Від райцентру Краснопілля до українсько-російського кордону — рукою подати. Насамперед це стосується села Грабовське, що лежить коло лінії, за якою нейтральна смуга, а далі — територія іншої держави. Тут крайні хати сусідніх населених пунктів розділяють 100—150 метрів.

На під’їзді до Грабовського на дорожньому посту «Волгу» зупинили прикордонники. Побачивши пасажирів, зауважили: знаємо, що ви з «Урядового кур’єра» — якось приїжджали готувати матеріал до свята прикордонників. Але знайомство знайомством, а служба вимагає порядку і пильності. Разом із фотокореспондентом пред’явили паспорти і за кілька хвилин уже були в Грабовському.

За кілька останніх візитів до населеного пункту стало доброю традицією зустріч із сільським головою Володимиром Стадниченком розпочинати із приємної новини. І цей приїзд не став винятком.

Хоч, як зауважив Володимир Іванович, гарних новин не одна, а багато. Насамперед щойно в селі відкрили додаткову групу для наймолодших у місцевому навчально-виховному комплексі. Дитсадок «Сонечко» тепер щодня приймає майже 20 хлопчиків і дівчаток, які забезпечені всім необхідним.

Завдяки цьому створено три нових робочих місця, а ще на половину ставки працює кухар. Як для села, сказала директор НВК Наталія Кривошей, це добре.

Голова Краснопільської райдержадміністрації Юрій Яремчук (ліворуч) та Грабовський сільський голова Володимир Стадниченко серед малюків у «Сонечку». Фото Володимира КОВАЕНКА

Саме того дня у Грабовському перебував голова Краснопільської райдержадміністрації Юрій Яремчук: цікавився не тільки роботою навчально-виховного закладу, а й соціальними питаннями, спорудженням церкви Святих Петра і Павла. Риштовання на будівництві ростуть. Голова парафіяльної ради церков  ієрей отець Сергій залюбки розповів про вагому і багатогранну допомогу, яку надають миряни, місцеві підприємці.

Серед них — генеральний керуючий ТОВ «Грабовське» Афган Салманов, директор цього товариства Сергій Середа, підприємець Олексій Школа, керівник фермерського господарства «Прикордонне» Олександр Жданько та багато інших. Утім, меценатство стосується не тільки церкви, а й місцевого музею Павла Грабовського, футбольної команди «Сокіл» і спортивного поля, на якому тренуються любителі м’яча, інших об’єктів соцкультсфери.

Виношують у селі ідею встановити пам’ятний знак на місці, де колись стояла хатина родини Богатирів. Саме в ній 1905 року народився хлопчик Тимофій, якому судилося очолювати гідрометеорологічну службу України з 1939-го по 1973 рік. До речі, примірник «Урядового кур’єра» з публікацією про відомого земляка — на робочому столі сільського голови, а всього до осель селян надходить понад два десятки екземплярів «УК».

Одне слово, населений пункт живе за усталеним графіком. Як і раніше, майже 20 селян працюють у сусідній Росії на тамтешній птахофабриці. А ось росіяни віднедавна можуть перетинати кордон лише у відведених для цього пунктах пропуску, до яких Грабовське вже не належить.

Селяни ж зберігають родинні стосунки, хоч спілкуватися тепер трохи складніше: даються взнаки зміни у прикордонному законодавстві. На гостру воєнну тему реагують майже однаково: аби якнайшвидше припинилися бойові дії на сході України.

За словами Юрія Яремчука, Грабовське належить до економічно міцних населених пунктів. Тут традиційно густа мережа торговельних закладів, добротна соцсфера, міцні фермерські господарства. Чи не найкраща і найповніша характеристика цього — слова одного з поважних гостей, який, приїхавши до Грабовського і побачивши порядок та вишуканість, зауважив: скрізь скаржаться на кризу і негаразди, а у вас їх начебто ніколи не було. Селяни погодилися з таким зауваженням, подумки зазначивши: нехай їх не буде ніколи і ніде.