За інших життєвих обставин ми могли б його спостерігати серед народних депутатів у залі Верховної Ради чи на чолі якоїсь із численних партій. Адже крім харизми, він мав освіту юриста, а фах правника чи не найчастіше за інші професії відкриває шлях в активне політичне життя. Однак більшість співвітчизників, напевне, і не знають про юридичний диплом цього відомого українця і запам’ятали його в іншій іпостасі — мистецькій. Бо обрав він для себе саме шлях творчості. І він не помилився, й нам усім пощастило.

Час невблаганний. Здавалося, ще зовсім недавно цей чоловік давав інтерв’ю і співав зі сцени. А вже минуло сім років, як його з нами немає. Микола Мозговий покинув цей світ 30 липня 2010-го. Навряд чи можна стверджувати, що за життя всі сприймали Миколу Петровича однозначно позитивно. Бувало всіляке.

Інформаційною бомбою стало інтерв’ю митця двадцятирічної давності в одному з популярних видань. Це було ще у доінтернетну епоху, напередодні піввікового ювілею Миколи Мозгового. Недаремно підмічено, що історія сучасної української журналістики розділена на два періоди: до цього інтерв’ю і після нього.

Певний час тільки й розмов було про це інтерв’ю — у пресі, на телебаченні, у приватному спілкуванні. Тоді інформаційний простір був розірваний на шматки відвертими заявами Миколи Петровича про невтішний стан української естради: виступи під фонограму, безголосих, позбавлених таланту співаків. Це було надзвичайно сміливо. Це був виклик.

Проти Мозгового розпочалася тривала кампанія — цькування, засудження, підписання колективних листів. Її провадили переважно колеги. Листи адресували навіть тодішньому Президенту України Леонідові Кучмі, щоб той якось вплинув на нахабу, який наважився винести сміття з хати. Настав непростий час у житті митця. У Миколи Петровича були серйозні проблеми, але він як людина сильна і мужня вистояв, усе пережив. І час розставив усе на місця.

Попри безапеляційність суджень, Микола Петрович таки мав рацію. Згадайте той час: співаків було багато, але справді талановитих треба було ще пошукати. І те, що чимало з них дурили народ записами під фонограму, теж було суворою правдою. Нині ситуація навряд чи поліпшилася, але хтось же мав про це розповісти, хтось мав стати на захист прав українського слухача і справжньої щирої пісні.

Проте критикувати спроможний чи не кожен, а що конструктивного може запропонувати сам критик? Тим більше, якщо він і сам людина з мистецького світу. Це питання важливе і доречне, однак річ у тім, що тут претензій до Миколи Мозгового бути не могло. Бо музику він писав прекрасну і самобутню. На слова Юрія Рибчинського, Віктора Герасимова, Андрія Демиденка, Вадима Крищенка, Степана Галябарди та інших поетів. Мав оригінальний голос. Окремі пісні створив на власні слова.

Тобто людина перебувала на своєму місці. Звичайно, не всі пісні Мозгового можемо вважати хітами, але поклавши руку на серце слід визнати, що будь-який відомий митець не в змозі продукувати геніальні речі з ранку до вечора. Деякі пісні Миколи Мозгового пройшли випробування десятиліттями. Їх слухають і ще довго слухатимуть. Починаючи з пісні «Край, мій рідний край», яка запалила серця мільйонів ще наприкінці 1970 років.

А наскільки проникливі «Минає день, минає ніч» та «Грай, музико моя»! Не полінуйтеся, знайдіть їх, послухайте і пересвідчитеся, що Микола Мозговий був надзвичайно талановитим композитором і виконавцем. Нерідко в коментарях на YouTube та інших інтернет-ресурсах трапляється слово «геніально» щодо його окремих пісень. І ці визнання сердечні, у них відчуваються захоплення і щирість. А все дуже просто. Микола Мозговий був не тільки професіоналом і майстром своєї справи — у творіння він вкладав душу і серце.

Крім написання і виконання пісень, композитор очолював Український мистецький фонд імені Володимира Івасюка, організовував і проводив пісенні фестивалі, мав власну студію звукозапису, займався педагогічною діяльністю. В останні роки життя був генеральним директором — художнім керівником Національного палацу мистецтв «Україна». До речі, щороку по смерті Миколи Петровича на сцені палацу проходять вечори пам’яті, на яких сучасні артисти виконують його пісні. Тож справа Мозгового, його творіння живуть і радують людей.

У сьому річницю смерті згадаймо добрим словом талановиту людину, українця і народного артиста Миколу Мозгового. А за якийсь місяць матимемо ще один привід говорити про нього — 1 вересня цього року Миколі Петровичу виповнилося б 70.

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»