Рівно 70 років три бідони з документами та особистими речами українських підпільників простояли в землі у лісі біля хутора Малинівка неподалік села Лапшин Нараївської територіальної громади на Тернопільщині. Їх знайшли цього року 13—14 жовтня, коли святкуємо Покрову, День захисників і захисниць України та День створення Української Повстанської Армії.

Через 70 осеней

Чому можна стверджувати, що повстанці пакували матеріали та особисті речі в ці бідони саме восени 1951 року? Відповідь лежить на поверхні: загортали документи в газету «Вільне життя», що була тоді органом Тернопільського обкому компартії, датовану жовтнем того року. І ще один факт, щоправда, сумний. Деякі знайдені в бідонах пакети призначалися для підпільника, що мав цифронім 579. У процесі архівного пошуку дослідники з’ясували, що належав він організаційному референтові ОУН Подільського краю Іванові Прокопишину, який більше був відомий як «Бурлан» і загинув 6 листопада 1951 року поблизу села Темногайці нині Великодедеркальської територіальної громади на Тернопіллі. Отже, рівно через 70 осеней три бідони знайшли, як зазвичай буває, цілком випадково. 

Пошуківство для Андрія Хруника із селища Козова, як сам він каже, — це захоплення. Як і для його приятеля Андрія Остапа. Обидва 13 жовтня цього року приїхали в ліс біля Малинівки. Тут вдячні односельці на місці загибелі трьох повстанців насипали 1991 року символічну могилу. Біля цього пам’ятного місця два Андрії помолилися. А потім, як розповідає Андрій Хруник, метрів за 800 натрапили на перший бідон. А люди, які приходили роками до цієї могили, щоб ушанувати пам’ять полеглих упівців, могли навіть наступати на ці бідони. Свого часу там працювали й пошуківці, але тоді не судилося натрапити на архівний сховок. 

Сталося це лише цієї осені. Двом Андріям поталанило знайти спочатку один бідон. Його було закопано порівняно неглибоко — до кришки треба було розчищати ґрунт завтовшки 40 сантиметрів. Коли витягли, звісно, поцікавилися вмістом. Побачили чорну вишиту сорочку, військову спідню білизну, фотоапарат, паперові документи, альбом. Не стали навіть усе перегортати, боялися, щоб чогось не пошкодити. Одразу зрозуміли, на який цінний сховок натрапили. 

Було вже надвечір’я, й прочісувати далі територію не стали. Приїхали на це місце вже наступного ранку — на свято Покрови й у 79-ту річницю створення Української Повстанської Армії. Містика чи ні, але символізм у цьому таки є. Через деякий час пошуків Андрій Хруник та Андрій Остап з різних боків майже одночасно надибали ще два бідони. Знахідки витягли, повантажили в машину й навіть не відчиняли кришок. Одразу повідомили одного з національно свідомих жителів селища. Той зв’язався з Музеєм національно-визвольної боротьби Тернопільщини. Працівники цього закладу виїхали теж на місце унікальної знахідки. Директор музею Євген Філь каже, що бідони було закопано у формі трикутника. Згодом підготували відеоролик про те, як знайшли та опрацювали цей повстанський архів. 

Не всі матеріали добре збереглися

Із трьох бідонів з Малинівки два виявилися пошкодженими, отже не всі матеріали добре збереглися. Працівники музею вміст усіх трьох сховків вийняли, просушили, розсортували й записали назви документів. З’ясувалося, що це найбільша знахідка збройного підпілля, датована 1948—1951 роками.

Нещодавно матеріали архіву з бідонів виставили в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини, щоб, як зазначив заступник директора цього закладу кандидат історичних наук Сергій Волянюк, ознайомити з ними громадськість. І розказати про пошуківців, які мають добру волю і розуміють, що історія Української Повстанської Армії — це важлива сторінка вітчизняної історії, й передають знахідки до музею. Пан Сергій ознайомив учасників презентації з архівом збройного підпілля, розповів цікаві подробиці. 

Зі знайдених особистих речей повстанців, крім чорної вишиванки, військової спідньої білизни, фотоапарата, були нитки, шпильки, книжки з повстанської бібліотеки довоєнного та воєнного періодів і післявоєння. Зокрема твори В. Винниченка, М. Перелесник, комплекти часопису для молоді «На чатах», інша література. Щоб протистояти комуністичній пропаганді, треба її добре знати, тож читали в підпіллі й праці комуністичних вождів, радянський кримінальний кодекс і цивільне право. У музеї представили знайдені в бідонах  праці  видатних ідеологів українського націоналізму, публіцистів. Варто назвати такі друковані роботи: «Україна погибає! Хто винуватий в цьому», «Хто такі бандерівці та за що вони борються». 

«Це унікальне явище, що в умовах глибокого підпілля була змога видавати такі матеріали», — міркує Володимир Пукач, завідувач сектору відділу нової та новітньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею. 

Та друкували й розповсюджували не лише книжки, часописи, а й багато іншої літератури, листівки, звернення, бофони (грошові документи ОУН, УПА). Це засвідчують архівні матеріали зі знайдених бідонів. Розповсюджували та не приховували повідомлень про загибель визначних діячів збройного підпілля, як-от генерала Романа Шухевича. 

Пакети з такою літературою відправляли у 1949—1951 роках на східну Україну. В одному з бідонів, наприклад, збереглося 16 великих пакунків, які готували для відправлення на Київщину, Вінниччину й нинішню Хмельниччину. Відомо про декого з тих, хто мав отримати цю кореспонденцію. Одним з них мав стати уродженець села Петриків біля Тернополя Йосип Демчук. Він 1949 року взявся розбудовувати окружний провід на території Вінниччини, тож йому адресували три пакети, щоб поширював правду про збройне підпілля ОУН. Важливо, що ці архівні матеріали із знайдених бідонів засвідчують, що ще 1951 року тривала боротьба з комуністичною владою не лише на заході, а й в інших регіонах України.

Велику частину документів становлять звіти теренових одиниць ОУН, датовані 1949—1951 роками:  інформаційні, фінансові, повідомлення про бої, зокрема повстанців з підрозділами МДБ 1950 року біля  села Великі Гаї неподалік Тернополя, списки полеглих, захоплені трофеї. Наприклад, коли ліквідували одну радянську каральну групу, то вилучили кілька архівних кримінальних справ, протоколи допитів. І географія цих документів широка: представлено Тернопільщину, Львівщину, Волинь, Рівненщину, Житомирщину й навіть Берестейщину (нині Білорусь). 

«Дуже цінні для науковців, які досліджують визвольний рух, звіти, списки полеглих, що дають змогу ідентифікувати людей, які боролися в підпіллі. Для дослідників пропагандистської діяльності, художників, митців це вміст брошур, книжок, звернень, листівок, які друкували повстанці», — каже Сергій Волянюк.

Бився різцем і долотом

В одному з бідонів знайшли унікальний альбом з оригінальними роботами видатного українського графіка й художника Ніла Хасевича та деяких його учнів. Альбом, адресований керівництву ОУН Подільського краю, цілком зберігся. До слова, це вперше за часи відновлення державної незалежності України вдалося натрапити на такий мистецький скарб. До Другої світової війни Ніл Хасевич був учасником художніх виставок у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі, але Україна завжди була в його серці. Хоч у дитинстві він втратив ногу, майстер активно поринув у національно-визвольну боротьбу. 

«Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива», — відоме висловлювання Ніла Хасевича. У підпіллі він став членом Української Головної Визвольної Ради — парламентського органу воюючої України.  

В альбомі, який знайшли в малинівських бідонах, було 24 його твори, оформлених як годиться, з підписами. На гравюрах зображено організатора і командира УПА-Північ полковника Дмитра Клячківського («Клим Савур», «Охрім»). Представлена кольоризована версія стилізованого Тризуба «Здобудеш Українську державу або загинеш в боротьбі за неї». Є й тематичні, як-от «На Волині жито ворогами збито», «Якщо завтра війна», «Не хочуть вступати в піонери», «Пішов мій миленький в повстанчі загони».

«Це є зразки найкращих робіт у підпіллі Ніла Хасевича та його учнів», — стверджує Сергій Волянюк. Він додає, що альбом виготовлено вручну й кожен твір Ніла Хасевича обведено червоним олівцем, що слугувало характерним оформленням робіт у цьому зібранні. 

Частину робіт Ніла Хасевича та його учнів було докладено до цього альбому, але не оформлено як єдине ціле. В одному з пакетів в окремих конвертах дослідники знайшли ще п’ять листівок, графічних робіт і бофонів. 

Альбом з роботами Ніла Хасевича та його учнів, як і всі матеріали із трьох бідонів у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини згодом оцифрують, щоб вони були доступні в інтернеті. Чимало документів потребують реставрації. Тернопільські дослідники вже розпочали консультації з науковцями Львова, Рівного, Києва, краєзнавцями своєї області, щоб з’ясувати імена людей на основі цифронімів, записаних на пакетах. Одне слово, копітка робота чекає дослідників і науковців, щоб повстанська історія, 70 років захована у трьох бідонах, не залишилася таємною, а стала доступною і живою.