2020 рік був часом не звичних для кількох поколінь викликів, коли весь світ відчув, що життя може бути непередбачуваним. Коли людям довелося шукати й знаходити альтернативні шляхи розвитку цивілізації, а владі в різних країнах — ухвалювати складні, часто непопулярні рішення. Пандемія, спричинена поширенням вірусу COVID-19, вплинула на всі сфери життєдіяльності людини у всіх куточках земної кулі. Не стала винятком і Україна.

І в часи, коли чималій кількості людей доводиться перебувати на самоізоляції, аби не наражати на небезпеку рідних та інших, можливість мати власний куточок, місце, де можна безпечно усамітнитися, набуло ще більшого значення. Проте ніде правди діти, далеко не кожна родина може собі це дозволити.

Та слід зробити все, аби навіть в ці важкі часи українці, а особливо молодь і родини, не втрачали надії. Важливе ухвалення виважених рішень національним урядом і місцевим самоврядуванням, які у співпраці з експертами, корпоративним сектором і громадськістю мають провадити ефективну політику в умовах карантину, і після його завершення.

Житлове будівництво у нових реаліях

Місце в цій політиці має знайти кожна галузь економіки, зокрема будівництво. На цьому наголосив голова правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Сергій Комнатний. Він зауважив, що 2020 року будівельний ринок кидало то вгору, то донизу на хвилях спричиненої COVID-19 економічної кризи. Неоднозначними були й загальні тенденції в житловому будівництві. Споживчий попит на житло в Україні скоротився через зменшення економічних можливостей українців. Відповідно обсяги збудованих і реалізованих квартир були різними: першу половину року відбувалося падіння, яке із середини року після скасування карантину і пожвавлення економічної активності змінилося зростанням.

Реформували правила роботи будівництва, учасники ринку вчилися жити в нових реаліях. Цей процес триватиме і в новому році. Стало оживати банківське іпотечне кредитування. Але, будемо щирими, його умови все ще не до снаги більшості звичайних українців, на відміну від правил участі в житлових програмах — держаних і місцевих.

«У цих складних обставинах українцям не завадить мати змогу, так би мовити, опертися на державну підтримку у придбанні власного житла. Крім виразного соціального ефекту, це справило б потужний економічний вплив на будівельну й інші суміжні галузі, перетворило б кожну вкладену в економіку гривню на шість, а то й сім — десять. Інфраструктура — це, поза сумнівом, важливо й на часі, але жити споживачам цієї інфраструктури десь треба, щоб не виникали думки про еміграцію і країна не втрачала демографічний потенціал», — зазначив фахівець.

Місцева влада розуміє відповідальність

Але поки що це у мріях. А реалії державного бюджету-2020, який став історією, і бюджету на 2021 рік, за яким ми щойно почали жити, не надто втішні для тих, хто потребує власного житла. Коштів на державні житлові програми (іншими словами, на реалізацію передбаченого Конституцією та чинними законами права українців на житло) у розписах державних фінансів не передбачено. Діють ці програми нині головним чином завдяки відповідальному ставленню місцевих влад до потреб жителів їхніх громад. На кінець року, що минув, в Україні працювали понад 120 місцевих житлових програм.

Така диспропорція — зміщення активності в питанні забезпечення людей житлом на користь місцевих бюджетів на противагу центральному — спостерігається, за даними очільника Держмолодьжитла, вже майже шість років.

«Наприкінці 2019-го з’явилися паростки змін у ставленні держави до проблеми забезпечення громадян власним житлом: було започатковано пілотний проєкт програми іпотеки під 3% річних для деяких категорій громадян. Але 2020-й не дав розвитку цієї вкрай потрібної людям ініціативи. Тож і маємо торішній підсумок: загалом майже 600 укладених договорів із сім’ями на придбання житла за програмами, які адмініструє Держмолодьжитло. У межах країни це дуже мало. Адже ми маємо потенціал і велике прагнення істотно — в рази — поліпшити цю статистику», — наголосив Серій Комнатний.

Щоб ця мрія перетворилася на реальність, має якісно змінитися ставлення держави до своєї відповідальності перед громадянами. І тут є певний позитив. Останніми днями 2020 року з’явилася добра новина: уряд своїм рішенням подовжив чинність Державної програми забезпечення молоді житлом до 2023 року. Для цього внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів №967 від 24 жовтня 2012 року. Адміністрування програми молодіжного житлового кредитування здійснює Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву.

Щоб молодим не кортіло за кордон

Це рішення уряду, на переконання очільника фонду, створює законодавче підґрунтя для забезпечення власним житлом молодих родин у всій країні на значно вигідніших умовах, ніж ті, що пропонують банківські установи. Наступним логічним кроком до досягнення цієї мети має стати фінансування молодіжної житлової програми в межах, передбачених бюджетними запитами Держмолодьжитла, обсягом принаймні мільярд гривень.

Проблема забезпечення молоді житлом залишається однією з найактуальніших в Україні. А її нерозв’язання — одна з вагомих причин міграції української молоді за кордон. Адже більшість молодих родин не мають економічної змоги без підтримки держави отримати доступ на ринок житла. За даними Держстату, на квартирному обліку в місцевих органах влади перебувають понад 657 тисяч громадян, з них більш як 68 тисяч — молодь. На 1 липня 2020 року у відкритих реєстрах Держмолодьжитла зареєстровано 7513 заяв громадян для участі у Державній програмі забезпечення молоді житлом на 2013—2020 роки.

Упродовж цього часу відповідно до держпрограми було профінансовано 1 мільярд 10,6 мільйона гривень. Зокрема з державного бюджету — 317,6 мільйона, з місцевих — 693 мільйони. За рахунок цих коштів видано 2237 пільгових довгострокових кредитів молодим родинам і одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла.

У 2015—2020 роках видатків на житлове кредитування молоді із загального фонду державного бюджету передбачено не було. Фінансування програми здійснювали за рахунок коштів місцевих бюджетів і спеціального фонду держбюджету (статутного капіталу Держмолодьжитла).

Програми потребують достатнього фінансування

Соціальний запит на таке кредитування значний. Велика потреба визначає необхідність подовження терміну чинності програми і відновлення її фінансування з державного бюджету.

«За умови належного фінансування житлового кредитування молоді ми зробимо важливі кроки до збереження демографічного потенціалу нашої країни, розвитку національної будівельної галузі й пов’язаних галузей економіки, створення додаткових робочих місць у будівельній та суміжних галузях, збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів», — зауважив фахівець.

Програма молодіжного житлового кредитування економічно вигідна і громадянам, і державі, бо передбачає спрямування коштів, сплачених учасниками програми, на повернення кредитів і надання нових за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету.

«Щоб мрії сотень тисяч родин стали реальністю, фонд працює, роз’яснює, нагадує, стукає у двері, за якими можлива підтримка. Водночас розвиватимемо відносини з місцевим самоврядуванням і рухатимемося до залучення позабюджетного фінансування житлових проєктів. Маємо багато напрацювань, зокрема розроблених спільно із закордонними партнерами, і втілюватимемо їх у життя. Вірогідно, що саме цей напрям стане одним із ключових для фонду в наступні місяці. Вважатимемо це анонсом добрих новин 2021 року», — сподівається Сергій Комнатний.