

Відчуття занурення в дитинство, юність, молодість на фотовиставці відомого столичного майстра «Київ. Це було нещодавно…» не полишає з перших кроків. Навпаки, з кожною новою роботою дедалі гостріше відчуваєш — що ж ми насправді втратили! Цих місць уже немає або ж вони мають зовсім інший вигляд — красивий, сучасний, але не ТАКИЙ. А минуло ж лише якихось кілька десятків літ — від початку 70-х до середини 90-х років ХХ століття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З минувшини прокладається шлях у сьогодення. Фото Володимира ЗАЇКИ

Здається, на цих чорно-білих знімках — нічого особливого. Але це той випадок, коли слова чи інші художні засоби зайві. Є факт, а висновки глядач зробить сам. Куди поділися безліч водограїв на площах? Змінилися технології, зникла й естетика: навіщо прикрашати майдани фонтанами, коли в торговельних центрах є кондиціонери? Хто не знає, такі водяні поля були важливою ланкою систем охолодження прилеглих магазинів, універсамів тощо.

А чи багато з нас пам’ятають, що колись нинішній Майдан Незалежності (площа Калініна, Жовтневої Революції) потопав у зелені дерев, Європейська площа (Ленінського комсомолу) не муляла очі кубічним музеєм вождя світового пролетаріату, а площі Льва Толстого чи Лесі Українки геть не були обтяжені урбаністикою несмаку?

А на світлинах давнього знайомого це все оживає, виринає з пам’яті або ж стає німим історичним посібником. Скажімо, я не пам’ятаю трамвайної лінії від Європейської площі до Поштової, де ходив старенький жовтий і тупоносий двокабінний «тягни-штовхай». Але достеменно згадую ту ж таки Поштову площу без ресторану швидкого харчування, поновленої церкви, «не заскленої» вулиці Сагайдачного чи Республіканський стадіон, який у cмутні часи зміни епох перекваліфікував уболівальників на піонерів малого бізнесу, ставши таким собі «Патентом».

Тут оживає історія столиці. Фото Володимира ЗАЇКИ

Хтось пригадає, а для когось стане відкриттям страшна повінь 1970 року, коли вода доходила до середини переходів станцій метро. Тоді, виявляється, на Святошино-Броварській лінії потяги складалися з трьох вагонів. Мені ж, зокрема, шкода красенів-каштанів, чиї свічки стають дедалі рідшими у столичному пейзажі. 

«Я просто знімав місто, без жодної думки, що мине зовсім небагато часу, і це все стане історією, — розповідає Володимир Іванович. — Аби ж я тоді знав і відав про кардинальні зміни, то фотографував би зовсім по-іншому».

Якби ж то… Нам же залишається хіба що згадувати й шкодувати за втраченим шармом старого Києва.