Перевидано книгу без перебільшення унікальної долі й не менш унікального значення для розвитку української лексикографії. Академік Дмитро Яворницький — людина дивовижна, енциклопедично різна: археолог, музейник, письменник, талановитий лексикограф. За 85 років працьовитого життя стільки створив! Однак вважав найціннішим внеском у науку — мовознавчий. Він збирав слова все життя, останні 40 років — планомірно і безперервно.

Видав перший том словника власним коштом 1920 року в Катеринославі (нині Дніпро). Оприлюднити другий і третій томи завадила війна. Після смерті Д. Яворницького 1940 року його вдова передала архів науковця до академічних інституцій у Києві, де він загубився під час Другої світової.

І ось майже через століття після публікації   відбулося  перевидання першого тому. Презентація словника відбулася у Дніпропетровському національному історичному музеї  ім. Д.І. Яворницького.

Дмитро Іванович записував слова по усій Україні, визбирував їх з друкованих джерел, вів широке листування з кореспондентами насамперед Катеринославщини-Січеславщини. Завдяки цій епістолярній спадщині ученого дізнаємося, як  творилася  головна праця його життя.

У листі від 1 січня 1913 року  до матері Лесі Українки письменниці Олени Пчілки Дмитро Іванович писав: «Зібрав я більш  20 000 українських народних слів, таких, що немає їх в Словнику Грінченка, і думав був надрукувати і я, та бач: через хворобу очей облишив. Погано мені так, що й сказати Вам не можу».

У лютому 1927-го писав до художника Іллі  Репіна у Фінляндію: «Я послал Вам первый том «Словника української мови». Материалу хватит еще на два больших тома». Одержавши словник, Ілля Рєпін зробив зауваження. А Дмитро Яворницький відповів йому: «Скажу по поводу слова «нарешті» или  «урешті». Вы пишете мне, что такого слова в моем «Словнику» не нашли. В моем «Словнику» такого слова и не должно быть. Оно есть во всех общеизвестных словарах Левченка, Пискунова, Гринченка, а в моем «Словнику» ему нет места, потому что я заношу в него только те слова, которых нет ни в каких украинских словарях. В трехтомном моем «Словнику» будет более п’ятдесяти п’яти тисяч слов, не известных доселе украинским лексикографам». 

Та, на жаль, продовжити видання Яворницькому не вдалося. З його словником нерідко ще за життя вченого траплялися сумні пригоди. Ось лише одна з них. З листа Яворницького до Миколи Сергієва (1934 р.): «Про себе скажу Вам, що мені трапилась несподівано така біда: дав я одному колишньому моєму співробітнику по музеєві, Василю Олексійовичу Грекову, 200 листків слов мойого словника списати з них копію, а він узяв та нагло й умер, а після цього в його кімнату взяв та й і вдерся якийсь воєвничий і всі бумаги небіжчика й спалив, а між тими бумажками згинули двісті слів мого Словника на букву «б». Так оце я дуже прошу Вас  розшукати в себе Ваші чорновики, якщо вони у Вас збереглись, виписати з них слова на букву «б» і надіслати їх мені». 

Від редакції. Наш автор — член Національної Спілки письменників України, заслужений журналіст України Микола Чабан  виступив упорядником двох видань збірника «Сучасники про Дмитра Яворницького», багато уваги приділив дослідженню малознаних фактів з біографії науковця. Нині в меморіальному будинку-музеї Дмитра Яворницького  веде регулярний щомісячний цикл лекцій про життя і оточення Яворницького.

А перевидання через 97 років першого тому словника Дмитра Яворницького розпочалося з інтерв’ю Миколи Чабана «УК».

На прохання автора матеріалу колишнього власкора «УК» Наталії Біловицької посприяти у перевиданні «Словника» відгукнувся радник  голови Дніпропетровської облдержадміністрації Юрій Голик. Підготовку видання доручили  місцевому історичному музею, де зберігаються  кілька примірників за 1920 рік. Видало його видавництво «Фоліо» (Харків). 

Слова із словника Яворницького: ВИшпарити, побить, вис(ять)чь. Вишпарити поганця! небезпременно вишпарити ремінякою! Черкасенко, Маленький горбань 6. ВишинЕлюватися, хвастливо ходить в(ять) проходку. Дивись як він вишинелюєтця! Ич, неначе пан який! С. Юнаковка. Харьк.г., Сум.у.

ГалдИкати, болтать. Вставай, вставай та не галдикай довго, — може, на цей раз вдастця продати. Осадчій. На грані XX століття, Київі, 1911,8.

Грёпнутися, упасть, удариться. Бахмет застогнав, грёпнувся об землю. О. Островський, Данило Нечай, Харків, 1914,15.

ГузнИця, ці, задница. Ох, ти, сину Грицю, подай ти тупицю, надтесати тещі прокляту гузницю. Черниговская г. Этнографическое Обозр(ять)ніе, Москва 1892,ХІІ, 178ГульвісЯка,ки,большой гуляка, большой пов(ять)са. С. Богачка, Полт. г.

ДумлИвий, задумчивый, полный мыслей. Вінок твій безсмертний, вік незрадливий, як спів твій всесвітній, широкий, думливий. Комаров, Вінок Шевченкові, Одеса, 1912, 12.ЗагидИтися, запачкаться. Та не рушёго (коров’ячого кізяка), а то нога ще більше загидитця. Чоловік уступив у свіжого кізяка чоботом, та хотів ёго сковирнути геть од воза, а другий ёму оте й сказав. М. Котовка, Екатер. Г.

Загинайко,ка, любящій «загинать», т.е. сквернословить, ругаться круто, матерно. Х. Солошин, Екатер.г., Алекс у. Заглемезуватий, неуклюжій. Отакого ослона, заглемезуватого та кривого та кривоногого, зробив. Краще б і не бравсь, а ще каже: «я та я»! С. Березоточа. Полт.г., Лубен у.

КандзЮбити, экономничать, скупиться. Так уже скандзюблю, — потрошечки беру, — щоб таки цёго маслечка до посту стало. Кіев. г. О. Пчілка.

Колдибахнути, звонко выпить. Були в городі та так колдибахнули, що й додому не втрапили доїхати. С. Хресты. Полт.г., Золот. у. 

КундОситися, медленно собираться. Чого ти так довго кундосишся? Коли ти зберешся? Д. Весело-Ивановка, Екатер. г., Верхн. у.

ІвАшко,к А, прутик(ять), на который над(ять)вается «шпулька» в(ять)прялк(ять). Наскучить було нам сидіти мовчки, слухаючи… гудіння шпульки на івашкові. Сніп, 1912, № 47-49, 19. 

Микола ЧАБАН
для «Урядового кур’єра»