«Звідси до неконтрольованої території трохи більш як кілометр. Це вже так звана сіра зона. Вулиця Парусовка в Попасній упирається в селище Новоолександрівка, де, за мінськими угодами, ми, українські силовики, перебувати не можемо. Але й звідти до нас приходять люди по допомогу, — розповідає старший інспектор поліції Попаснянського райвідділу капітан поліції Дмитро Воронін. — Найчастіше їхні звернення пов’язані з розшуком родичів, які внаслідок бойових дій невідомо куди виїхали або перебувають в полоні у незаконних збройних формувань. Ми допомагаємо, як можемо. Ведемо розшук таких осіб».
Того дня, коли ми спілкувалися з капітаном, він приїхав на Парусовку, щоб під час чергового обходу нагадати людям, як поводитися під час обстрілів. Бо ситуація в зоні АТО загострюється.
Поцілили у... кріп
Галина Миколаївна веде нас із дільничним показати свіжий слід від міни, що влучила в її город. «Тільки вийшла по кріп — і на тобі! Мабуть, розірвалося над землею», — каже жінка. На чорній землі — два великих осколки. Капітан досвідченим поглядом визначає: стріляли з протитанкового гранатомета.
«Усю ніч бігаємо туди-сюди, з хати до підвалу, з підвалу в хату, — скаржиться дільничному господиня садиби. — Донька з родиною теж у місті, молодшому онукові лише два рочки, ще не говорить, тільки кричить «Бабах!» І труситься дитина!» І все-таки не їде з небезпечної зони родина Галини Миколаївни. Газу в будинку немає — господиня варить розсіл для консервації томатів просто на подвір’ї, в імпровізованій печі, складеній із каменів. Тут же булькотить у каструльці каша для собаки. До речі, песик теж боїться обстрілів — постійно проситься до хати.
«Їхати? — перепитує Галина Миколаївна. — А куди та за що? Пенсія у мене 1060 гривень. Тож перебиваємося своїм городом. Коли б закінчилося усе скоріше».
За словами дільничного Дмитра Вороніна, на Парусовці більшість жителів — пенсіонери. І всі живуть з підсобного господарства. Город. Живність. Свої молоко та яйця.
У бабусі, сусідки Галини Миколаївни, на подвір’ї уламки гранати (це щось на кшталт «шайтан-труби») поміж гарбузів та цибулі. Біля ганку стирчить уламок снаряда від «Граду». Та на цей наїжачений алюміній вже ніхто не звертає особливої уваги. Буденність.
Але хіба ж безпечне таке звикання? Сусід Іван Олександрович стверджує з бравадою: «Нікуди я не ховаюся. Нас що, попереджають, що буде обстріл?»
Дільничний намагається переконати, що не можна так ставитися до власної безпеки. Говорити про таке з людьми, які вже два роки живуть фактично на лінії розмежування, непросто. Нормальним таке життя не назвеш. Та й після чергових п’яти-семи ночей, коли обстріл починається з опів на десяту вечора й триває близько двох-трьох годин, саме в той час, коли люди намагаються заснути, усі на нервах.
На службі залишилися найстійкіші
Запитувати в людей з Парусовки, звідки стріляють, марно. Відповідають, вночі не розбереш. Але загалом, стверджує дільничний, настрої змінюються на користь України. «Відсоток проукраїнськи налаштованих громадян у Попасній зростає. Якщо з початку бойових дій (18 липня 2014 року) тут майже 95% людей були налаштовані проросійськи, то тепер співвідношення приблизно 50 на 50», — ділиться спостереженнями Дмитро Воронін.
Чи не тому бойовики й намагаються обстрілами створити паніку серед місцевого населення? Може, їм якраз і не подобається, що люди здебільшого стали займати проукраїнську позицію? «Це в компетенції спецслужб, — відповідає дільничний. — Але вочевидь метою обстрілів є нагнітання ситуації. Ми помічаємо, що вони стають інтенсивнішими перед кожним засіданням у Мінську, а також тільки-но приходить черговий гумконвой».
«Обставини згуртували команду», — так характеризує зміни в роботі колективу Попаснянського райвідділу поліції начальник Юрій Золотарьов.
За його словами, на службі залишилися найстійкіші. Були ті, хто пішов: обстріли не могли переносити або повезли сім’ю подалі від війни. За когось навіть батьки заяву приносили. Кілька разів під обстріли потрапляв районний відділ: щоправда, зруйновано тільки кабінети, люди вціліли. Знають правоохоронці, що 203 жителі Попасної воюють на боці бойовиків або свого часу чинили опір військам Нацгвардії України. Нині, під час АТО, цей напрям роботи — боротьбу з тероризмом — посилено.
Але й жодний із звичних напрямів роботи не послаблено. З початку року в Попасній розкрито 68 злочинів. Це вдвічі більше, ніж торік. Половину цих справ розкрили саме дільничні офіцери поліції. Є й особливо резонансні.
Наркобомба росла біля туалету
«В одного місцевого жителя ми вилучили майже сім кілограмів марихуани. Для Попасної це своєрідний рекорд, — каже начальник сектору дільничних інспекторів-офіцерів поліції Руслан Бутко. — Дуже нам тоді допомогли хлопці з особливого батальйону міліції «Вінниця», який тут дислокувався».
Будинок наркоділка — на околиці міста. Увесь простір захаращений, навіть навколо господарських споруд, щоб збоку нічого не було видно. І, напевно, ніхто б особливої уваги на цю садибу не звернув, якби не бойові дії. Дільничні прочісували всі ці райони, кожен кущ та хлів переглядали. Так це «гніздо спокус» і накрили.
«У нього все було організовано, — згадує Руслан Бутко. — В одному кінці городу один сорт конопель, в іншому — другий. Сам переробляв, пакував. Позначав: гарної якості зілля або не дуже. Маркував. Наприклад, коноплі, що біля туалету вирощені, — «бомба». Напевно, «за рахунок», так би мовити, добрив. Або сигарети: «на трьох», «на сімох».
Вилучили у нього й коноплі, які сушилися на горищах у будинку, хліві та на кухні. Під диваном, у шафі, в тумбочках — усюди була травичка. Загалом мішка півтора. За цінами чорного ринку це понад півмільйона гривень. За такі обсяги в суді йому визначили статтю — з метою збуту. Хоч він намагався пояснити, мовляв, хотів усе це викурити сам-один».
А минулого місяця в селищі Малорязанцеве поряд з Попасною правоохоронці вилучили на одному з приватних подвір’їв 84 кущі елітних конопель. За словами Руслана Бутка, дільничний звернув увагу, що в обійсті, де раніше проживала самотня старенька, котра виїхала, раптом з’явилася нова тепличка. Запідозрили недобре. Домоглися в суді рішення про проведення обшуку і несподівано з’явилися за адресою. І в теплиці виявили коноплі, а за спорудою — тапчан, на якому спав сторож. Рослини окультурені, прополоті, недавно политі. У будинку — сліди переробки наркотику. За фактом незаконного посіву порушено кримінальне провадження.
Спроби заробити, вирощуючи нарковмісні рослини, й раніше виявляли у районі. Але деяким людям здається, ніби в «сірій зоні» немає державного нагляду. Що ж, хай переконуються, що це не так.
ДУМКА ФАХІВЦЯ
Андрій НАКОНЕЧНИЙ, начальник відділу превентивної діяльності управління превентивної діяльності ГУ Нацполіції України в Луганській області:
— Робота дільничного офіцера поліції в «сірій зоні» порівняно з мирним часом або службою на інших територіях області пов’язана з ризиком для життя та здоров’я, бо поряд відбуваються бойові дії, вибухають міни та снаряди. Але попри такі обставини, треба виконувати свої обов’язки. Основне завдання дільничного — робота з населенням, з різними категоріями тих, хто поставлений на облік (раніше засуджені, піднаглядні), і профілактика правопорушень. Тепер впоратися з такими завданнями важче. Бо десь міна впала, люди перемістилися з одного міста до іншого, тобто є міграція раніше засуджених у межах області, і стає складніше встановити їхнє місцеперебування. Проте маємо впоратися. Можливо, в зоні відчуження п’яниць і бешкетників тепер поменшало, але можуть з’являтися диверсанти. Ми їх вистежуємо, бо ніхто так добре не знає людей, як дільничний офіцер поліції. Багато дзвінків від населення про обстріли. Тож доводиться виїжджати, надавати допомогу, фіксувати. І за умови, що наші хлопці щодня ризикують життям, головна проблема для них — житло. До 30% дільничних, які працюють у «сірій зоні», є вимушеними переселенцями. Їхні будинки залишилися за лінією фронту.
Ми в Google+