КАЛЬКУЛЯЦІЯ

Організувати сільгоспкооператив селянам і переробним підприємствам вигідніше, ніж отримувати допомогу  від держави

Петро ЖУК,
Інна ТЕСЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Прибуток вітчизняних сільгосппідприємств за 2011 рік, за даними Держстату, зріс на понад 50%, а  рівень рентабельності становить приблизно 26%. При цьому рослинництво було рентабельним на 31,8%, давши змогу господарствам заробити 17 млрд грн. А ось підприємства тваринництва отримали 2,5 млрд грн прибутку за рівня рентабельності 12,3%. Попри майже дворазове збільшення прибутку торік, рентабельність галузі знизилася на 5,5%. Здавалося б, український аграрій має явну перевагу перед західними сусідами: дешева оренда, фураж, робоча сила, податкові пільги... А кінцева продукція виходить неконкурентоспроможною. У чому ж річ?

Таке становище зумовлене низькою технологічністю і великими енерговитратами галузі. Якщо період фондовіддачі інвестицій в рослинництві становить 2-3 роки, то у свинарстві — 5-6, у молочнотоварному виробництві — 6-8 років. Та й технологічне переоснащення галузі — не з дешевих. 

Будівництво свинокомплексу «під ключ» становить нині від 8—10 тисяч євро у розрахунку на свиноматку, молочнотоварного комплексу —  12 тис. євро в розрахунку на фуражну корову. Тому аграрії інвестують у рослинництво, залишаючи тваринництво без інвестицій, а отже, завідомо низькорентабельною або збитковою галузь.

Хто перший організується  — той у виграші. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ 

Дріб’язок і крупняк

Більшість керівників середніх і малих аграрних підприємств, тверезо оцінюючи ситуацію, ліквідують збиткові підрозділи, що і призвело до різкого спаду поголів’я корів і свиней в Україні.

Водночас великі фінансові холдинги і компанії, розуміючи інвестиційну привабливість галузі, впевнено очолюють позиції флагманів українських аграріїв, домагаючись прекрасних показників в економіці виробництва. Наприклад, одна з найбільших українських свинарських компаній, де впроваджено замкнутий цикл виробництва і сконцентровані новітні технології вирощування та переробки свинини, вельми швидко зайняла провідну позицію в галузі. Ця компанія тільки у 2011 р.  збільшила поголів’я товарного стада свиней, порівняно з 2010 роком на 40% — до 150 тис. голів. Маточне поголів’я збільшилося на 40% і до кінця 2011-го досягло 17,5 тис. голів. Таких високих темпів розвитку тваринницького напряму вдалося досягти за рахунок збільшення виробничих потужностей свинокомплексів. Обсяг інвестицій у цей напрямок бізнесу в 2011-му становив 312 млн грн.

Можна назвати десятки інших великих сільгоспвиробників, які  сміливо і впевнено інвестують у тваринництво. Чимало з них регулярно проводять на базі створених в Україні навчальних центрів заняття та семінари з навчання і підготовки фахівців галузі, які відповідають світовим стандартам. Однак у нас надають мало уваги цілому пласту середніх і дрібних виробників продукції тваринництва. Так, із 2,6 млн корів, які є в Україні, безпосередньо в сільгосппідприємствах утримують лише 528,7 тис. голів, тобто менше як чверть. Решта — у приватному секторі, здебільшого у тієї категорії населення, яка через вік уже не може утримувати тварин, а їхніх спадкоємців не приваблює важка селянська праця за повної відсутності механізації. У перспективі з демографічних причин поголів’я корів і свиней у приватному секторі лише зменшуватиметься. Держава в останні два-три роки надає реальну допомогу господарствам зі здешевлення банківських кредитів, компенсуючи частково витрати на будівництво та реконструкцію тваринницьких ферм. Кабінет Міністрів прийняв 23 квітня рішення про додаткові дотації для селян-тваринників, що позитивно позначиться на подальшому розвитку галузі. Але світова практика пропонує більш ефективне, системне розв’язання проблеми.

Досвід успішних експериментаторів

Сьогодні пара восьмикілограмових поросят на ринку коштує до 1600 грн. Чи багато буде охочих купити поросят, рік годувати, згодувати їм не менше тонни зерна і тонну картоплі і врешті-решт продати за 3,5—4 тис. грн без урахування транспортних витрат, ветеринарних і базарних зборів.

Фахівці знають, що найскладніша і відповідальна технологічна частина у виробництві свинини — це виробництво молодняку (репродукція). Більшість свинарських господарств Європи нині спеціалізовані: хто — на вирощуванні молодняку, хто проводить завершальну відгодівлю. Цілком прийнятна схема і для України. Ось тільки чи багато заробиш, вирощуючи по 2—10 голів свиней на відгодівлі? Та й механізувати тут нічого.

Наприклад, на австрійських, данських, голландських, німецьких фермах з відгодівлі свиней за рахунок високого ступеня механізації трудомістких процесів один — два працівники обслуговують понад 5 тис. голів свиней в одній будівлі, досягаючи за вельми низьких закупівельних цін високої рентабельності. Є й досвід кооперації шведських і норвезьких виробників молока, де завдання фермера — доїти й утримувати корів, а весь сервіс стада (осіменіння, лікування, кредитування) бере на себе переробне підприємство — молокозавод. Тобто останній зацікавлений у створенні й розвитку сировинної бази в своєму регіоні. Що заважає в Україні, де населення села переважно не має постійної роботи, застосувати таку схему кооперації?

Звичайно, брак грошей. Хто дасть сільському жителеві кредит на будівництво або реконструкцію приміщень 1—1,7 тис м2, де б він міг  відгодовувати свиней? Чи на спорудження типового механізованого корівника на 20—70 корів з подальшою організацією 20—30 таких господарств у кооператив з виробництва молока? Сільська рада чи організовані в останні роки кооперативи з обслуговування населення? Регіональні м’ясокомбінат або молокозавод?

Вірогідно, що хто перший візьме на себе організаційний і фінансовий тягар, той буде у виграші. У будь-якому разі без реальної практичної допомоги держави навряд чи що вийде. Але кращих інвестицій, ніж у відродження села, власного аграрного виробництва для держави складно і придумати. Адже віддача буде не тільки у швидкому прирості дешевої та якісної продукції, створенні робочих місць і відродженні села, а й у розв’язанні демографічної проблеми в Україні.

ОФІЦІЙНО

Держдопомога йде «в руки» селянину

Кабмін 23 квітня вніс зміни до Порядку нарахування податку на додану вартість, що його сплачують до держбюджету переробні підприємства за реалізовані ними молоко, молочну сировину та продукти, м’ясо і м’ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі, а також виплати і використання коштів, що надійшли від його сплати.

За наполяганням Прем’єр-міністра розроблено механізм дотації «безпосередньо в руки селянину». Відповідно до рішення уряду, виплата спеціальної бюджетної дотації здійснюється фізособам за утримання ними молодняку великої рогатої худоби (ВРХ), який народився в господарствах населення, та за збереження його до певного віку від дати подання відповідних документів.

Спеціальна бюджетна дотація виплачується за утримання молодняку ВРХ, який на момент подання фізособами відповідних документів уперше досяг певного віку, у розмірі: за молодняк віком від 3 до 5 місяців — 250 грн за голову; віком від 6 до 8 місяців — 500 грн за голову; за молодняк віком від 9 до 11 місяців (включно) — 750 грн за голову.

Також прийнято рішення про максимальне спрощення кількості необхідних документів. Так, для отримання дотації за молодняк ВРХ селяни мають подати у сільські, селищні чи районні ради лише копії паспорта особи, ідентифікаційного номера, паспортів ВРХ та номер рахунку в банку. При цьому  для перерахування коштів можна скористатися рахунком, який селяни вже відкривали для отримання відшкодування понесених витрат за вагу придбаної худоби. Перерахунок коштів Держказначейство здійснюватиме безпосередньо на зазначений селянином банківський рахунок.